Біблія — книга, перед якою схиляють голови мільйони людей. Так триває вже два тисячоліття. Її поважають і жебраки, і імператори. Тарас Шевченко не лише молився з Біблією в руках, а й всіляко використовував біблійні образи у своїй творчості. Як? Розповідаємо!
У творчості Шевченка не помітно слідів літературних впливів. Самобутня, велика своєю своєрідною індивідуальністю душа українського поета легко й вільно скидала з себе сліди творчих впливів навіть таких поетів, як Лермонтов, Міцкевич, якими він щиро захоплювався і яких ставив надзвичайно високо. Проте був один вплив, який з могутньою силою відбився на поезії Шевченка, увійшов у його творчість і злився з нею в єдине ціле. То вплив Біблії в усьому її обсязі, а надто Псалмів, Пророків і Євангелії.
Для Шевченка Біблія — улюблена книга його дитинства. Декотрі її частини, як Псалтир, він знав напам’ять. Для поета Біблія — живе джерело особистих і суспільних переживань. Його ставлення до неї було «живе, трепетне, закохане і виняткове», що підтверджують не лише його твори, а й листи та інші факти із життя. Біблія зміцнила піднесений лад душі українського генія, дала велику міру його святому гнівові, його безмежній любові до рідного народу, його широкому братолюбству, його безкраїй печалі над теперішнім і незнищенній світлій надії на майбутнє.
Серед тисячі слів, рядків творів Тараса Шевченка духовність, те, що пов’язано із внутрішнім світом людини, її мораллю, думами, займала центральне місце. І на початках літературної діяльності, у пізніші роки і перед смертю поет не втрачав віри в Бога, весь час звертався до Нього за підтримкою. Так чинили герої його творів.
У справжньої людини з її високими моральними якостями в літах, у місцях життя і праці, в маєтності не приводять до змін у її духовності. Духовний світ незмінний, стійкий. У цьому вся цінність, сила і святість. Поет знає: те, що сталося, – це не провина Бога. Так зробили злії люди, на них і треба нарікати.
«Не нарікаю я на Бога», — читаємо у вірші. А він писався за рік до смерті – у 1860-му.
Читаючи твори Кобзаря, переконуєшся, як високо цінував поет духовність, якою непідкупною вона була, як щоразу радів, що є нерозлучним із Богом. Таку думку стверджують рядки поезії:
А я собі у бур*яні
Молюся Богу.
Привертають увагу й такі слова:
Блукав собі, молився Богу
Та люте панство проклинав.
Усе найкраще, найцінніше, найдорожче, що є на світі, святу правду, добро поет пов’язує з Богом.
Закликаючи поляків до щирої дружби з українцями, Тарас Григорович хоче, аби «іменем Христа» оновити «наш тихий рай» («Полякам». 1850).
Найважчими для Шевченка були роки перебування на засланні. Він страждав фізично, незвичний клімат замучував його. Але найбільше мучила неволя, позбавлення людських прав. На що ж, на кого надіятися невільнику? На Бога:
Благаю Бога, щоб світило,
Мов волі, світу сонця жду.
А далі продовжує:
Благаю Бога, щоб смеркало,
Бо на позорище ведуть
Старого дурня муштрувати.
Поет найчастіше звертається за допомогою до Бога у роки заслання:
Та не дай, Господи, нікому,
Як мені тепер, старому,
У неволі пропадати,
Марне літа коротати.
Щасливим, життєрадісним можна бути серед людей, відчуваючи щоразу їх доброту, щирість, підтримку. Тарас Шевченко твердить:
А там, де люди, добре буде.
Там буде мжить, людей любить,
Святого Господа хвалить («Царі»).
Можна ще довго звертатися до віршів Тараса Шевченка, наводити безліч цитат, аби довести, що поет ніколи не був безбожником. Навпаки, він вірив у Бога, не розлучався з ним упродовж усього життя.
Дослідники творчості Шевченка зробили підрахунки: в його поезіях слова Україна і український вжито 269 разів. Але слова Бог, Божий, Господь, Господній, Ісус, Христос та Христів – 1281 раз!
Шевченків імператив «Молітесь Богові одному, / Молітесь правді на землі, / А більш нікому…» походить із глибин народного світосприйняття. Своє знайомство з біблійними текстами він почав у ранньому дитинстві. За традицією, яка тоді була в нашому народі, життя українського села узгоджувалося з календарем церковних свят. «Псалтир» (книга псалмів із Біблії) у дяківській школі був навчальною книгою: використовувався і як буквар, і як читанка. Малий Тарас знав багато уривків із цієї книги напам’ять.
Навчаючись в Академії мистецтв, Тарас опрацьовував біблійні сюжети й мотиви для ескізів, картин (це входило до обов’язкової програми навчання). У «Кобзарі» значна частина творів мають епіграфи, узяті з Біблії. Святе Письмо стає не тільки джерелом, з якого поет черпає мотиви й образи. Високою ідеєю любові наснажена вся творчість Т. Шевченка.
З біблійними пророцтвами перегукується настанова про те, що «вражий», демонічний антисвіт буде подолано світлом божественної Любові, Правди, Добра, і «на оновленій землі» «врага не буде супостата…». І «Щоденник», і листи Шевченка із заслання свідчать про те, наскільки важливою для нього була Біблія та християнський твір «Наслідування Христа» Томи Кемпійського – саме ці книги давали йому духовну поживу в тяжких життєвих випробуваннях.
«Жоден із великих поетів не жив у повсякчасному діалозі з Богом, як Шевченко».
Євген Сверстюк
«Шевченко не любить московське попівство не лише за похмурий рабський дух “візантійщини”, … тримання народу в духовній темряві. Адже це вже не була релігія його козацьких предків — із підпорядкуванням Київської митрополії Московському патріархату живий дух народної віри поступово втрачався, елементи демократичності в церковному устрої були витіснені бюрократичною централізацією церковного життя».
Іван Дзюба
Наскрізною ідеєю християнства, що звучить в Новому Завіті, є любов до ближнього і прощення ворогам. Цією ідеєю пронизаний світ буття й пошуків персонажів «Кобзаря». Іспит на справжнє християнство як відданість заповітам Бога, а не візантійсько-московське ідолопоклонство, що благословляє найбезбожніші діяння складають чи не всі персонажі його ліро-епічних творів. :
«За кражу, за войну, за кров,
Щоб братню кров пролити, просять
І потім в дар тобі приносять
З пожару вкрадений покров!»
(«Кавказ»)
Прощає свого кривдника відьма з однойменної поеми – замість помсти «набрала зілля / Та пішла в палати / Лічить його, помагати».