Аналіз вірша “Сікстинська Мадонна” Івана Франка

Аналіз вірша “Сікстинська Мадонна” Івана Франка

Аналіз вірша “Сікстинська Мадонна” Івана Франка буде корисним для усіх, кого цікавить творчість Івана Франка. Тут ми розповідаємо про історію його написання, основний зміст, ідею та художні засоби, використані у творі. Також читайте сонет, у якому письменник майстерно оспівує образ жінки, матері, музи і мистецтва.


Хто смів сказать, що не богиня ти?
Де той безбожник, що без серця дрожі
В твоє лице небесне глянуть може,
Неткнутий блиском твої красоти?

Так, ти богиня! Мати, райська роже,
О глянь на мене з свої висоти!
Бач, я, що в небесах не міг найти
Богів, перед тобою клонюсь тоже.

О бозі, духах мож ся сумнівати
І небо й пекло казкою вважати,
Та ти й краса твоя – не казка, ні!

І час прийде, коли весь світ покине
Богів і духів, лиш тебе, богине,
Чтить буде вічно – тут, на полотні.


Ідея: віра поета в перемогу краси, яка є невіддільною від добра. Втілення в образі жінки краси мистецтва, творчого натхнення.

Сонет “Сікстинська Мадонна” (1881) є справжнім шедевром. Він викликаний роздумами Франка над однойменною картиною Рафаеля  “Сікстинська Мадонна”(1516), на якій поєднано божественне й земне начала, лик Богородиці з образом босоногої жінки.

Внутрішній рух цього жіночого образу підкреслюється тривожними тінями складок одягу, клубоченням хмар під ногами Мадонни, її задумливим поглядом, здатністю вмить спуститися на землю і водночас залишатися недоступною.

Ця багатовимірність і динаміка Рафаелевого образу Мадонни проливає світло і на художню картину сонета Франка, овіяного високим шиллерівським духом: вірою в перемогу краси, невіддільною для поета від добра, а відтак божественного начала. У сонеті Франка жінка втілює красу мистецтва, творче натхнення, музу.

Образ жінки багатогранний, він асоціюється з архетипом матері – символ космічного і земного життя, берегинею родючості, смерті й воскресіння. Через символ вічного оновлення земна жінка виростає до образу матері-діви, чистої й непорочної краси.

У Мадонні поет вбачає богиню, «райську рожу», і, хоч не знайшов для себе богів на небесах, цій — поклониться, як богині. Краса мадонни справжня, прекрасна, щира, добра. Франко боготворить жінку, богиню-матір з дитиною на руках. Це дійсно гідно поваги.


Художні засоби

  • Тези й антитези: “що не богиня ти?” , “Так, ти богиня!” ;
  • епітети: “лице небесне” , “райська роже”;
  • звертання: “Так, ти богиня!”;
  • тропи: “I небо і пекло казкою вважати, Та ти й краса твоя – не казка, ні!”, “Богів і духів, лиш тебе, богине, Чтить буде вічно – тут, на полотні”;
  • Смислову наповненість і багатозначність образу героя передають лексеми: «боги», « духи», «висота», «небо», «небеса», «лице небесне», «мати».

Читайте також:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *