Усі ми прагнемо щастя. Але часом буває так, що ми бігаємо за примарами і не бачимо його поперед власного носа. Нам завжди здається, до для повного щастя чогось бракує: грошей, красивих речей, автівки чи будинку. Комусь для того, аби почуватися цілком задоволеним, не вистачає хороших друзів чи коханої людини.
А хтось може мати усе више перераховане, але йому бракуватиме здоров’я. То з чого насправді зіткане щастя? Шукайте відповідь разом із нами.
Я вважаю, що ніхто й ніколи не зможе зрозуміти, що таке щастя. Для когось – це купа грошей та величезний будинок, а для іншого – здоров’я рідних. Більше того, у кожного з нас воно асоціюється з різними речами. Хтось вбачає у щасті мішок дорогоцінних прикрас, а воно нагадує картину, яка відображає все те, що було для мене близьке раніше, і те, що робить мене щасливою зараз. Проте малюнки на цій картині змінюються відповідно відповідно до віку.
Перш за все, це пов’язано з пріоритетами. У дитинстві я раділа новим іграшкам та цукеркам, що купувала мені мама. Щастя для мене було матеріальним, але ж я була дитиною і не зовсім розуміла, що таке щастя і яка людина є щасливою. Напевно, так було у всіх із нас, адже розуміння певних речей приходить з віком, і ми не можемо засуджувати один одного за те, чого не розуміли.
З часом пріоритети змінюються, і на зміну матеріальним цінностям частково приходять моральні. Я відчувала себе дійсно щасливою,коли,приходячи додому, поринала у світ казок, де добро перемагає зло і де всі принцеси завжди знаходять своїх принців. Це вже не було те матеріальне задоволення, яке я отримувала від нових іграшок, це було щось більше. Я справді була щаслива.
Ні для кого не секрет, що кожен із нас сприймає літературу по-різному. Хтось просто поглинає інформацію, а хтось читає між рядками. Думаючи про щастя, я завжди згадую Маленького принца із однойменної повісті. Маленька троянда була не просто квіткою, про яку він піклувався, вона була об’єктом його кохання, причиною щастя. З появою квітки принц почав жити.
По-друге, коли людина дорослішає, в неї не залишається часу на щастя. Це надзвичайно сумно. Для мене дорослі наче роботи, що живуть за принципом робота – дім, не залишаючи місця і часу для щастя. Я щиро радію за людей, що в душі залишаються дітьми. Вони щасливі…
Я майже втратила ту дитячу віру у казки, а це значить те, що я стала дорослішою. Мене це лякає. Хоч зараз для мене щастя не в грошах, проте я не знаю коли стану дорослою і почну бачити щастя саме в них. Гроші й інші матеріальні цінності я сприймаю як належне, хоча це і не зовсім правильно, але зараз мене щасливою робить інше. Це книжки, хоч іноді не зі щасливим кінцем, рідні та друзі, що мене оточують, те, чим я займаюсь і дійсно люблю.
Отже, кожен вбачає щастя у різних речах, але всі люди мають залишитися в душі у тому віці, де вони були щасливі.
Джерело: Віталіна ЗАПАРА