Якщо ви прочитали повість “Лихі люди” (її можна знайти ТУТ), то радимо вам ознайомитися з характеристикою головних персонажів твору. Всі вони різні й майстерно змальовані. Тут ми пропонуємо розібрати їхні особливості, аби краще збагнути фабулу твору.
Образи повісті
Одна з особливостей змалювання дійових осіб у цьому творі — Телепня, Жука, Шестірного, Попенка — полягає в тому, що письменник простежує за їх поведінкою, починаючи з шкільних років аж до того часу, коли вони стали на шлях самостійного життя. Автор показав, як поступово змінювалися їх звички, прагнення і погляди на життя народу, як колишні шкільні товариші стали політичними ворогами.
ПЕТРО ТЕЛЕПЕНЬ
Демократичні переконання Телепня, які привели його на шлях служіння народу, почали складатися ще в юнацькі роки. В дитинстві він був слухняним і працьовитим, щирим та лагідним. Він прагнув добре вчитися, мріяв допомагати батькам після закінчення школи.
Велике значення в житті Петра Телепня мала дружба з Тимофієм Жуком, з яким він вчився в одній гімназії. Під його впливом Петро Телепень починає замислюватись над причинами тяжкої долі простого народу. Разом з Жуком він читає заборонені царським урядом книжки про кращий суспільний лад. Найбільший же вплив на формування переконань Телепня мали страхітливі картини злиднів і безправ’я народу, які він скрізь спостерігав.
Зблизившись з передовими студентами Київського університету, які прагнули знищити несправедливий суспільний лад, він вирішив стати письменником, щоб своїми творами будити в читачів співчуття до пригноблених.
Потрапивши за свої твори і зв’язок з революціонерами до в’язниці, Телепень і тут залишився вірним своїм ідейним переконанням, не видав своїх ідейних спільників, не став на коліна перед ворогом: він відмовляється відповідати на запитання прокурора. Але доведений нестерпними тюремними умовами до відчаю, він психічно захворів і покінчив життя самогубством.
Телепень зображений письменником як людина чесна, до кінця віддана народові. Перед самою смертю він висловлює віру, що прийде час, коли виростуть нові революційні сили, які переможуть у боротьбі за щастя народу.
ТИМОФІЙ ЖУК
Жук показаний письменником як борець проти системи за кращу долю народу. Демократичний світогляд його сформувався в основному вже в гімназії. Тимофій чесний, справедливий, щирий і співчутливий до горя інших. Глибоку відразу і ненависть викликають у нього егоїзм, лицемірство і підлабузництво, які заохочувалися в гімназії.
Виключений по доносу Шестірного з гімназії, Тимофій пориває з своєю дворянською родиною і йде в народ, щоб разом з ним працювати і боротися за краще життя.
Близьке знайомство із злиденним і безправним життям народу, тяжка праця на фабриках і заводах, на панських ланах, на баржах, в рибальській артілі загартували Жука і викликали в нього ще більшу ненависть до поміщиків і капіталістів. Під час зустрічі з Петром в рибальській артілі під Києвом він доводить Телепневі, що одним поширенням освіти і гуманних ідей не можна визволити народ від визискування.
На думку Жука, боротьбу за визволення народу не можна відкладати на майбутній час і чекати, поки живе слово проб’є закам’янілі душі панів. Народ може здобути свої права лише силою, боротьбою проти царизму.
«Не можна просьбою, — говорить Жук, — бери силою! Бийся! борися, — а бери, добувай!»
Ці висловлювання Жука мають виразний революційно-демократичний характер. Вони співзвучні революційному заповітові Т. Г. Шевченка:
«Борітеся — поборете!»
Основною рисою Жука є глибока ненависть до існуючого ладу, безмежна любов до пригноблених і прагнення принести їм якнайбільшу користь. Воля Жука до боротьби незламна. Потрапивши до в’язниці, він не занепадає духом. Тюремникам не зламати його прагнення до боротьби за кращу долю народу: крізь тюремні грати рветься на волю його пісня.
Жук глибше, ніж Телепень, розуміє питання суспільної боротьби. Він набагато активніший, стійкіший і послідовніший, ніж його друг і товариш. Таким особливостям характеру Жука відповідає його мова, сповнена тепла і ласки у зверненні до друзів, у висловленнях про народ і просякнута гнівом і ненавистю до ворогів.
Життя і діяльність Жука і Телепня є типовими для демократичної інтелігенції 70-х років XIX ст.
Образи Жука і Телепня протиставлені в творі сатиричним образам їх колишніх шкільних товаришів, а згодом політичних ворогів Шестірного і Попенка, цих справжніх «лихих людей».
ШЕСТІРНИЙ
Ще в початковій школі та в гімназії складалися основні риси характеру цього представника царської влади. Він уже в школі кривдить своїх товаришів, ставиться до них з презирством, запопадливо вислужується перед начальством гімназії. Йому ненависні прагнення інтелігенції безкорисливо служити народові, боротися за його кращу долю. Шестірний – підлий, лицемірний донощик, шпигун. За його доносом виганяють Жука.
Закінчивши привілейовану школу правознавства Шестірний стає помічником прокурора! І веде жорстку боротьбу проти «лихих людей», ворогів царського самодержавства. Шестірний з презирством та зневагою ставиться до трудящих. Він байдужий до горя і страждань народу. Ведучи справу Телепня, його колишнього товариша по гімназії, Шестірний мріє про вищу посаду й ордени.
Важливу роль у характеристиці Шестірного відіграють його портретні риси. Автор неодноразово підкреслює, що в Шестірного зелені, жаб’ячі очі, які часто загоряються хижим вогнем, його обличчя ,з вищиреними білими зубами є символічним узагальненням образу хижака-ката, душителя визвольних змагань народу.
Характеристику Шестірного доповнює його мова. Свою підступність і жорстокість віп намагається приховати вдаваною ввічливістю. Прибувши в тюремну камеру для допиту Телепня, він з солодкою інтонацією в голосі звертається до в’язня:
«Чего вы стоите? Садитесь… Расскажите нам все, что вы знаете по этому делу, по которому мне пришлось с вами в таком печальном месте встретиться…»
і далі:
«Вы отказываетесь от чистосердечного сознания? Вы отодвигаете руку товарища, которая, может быть, что-нибудь и сделала для вас?»
Як видно з твору, так він нічого і не зробив для полегшення долі Телепня. Його слова про «руку товарища» виявилися справжнім лицемірством.
ГРИГОРІЙ ПОПЕНКО
Поведінка Попенка під час навчання в школі уже свідчила, що з нього не вийде справжньої чесної людини. Він обманює своїх батьків, своїх товаришів. Бере участь у пиятиках, різних витівках і бешкетах бурсаків. Попенко далекий від високих ідеалів. Усі його мрії не йдуть далі бажання одержати вигідну попівську посаду та одруження з багатою попівною.
Попенку чужі прагнення демократичної молоді нести знання в народ. Він вважає, що селянинові освіта не потрібна:
«Мужик поки ще темний, то і в бога вірує, а вивчиться — він і церкву забуде, а про батюшку — помикай, як звали! Прийдеться йому, коли-не з голоду здихати, то над сухарем давитися; та ще й з поученій твоїх він наглумиться».
Вся огидність цього мракобіса і шкурника, тюремного попа виявляється під час його розповіді ватазі картярів про трагічну загибель замученого в тюрмі Телепня, свого колишнього товариша. Заливаючись веселим реготом, Попенко каже:
«Дурний! Коли вже наважився вмирати, то так би і вмирав. От би і мені перепало рублів зо три на похороні. Було б на пулечку!»
Характерна й мова Попенка. В його розмовах часто зустрічаються слова з релігійної термінології: «Хай мене хрест поб’є, свята блискавка запалить» та ін., які він облудно вживає.
Вживання автором при характеристиці Попенка синонімічних слів посилює сатиричне змалювання цього образу:
- реготом — замість «сміхом»;
- поплівся — замість «пішов»;
- запихався — замість «їв» та ін.