«Писати треба так, як люди говорять»
І. Нечуй-Левицький
«Іван Левицький – се великий артист зору, колосальне,
всеобіймаюче око України»
І. Франко
Іван Семенович Левицький (літературний псевдонім — Нечуй) народився 25 листопада 1838 року в Стеблеві, в сім’ї сільського священика. Батько його був освіченою людиною прогресивних поглядів, мав велику домашню книгозбірню і на власні кошти влаштував школу для селян, в якій його син навчився читати й писати.
У 7 років хлопчика віддали в науку до дядька, який вчителював у духовному училищі при Богуславському монастирі. У 14 років вступив до Київської духовної семінарії, де навчався з 1853 по 1859 рік. Змалку цікавився звичаями і побутом селян, пізнавав скарби українського фольклору та поезії Шевченка, що згодом яскраво відбилося в його творчості.
«Українське життя – то непочатий рудник, що десь під землею,
хоч за його вже бралися такі високі таланти, як Шевченко…»
І. Нечуй-Левицький
Закінчивши семінарію, рік хворів, а потім деякий час працював у Богуславському духовному училищі викладачем. Перед ним відкривалася духовна кар’єра, але юний магістр богослов’я рішуче від неї відмовився і, пориваючи з сімейними традиціями, викладав російську мову, літературу, історію, географію, логіку в Полтавській семінарії (1865 — 1866), гімназіях Каліша, Седлеця (1866 — 1873), Кишинева (1873 — 1884). У 1885 р. письменник вийшов у відставку, оселився в Києві і, ведучи досить замкнене життя, повністю віддався літературній праці.
Вступивши на літературну ниву в 60-ті рр. XIX ст., Нечуй-Левицький одразу привернув до себе увагу читачів і критики. Вже перші його твори — “Дві московки” (1868) і “Рибалка Панас Круть” (1868), повість “Причепа” (1869) — відзначалися новизною характерів, яскравістю барв.
Після перших кроків письменника, що свідчили про появу сильного, молодого таланту на терені української прози, виходять з друку його нові, розгорнені полотна. В 70-ті рр. художник створює класичні твори з народного життя:
- “Не можна бабі Парасці вдержатись на селі” (1874);
- “Благословіть бабі Палажці скоропостижно вмерти” (1875);
- “Микола Джеря” (1878);
- “Кайдашева сім’я” (1879);
- “Бурлачка” (1880).
У наступні роки, хоч творчий пульс письменника дещо слабне, він створює ряд цікавих, визначних творів (“Старі гультяї”, 1897; “Чортяча спокуса”, 1885; “Не той став”, 1896; “Сільська старшина бенкетує”, надруковано 1911р.). Окремо стоїть казка “Скривджені та нескривджені” (1892), де письменник у фантастичних образах показує суперечності між народом і самодержавством.
Багаті спостереження побуту, моралі і звичаїв духовенства знайшли повнокровне втілення у великій повісті Нечуя-Левицького “Старосвітські батюшки та матушки” (1884р. надрукована в “Киевской старине” в російському перекладі, в 1888р. — у журналі “Зоря” мовою оригіналу).
Якщо в “Старосвітських батюшках…” гумор і сатира поєднані з легким сумом, то в наступних повістях і оповіданнях — “Афонський пройдисвіт” (1890), “Поміж ворогами” (1893), “Київські прохачі” (1901, надрукована 1905р.) — на перший план в малюнках характерів виступає авторський сарказм.
Погляд письменника неодноразово звертається до освічених кіл, до української інтелігенції. Різноманітні типи людей цієї суспільної групи, їх ідейні прагнення, суперечки постають у романах “Хмари” (1874) і “Над Чорним морем” (1890), а також у творах інших прозових жанрів (“Навіжена”, “Неоднаковими стежками”, “Гастролі”, “На гастролях в Микитянах”, “Дивовижний похорон”).
Не лише сучасність, а й сторінки української історії знайшли відображення у творах Нечуя-Левицького, що належать до різних жанрів:
- казка “Запорожці” (1873),
- повісті і науково-популярні нариси:
- “Гетьман Іван Виговський”;
- “Перші київські князі”;
- “Татари і Литва на Україні”;
- “Унія і Петро Могила”;
- “Український гетьман Богдан Хмельницький і козаччина” та ін.).
Серед історичних художніх творів письменника перше місце займає роман “Князь Єремія Вишневецький” (1897, вперше надруковано 1932р.). Образи минулого України Нечуй-Левицький відтворював і в драматичних творах (“Маруся Богуславка”, 1875; “В диму та полум’ї”, 1911).
Письменник активно цікавився розвитком українського мистецтва: театру, музики, живопису (“З Кишинева”, 1884; “В концерті”, 1887; “Марія Заньковецька, українська артистка”, 1893, та ін.).
Крім згаданих історичних драм перу Нечуя-Левицького належать комедії з міщанського побуту (“На Кожум’яках”, 1875; “Голодному й опеньки м’ясо”, 1887), які містять цікаві характеристики типів міщан, торговців, дрібних чиновників, їх звичаїв, моралі й психології. Найбільш вдалою є перша п’єса, яка у переробці М. Старицького під назвою “За двома зайцями” набула більшої сценічності й досі живе в українському театрі.
У творчій спадщині письменника є також літературно-критичні й літературно-публіцистичні статті. У відомій статті “Сьогочасне літературне прямування” (1878 — 1884) містяться цікаві роздуми про специфіку художньої творчості та роль усної поетичної традиції в літературі.
У праці “Українство на літературних позвах з Московщиною” (1891) Нечуй-Левицький досить виразно висловлює націоналістичні погляди на історію і культуру України.
Нечуєві-Левицькому належить кілька статей і рецензій про українську літературу. Вони присвячені поезії Шевченка (“Сорок п’яті роковини смерті Шевченка”, “Хто такий Шевченко”), повісті Д. Яворницького “Де люди, там і лихо”, дають широкий огляд творчості класиків і сучасних йому українських поетів і прозаїків від Шевченка до А. Кримського, В. Самійленка і Б. Грінченка (“Українська поезія”). Чималий інтерес має велика стаття “Українська декаденщина” (надруковано вперше 1968р.).
В роки імперіалістичної війни І. Нечуй-Левицький жив самотнім, голодним життям. На початку 1918р. в умовах кайзерівської окупації Києва письменник тяжко захворів, згодом потрапив до Дегтярівської богадільні (будинок для перестарілих), де й скінчив життя 2 квітня 1918р.
Твори:
- 1868 р. — «Дві московки»
- 1876 р. — повість «Микола Джеря»
- 1875 р. — комедія «На кожум’яках»
- 1875 р. — історична драма «Маруся Богуславка»
- 1878 р. — повість «Бурлачка»
- 1879 р. — повість «Кайдашева сім’я»
- 1881 р. — «Старосвітські батюшки та матушки»
- 1890 р. — «Українські гумористи й штукарі»
- 1893 р. — повість «Над Чорним морем»
- 1907 р. «Сучасна часописна мова в Україні»
- 1914р. — «Граматика української мови» в 2-х ч.
дуже класно i цiкаво