Аналіз твору Максима Рильського “Молюсь і вірю” стане в нагоді кожному школяру. Готуєтеся до уроку і не можете знайти художні засоби у творі? Чи, може, ніяк не навчитеся визначати їхній віршовий розмір? Не біда! Ми вже все для вас підготували. Уважно читайте, використовуйте і засвоюйте.
Літературний рід: лірика.
Жанр: ліричний вірш.
Вид лірики: філософська.
Провідний мотив: молодечий оптимізм, відчуття польоту.
Віршовий розмір: ямб.
Римування: перехресне
Тема: людина у вирі життя.
Ідея: утвердження віри й краси як стрижнів, які тримають людину в цьому світі; возвеличення краси й гармонійності світу; висловлення бажання жити. Мотиви: відтворення краси почуттів людини, її єднання з природою, стану закоханості у світ, звеличення любові до життя.
Образи: людей: ліричний герой — людина, яка любить життя, його красу й натхненно йде в майбуття; міфологічних істот: вид пречистої надії; дух життя; природи: вітер, зграї голубів, води; предметів і явищ: моління й віра, клятва, синя глибина, берег, серце. Символічні образи: голуби (символ божественної присутності); пречиста надія (символ чистоти, асоціація з Пречистою Дівою Марією як символом надії, захисту); неба береги (символ досяжної гармонії); блакитний, ясний, золотий (християнські символічні кольори чистоти, божественості);
Композиція
Вірш складається з 4-х катренів: ліричний герой, натхненний молитвою й вірою, знаходячись у бурхливому житті, радіє й виносить спокій із осереддя бурі, пов’язуючи майбутнє з любов’ю до великого щасливого світу.
Художні засоби
- Епітети — пречиста надія, синя глибина, веселий світ, щасливі води, тремтячі зграї.
- Метафора — вітер грає, даль ясніє, стоїть у глибині.
- Порівняння: серце б’ється як в огні.
- Риторичні оклики: мені дозволить дух життя! Ходім!
- Інверсія: голубів тремтячі зграї, черкають неба береги.
- Анафора: кленусь; і-і-ї.
- Повтор(рефрен): черкають неба береги.
Ідейно-художній аналіз
У творі відтворено красу природи і почуттів. Автор показує радості почуттів героя, який впевнений у собі, він уже вважає світ своїм другом, і готовий жити дуже довго, поки «дозволить дух життя».
У вірші поет майстерно відтворює красу почуттів ліричного героя, його єдність з природою, стан закоханості у світ. Поет здійснює своєрідний психоаналіз внутрішнього світу персонажа. Вірш пройнятий життєрадісністю, спрагою жагучого серця, вишуканістю почуттів.
Композиційно твір будується як монолог. Оповідь веде ліричне «я», звертаючись до «ти», як до «іншого», унаслідок чого виникає діалогізм: І ти смієшся, й даль ясніє, І серце б’ється, як в огні, І вид пречистої надії Стоїть у синій глибині. У вірші виразно проступає неокласицистична поетика: витонченість образів, захоплення красою світу, гармонія думки і почуттів.
Вірою, надією, оптимізмом сповнені поетичні рядки вірша М. Рильського «Молюсь і вірю…». Голуби в небі, дзвінкий сміх коханої людини поруч, вітер, простір, води — хіба це не щастя? Ліричний герой упевнений у собі, світ він уже називає своїм дитям і готовий жити, поки «дозволить дух життя». Бог, природа й він сам виступають єдиним, гармонійним цілим, і нам передається оця бадьорість, цей оптимізм молодого поета.
Вірш “Молюсь і вірю”
“Молюсь і вірю. Вітер грає…”
Молюсь і вірю. Вітер грає
І п’яно віє навкруги,
І голубів тремтячі зграї
Черкають неба береги.
І ти смієшся, й даль ясніє,
І серце б’ється, як в огні,
І вид пречистої надії
Стоїть у синій глибині.
Клянусь тобі, веселий світе,
Клянусь тобі, моє дитя,
Що буду жити, поки жити
Мені дозволить дух життя!
Ходім! Шумлять щасливі води,
І грає вітер навкруги,
І голуби ясної вроди
Черкають неба береги.