Оновлено:
Характеристика головних героїв повісті “Оборона Буші” Михайла Старицького допоможе читачеві зрозуміти, наскільки ж глибокою є проблематика твору і як майстерно переплітаються сюжетні лінії. Герої цього твору опиняються перед нелегким життєвим вибором і живуть у нелегкий час. Гайда з’ясовувати їхні особливості!
Головні герої твору люблять, розчаровуються, страждають не лише на сторінках повісті, а й в уяві читачів.
Головні герої
- Орися Завісна – дочка коменданта
- Михайло Завісний – батько Орисі
- Антось Корецький – коханий Орисі
- Козаки – Стефан Потоцький
- Образ Христа
- Сапіга – дядько Антося
- пани Яскульський, Опацький, Ясь і Стась
- пані Грохольська та Юлія
- Ядвига
- пробощ-ксьондз.
Зовнішність за текстом. Старицький малює Орисю так: «на мармуровім чолі лежать не дитячі думи», «карі очі з-під довгих темрявих вій палають вогнем», а «в чорних, стиснутих трохи бровах криється непорушна воля й відвага». У церкві «стоїть у чорній стрічці сотникова дочка Орися». Під час облоги вона сама стріляє з гармати: «Орися запалила з його люльки гнота».
Образ дівчини-патріотки Орисі, яка виявляє високу мужність під час оборони міста і віддає своє життя в ім’я перемоги над колонізаторами. Образ Орисі позначений психологічною глибиною і логічною переконливістю. Вона твердо вирішила пожертвувати собою заради громадського: Орися сама стріляє з гармати у гурт ворогів, серед яких бачить коханого Антося.
Дівчина з обуренням відкидає пропозицію покинути Бушу і полинути в щасливі далекі краї удвох з Антосем. Образ Орисі витриманий в дусі героїко-романтичних традицій, як і вся п’єса. Саме такий образ був актуальним в кінці ХІХ – на початку ХХ ст.
Усе, що збереглося до сьогодні від Бушанського замку
Цю актуальність визначали відданість народній справі, нехтування особистим в ім’я колективу. Узагалі релігійність є домінантою світоглядної і ідейно-естетичної системи письменника.
Образ Христа проходити через усю повість як істина і моральний орієнтир, утілення любові, добра і світла. Він — й натхненник, й помічник оборонців фортеці, для які на першому місці — захист віри, а ще через неї — і України: «…покликавши вас (Господь) статі твердо й укупі до останнього подиху за хрест цей й за матір Україну».
Активним захисником віри, наставником Орисі і інших оборонців виступає панотець Василь. Його образ, як й інші у творі, романтично-пафосний.
Рефреном через завісься твір проходити його настанова про богоданість й боговизначе-ність усього й вся у світі:
«Я до вас, панотченьку, — сказала вон (Орися) рівним, спокійним голосом, — мой батько приславши із пригороду двох козаків для останньої оборони із нами замку — очевидячки, кінець наш прийшов!”
Образ сотника Завісного
Михайло Завісний – мудрий, щирий, відважний, загартований, здатний до самопожертви, стійкий у вірі, вірний обовязку та військовим наказам, ніжний та люблячий батько та чоловік, вправний командир.
Зовнішність за текстом. Сотник у повісті — «високий, широкоплечий», «з сивими довгими вусами», «з шрамом на лівім виску» і «з золотою китицею на правому плечі». Ухваливши з козаками стояти до останнього, він надіває «високу смушеву шапку з червоним верхом і кутасом», а вночі на возі лежить, «вкрившися від морозу кожухом». Автор порівнює його з дубом: «він подібен до могучего дуба, що нажив собі силу під бурхотом бур».
Сотник Михайло Завісний та його козаки — образи ідеалізовані. Старицький поетизує в романтичному ключі козацьку вольницю, звитягу, запорозьку науку для юнаків, а особливо — гумор.
Образ Антося
Другий центральний образ п’єси – шляхтич Антось, князь Корецький. Ще дитиною він потрапив у порядну українську сім’ю, де виховувався і покохав дочку свого названого батька – Орисю.
Зовнішність за текстом. Антось — вродливий юнак: «його біле, благородне чоло обмежали золотисто-каштанові кучері», «на виразнім обличчі світились ласкою і відвагою сині очі». Катря пам’ятає його вусики: «Не здолала чисто й глянути на ті закручені вусики». Під Бушею він «в блискучому панцирі», «це його русяві кучері вибились з-під шолома», а їздить «на своїм коні воронім».
Образ Антося Корецького найбільш динамічний й рельєфний у повісті: Антось не лише не погоджується із позицією нападників, а і розмірковує, як бі закликати магнатів відмовитися від замірів поневолити Україну, як прихилити до мирного співжиття два сусідні народи. Проте мрії Антося виявилися недосяжними, тому його зазагибель бачиться символічною — як крах ілюзій щодо примирення двох народів.
Антось не лише наскрізь видумана особа, але й і історично неможлива.
Читайте також: