Аналіз повісті “Хмари” стане в нагоді кожному, хто прочитав твір і намагається з’ясувати його деталі і розібратися в основних сюжетних перипетіях. Тут ми детально аналізуємо, про що йдеться в творі і яку роль він відіграв у становленні української прози. Повний текст твору можна знайти ТУТ.
Повість «Хмари» – один із ранніх творів І. С. Нечуя-Левицького – написана у 1870 – 1871 pp. Над нею письменник працював і пізніше, протягом майже сорока років. Останнє прижиттєве видання повісті вийшло з друку 1908 р.
Повертаючись не раз до твору, автор вносив чимало змін, удосконалень, які стосувалися його змісту, мови. Крім того, письменнику доводилося зважати й на вимоги цензури, яка була особливо суворою й прискіпливою до повісті «Хмари».
Вихід у світ повісті став новою сторінкою української прози. У ньому автор звернувся до теми української інтелігенції. Назва твору символічна.
Хмари – це гнобительська царська політика Російської імперії в Україні. Іван Нечуй-Левицький вважав, що розігнати ці хмари повинна саме українська інтелігенція. Повість «Хмари» правдиво розкриває життя інтелігенції минулого віку. У ньому автор дотримувався принципу життєвої правди, бо писав про те, що добре знав, що хвилювало і не давало спокою творчій уяві.
«В українській літературі це була перша спроба відійти від селянської тематики до зображення життя інтелігенції», ‑ твердив О. Білецький.
Твір писався в 1870-1871 рр. Відкривається він чудовою панорамою Києва з золотоверхими церквами, але дійсність – русифікаційна політика царського уряду – не давала можливості для оптимізму. Тому чорні хмари, які нависли над українством, були образом-символом, що уособлював у собі національне гноблення. Сам автор дає таке розуміння провідної ідеї твору:
«…закутали чорні хмари Україну, зібралися з усіх усюдів і заступили нам ясне й прозоре небо і заплутали у тінь та мряку увесь наш рідний край. І хто розжене ті хмари…»
Повість багато в чому автобіографічна. Описуючи своє перебування на навчанні в Київській духовній семінарії, автор докладно змальовує навколишню місцевість.
У “Хмарах” зіставлено долі людей і поколінь. Професори Київської духовної академії українець Дашкевич і туляк Воздвиженський є представниками старшого покоління. В образі Дашкевича автор показав безвільних українських мрійників, які свої високі поривання до праці на користь народу зводять до кабінетного просиджування над книгами. Правда, на старості Дашкевич усвідомив, що прожив життя марно, але було вже надто пізно. В цьому образі І. Нечуй-Левицький використав елемент біографії М. Драгоманова.
Молодшу частину української інтелігенції автор показує в образі Павла Радюка. Хлопець значно ближчий до реального життя, здатний на практичні дії, вчинки. І. Нечуй-Левицький написав, що він списав цей образ із небіжа Гулака-Артемовського та одного полтавця.
Радюк – пропагандист, розповсюджувач творів Тараса Шевченка, він вірить у краще майбутнє своєї батьківщини. Досить добре обізнаний з історією. Він чимось нагадує нам самого автора, який хоче працювати і прагне боротися, в будь-яких обставинах здатний захищати інтереси народу, його культуру, навіть допомагати морально і матеріально.
Він організовує лекції для селян, записує фольклор, читає людям Шевченка, пропагує заборонені книжки. І хоча це не ідеал автора, бо Радюк має багато помилок, але це жива людина, яка вміє і планувати, і забувати щось, і водночас може відірватися від життя і наробити безліч помилок. Хоча автор добре таки розумів, що тріумф не за Радюком, а за такими, як Воздвиженський.
«Хмари» – великий суспільний прозовий твір, у якому багато героїв, подій, який зображує чудові реалістичні картини життя старого Києва і сіл Черкащини й Полтавщини. Також ми бачимо будні студентів Київської духовної академії, примітивізм вихователів Інституту благородних дівиць, розваги міської публіки.
Композитор Микола Лисенко написав: «Не один твір не робив на мене такого сильного чарівного враження як «Хмари». Тож всі заходи вживатиму, аби вони були дозволені».