Аналіз новели “Подвійне коло”

Аналіз новели “Подвійне коло” стане в нагоді всім школярам, які готуються до уроків української літератури. Якщо ви вже прочитали твір і хочете розібратися в його тематиці, проблематиці та складності персонажів — уважно прочитайте наш матеріал. А ще краще — законспектуйте. Щось із викладеного тут може трапитися вам на контрольній роботі.

Рік написання: 1935
Новела входить до складу роману «Вершники»

Літературний рід: епос.
Жанр: новела.
Тема: зображення родини Половців у кривавих подіях громадян­ської війни 1919 р.
Головна ідея: засудження братовбивства й недотримання закону народної моралі «тому роду не буде переводу, в котрому браття милують згоду» — протиставлення загальнолюдських вартостей класовим.

Головні герої: 

• брати Половці — денікінець Андрій
• петлюрівець Оверко
• махновці Панас і чотирнадцятирічний Сашко
• червоний коман­дир Іван
• їхній батько Мусій Половець
• червоний комісар Герт.

Сюжет

Бій у степу під Компаніївкою в серпні 1919 р.:

1. перша сце­на — Оверко вбиває Андрія;
2. друга сцена — від Панасової кулі помирає Оверко, поховання загиблих братів;
3. третя сцена — самогубство Панаса після програного бою з Іваном.

Початок: «Лютували шаблі, і коні бігали без вершників, і Половці не пізнавали один одного, а з неба палило сонце, а ґелґання бійців нагадувало ярмарок, а пил уставав, як за чередою, ось і розбіглися всі по степу, і Овреко переміг. Загони зіткнулися на рівному степу під Крмпаніївкою. Небо здіймалося вгору блакитними вежами. Був серпень 1919 року. Був серпень нечуваного тембру».

Кінець: «На степу під Компаніївкою одного дня серпня року 1919 стояла спека, потім віяв рибальський майстро, ходили високі, гнучкі стовпи пилу, грего навіяв тривалого дощу, навіть зливи, а поміж цим точилися криваві бої, і Іван Половець загубив трьох своїх братів, — “Одного роду, — сказав комісар Герт, — та не одного з тобою класу».

Слова Мусія Половця: “Тому роду не буде переводу, в котрому браття милують згоду”.

Брати Половці родом з Дофінівки:

1) Андрій 

• командував загоном Добровольчої армії генерала Денікіна;
• привіз батькові Мусію бінокль з турецького фронту;
• за Мать-Росію;
• підпрапорщик російської армії, поверхетроковий вояка за веру, царя і отечество;
• герой Саракамиша й Ерзерума.

“Проклинаю тебе моїм руським серцем, іменем великої Росії-матінки, од Варшави до Японії, од Білого до Чорного моря”.

2) Оверко

• під жовто-блакитним прапором;
• командував купою кінного козацтва Симона Петлюри;
• мазепа проклятий;
• бавився шликом, як дівчина косою;
• петлюрівське стерво;
• по “Просвітах” в Одесі на театрі грав та вчительську семінарію пройшов.

“Рід наш великий, голови не щитані. Рід — це основа, а найперше держава, а коли ти на державу важиш, тоді рід нехай плаче… Рід перевернеться, а держава стоятиме. Навіки амінь”.

3) Панас 

• під чорним прапором — махновський душогуб;
• вільний моряк батька Махна;
• колишній моряк торговельного флоту й контрабандист;
• важкий і дебелий, довне волосся;
• застрелився сам.

“Рід наш рибальський, на морі бувальський, рід у державу вростає, в закон та обмеження, а ми анархію несемо на плечах, нащо нам рід, коли не треба держави, не треба родини, а вільне співжиття?”

4)  чотирнадцятилітній Сашко з Панасом

5) Іван

• під червоним прапором кінного інтернаціонального полку;
• сухорлявий;
• служить революції, Інтернаціоналу;
• наймит Леніна й комуни, комісарська морда.

“Рід наш роботящий, та не всі в роді путящі. Є горем горьовані, свідомістю підкуті, пролетарської науки люди, а є злодюги й несвідомі, вороги й наймити ворогів. От і бачиш сам, що рід розпадається, а клас стоїть, і весь світ за нас і Карл Маркс”.

Літературознавці про твір 

Я не знаю, хто ще так, як Яновський, змалював громадянську війну в Україні як трагедію народу. Бій під Компаніївкою, у якому схрещують шаблі п’ять братів Полов­ців, — це модель усієї громадянської війни. Сила родових інтересів зіткнулася із силою інтересів класових.

Під ударами шабель брати падають один за одним, і кожна нова смерть наче перекреслює батькову приповідку: «Тому роду не буде переводу, в кот­рому браття милують згоду», за якою — тривалий моральний досвід людського співжиття.

А що натомість? Натомість з уст спочатку комісара Герта, а потім червоного командира Івана Половця чуємо нову істину: «Рід розпада­ється, а клас стоїть». Рід розпадається… Отже, руйнуються самі основи життя — і що з то­го, що клас «стоїть»?

Пишучи свій твір у 1933-1935 рр., Яновський прагнув надати словам комісара Герта й Івана Половця сили пафосу, але об’єктивно, понад наміри автора, його талант закарбував трагічну правду життя з його невблаганно-моторошною логікою братовбивчого соціального зіткнення, коли загальнолюдське відступає перед залізно-класовим, і як наслідок — кров, кров, кров…

У «кадрі» — уся родина Половців: п’ятеро братів, які воюють під різ­ними прапорами, батько Мусій… Немає тільки матері Половчихи. Але чо­му?! Тому, що якби вона з’явилася, то плакала б над кожним із синів, і її «надкласові» сльози були б однаково солоні. Вона оплакувала б загибель свого роду, і ті материні сльози заважали б авторові із силуваним пафосом підсумувати в 1933 р.: «Рід розпадається, а клас стоїть» (В. Панченко).