Ви уже читали щось із творчості Юрія Яновського? Його майстерність підняла його до рівня новатора у літературі. Романтиком він був за духом і манерою світовідчуття. Свій романтизм вкладав і в свої твори.
Проаналізуймо цікаву новелу “Дитинство”, яка входить до програми ЗНО. Краще запам’ятати образи головних героїв допоможе їхня цитатна характеристика.
Літературний рід: епос
Жанр: новела
Новела «Дитинство» входить до складу роману «Вершники» (уперше видано 1935 р.). Роман складається з восьми окремих новел:
- «Подвійне коло»
- «Дитинство»
- «Шаланда в морі»
- «Батальйон Шведа»
- «Лист у вічність»
- «Чубенко, командир полку»
- «Шлях армій»
- «Адаменко».
Наскрізною темою роману є події громадянської війни в Україні 1917-1920 рр. Кожна новела має власну сюжетну лінію та героїв, проте окремі персонажі переходять з однієї новели в іншу. Так, герой «Дитинства» Данилко Чабан знову з’являється в новелі «Батальйон Шведа», проте вже в дорослому віці. Тепер він – комісар олешківського партизанського батальйону Червоної Армії (тобто більшовиків).
Історія створення новели “Дитинство”
Роман у новелах Ю. Яновського «Вершники». Книга пробита кулями, 1945 р.
Працюючи над твором, Юрій Яновський використав розповіді Миколи Куліша про його дитячі роки та природу Таврійського краю (митці тісно спілкувалися).
У новелі використано факти, пов’язані з життям Куліша та історією його роду, згадано географічні назви, що мають прямий стосунок до Кулішевої біографії.
Отже, є підстави вважати Миколу Куліша прототипом комісара Данила Чабана. 1919 року Куліш сформував Дніпровський селянський полк у складі Червоної Армії. З цим полком він згодом захищав Херсон і Миколаїв у боях з денікінцями. Ці події відбилися у «Вершниках».
Місце дії новели “Дитинство”: степ на півдні України.
Час дії новели “Дитинство”: початок 20 ст. (дореволюційна доба)
Тема новели “Дитинство”: дитинство Данила Чабана.
Якщо ж узяти ширше, провідною темою твору є багатогранне життя українських селян-степовиків. З одного боку, показано їхні страждання, спричинені злиднями й голодом, темноту та пияцтво. З іншого боку – дивовижне єднання з природою, життєрадісність, уміння задовольнятися малим, пошану до праці, волелюбність.
Джерела новели “Дитинство”
Джерела новели фольклорні. У творі – чимало описів народних звичаїв і свят: Сорока святих, Теплого Олекси, Вербної неділі, Білого тижня, Великодня тощо.
Приміром, своєрідно зображується свято Сорока святих. Цього дня матері випікали дітям із тіста сорок жайворонків і діти ходили вулицями, накликаючи з вирію птахів (власне, це вважалося другою зустріччю весни).
Основні ідеї новели “Дитинство”: нетлінна цінність народних основ життя (моралі, обрядів, звичаїв), нерозривна єдність поколінь (малий Данилко – старий Данило), оспівування міцних родових традицій.
Зауважте! Щоб глибше зрозуміти ідейну спрямованість новели, варто звернути увагу на один із її епізодів – розповідь прадіда Данила про історію його роду, про козацьке минуле, спроби панів закріпачити колишніх козаків та повстання в Турбаях 1789-1793 рр.:
«Рiд завзятий i непосидючий, козакували й землю робили… Село було Турбаї… От i були тi люди турбаї справжнi, а пан собi думав з них крiпакiв мати, а в Катерини-царицi полюбовник був iз запорозького коша – Грицько Нечоса [Тут ідеться про Григорія Потьомкіна, найвпливовішого з фаворитів Катерини II, що був генерал-губернатором Новоросії, а також фактичним повелителем Гетьманщини. З політичних міркувань він записався в Запорізьку Січ, діставши при цьому, згідно з козацьким звичаєм, прізвище Грицько Нечеса. Далі в розповіді прадіда химерно переплітаються реальні історичні факти та народні перекази] i сказав турбаям про таку рахубу, стали турбаї козачих своїх прав допоминатися, а пан їхнi метрики з церкви покрав та попалив, i суд не мiг козачих прав iзнайти, то турбаї й повбивали панiв i побили суд, i одбивалися п’ять рокiв. Та вiйсько оступило голодранцiв, i смерть прийшла. А той Грицько Нечоса характерник був, як i всi запорожцi, пройшов крiзь вiйсько i турбаїв вивiв, i повiв на двi сторони: до Днiстра й до Перекопу…»
У кінці своєї розповіді старий наголошує: «І ми з роду турбаїв, не були крiпаками зроду-вiку, i Данилко хай не буде»,отже, привчає правнука не коритися долі, виховує в ньому властиве українцям одвічне прагнення до волі, до боротьби за краще життя.
Персонажі новели “Дитинство”: Данилко, батько Ригор, матір Ригориха, прадід Данило.
Цитатна характеристика персонажів
новели “Дитинство”
Данилко – «малий чабанець (що може вивчитись на чабанчука й вийти на чабаненка i, нарештi, заступити батька-чабана)».
У новелі тонко передано відчуття, емоції, переживання хлопчика. Читач ніби дістає змогу зазирнути у внутрішній світ дитини. Наприклад, ми дізнаємося, що Данилко сприймав «голу, порожню рівнину», яка викликає подив у нестеповиків — як там можна жити взагалі, як чарівний світ: «…степ простелявся перед ним, як чарівна долина, на якій пахне трава, пахнуть квіти, навіть сонце пахне, як жовтий віск (ось візьміть лишень потримайте на сонці руку й понюхайте її!). І скільки всіляких ласощів росте на степу, яких можна попоїсти…»
Малий хлопець любив степ і вже знав, які рослини їстівні, а які — ні, а тварин, яких бачив навколо: і жайворонка, й орла, і чорногуза, і ящірку, і диких бджіл, і ховрашка, і цвіркунців – сприймав як «живих друзів у степу».
Данилко зростав у злиднях, постійно голодував, тож привчився цінувати навіть «шкоринку з хліба й маленьку цибулину та сіль до неї». Тяжке життя не зламало хлопця, а навпаки, загартувало його характер: згадаймо, наприклад, «жорстоку баталiю», у якій він, захищав «честь роду»:
«бився сам проти кiлькох i повертав до батька заюшений кров’ю, з подертою сорочиною, проте переможний, примусивши поважати нетверезiсть свого батька й вiднявши для повноти перемоги великоднi гостинцi у розгромленого ворога».
Ригор – чабан, «що пасе ватагу овець, мов військо». Серед його вад найбільшою була надмірна любов до алкоголю.
Прадід Данило дав йому таку характеристику:
«…батько твiй ледащо й п’яниця, його знову проженуть од ватаги, то не вилазитиме з корчми, хлопець гордий i нiкому не поклониться, а людям треба кланятись i решпекту давати, iнакше не проживеш…».
Образ Ригора суперечливий: хоч він і не міг позбутися своєї згубної пристрасті – пияцтва, проте в селі йому багато чого вибачали за вміння гарно співати:
«Батько не вилазить iз чужих хат i випиває з усiма, хто його частує. I цього чабана Ригора частували всi, i Ригор лаяв багатирiв, у яких пив, розповiдав байки про попiвськi дiла i кричав, i проклинав пропаще життя, а його слухали й не перебивали, бо знали всi, що Ригор зараз заспiває, а пiсля того спiву нiчого вже людинi не треба».
Ригориха була постійно заклопотана справами господарства. Надзвичайна бідність, голод, пияцтво чоловіка – все це виснажувало жінку, доводило до сліз. Напевне, через це вона й зривалася та часто била малого Данилка за те, що він покидав маленьку Вустю, за якою мав доглядати: «Добре б’ється ота клята мати, друга б уже пересердилась за цiлий день…».
Проте автор більший акцент робить на позитивних рисах жінки, зокрема працьовитості та охайності, любові до краси:
«Данилкова мати, хоч i бiдна господиня, що й кози в дворi не має, а й вона той двiр обмете й обмиє, i хату обмережить цяточками й рожами, коло печi цiлiсiнький день товчеться, i нема нi в кого на селi такого хисту прикрасити пiч. I все село те знає та кличе її, Ригориху, i вона малює пiч синiм i червоним, чорним i рудим, жовтим i зеленим, як учила її покiйна мати…»
Прадід Данило – дуже мудра та добра людина. Це ідеалізований образ. Прадід глибоко відчував красу світу та намагався передати свій досвід маленькому Данилкові, якого дуже любив, і насамперед навчити дитину цінувати кожну мить життя. Він був неабияким знавцем усіх народних звичаїв, обрядів та таємниць природи:
«Прадiд стояв, мов знатник, що знає всi веснянi тайни, вiн здавався Данилковi господарем степових звичаїв… Прадiд примiчав, звiдки в цей день вiтер, коли з Днiпра – риба ловитиметься, коли iз степу – добре на бджоли, коли з низу – буде врожай; а побачивши першу ластiвку, треба було кинути на неї жменю землi – “на тобi, ластiвко, на гнiздо!”, ластiвки не летять у вирiй, а, зчепившися нiжками, зимують на днi моря, рiки чи криницi».
Він знав безліч старих пісень, казок та приказок, знав, «як зветься кожна трава i яка квiтка на яку користь».
Образи в творі «Дитинство»
Слухові й зорові образи творять справжню симфонію українського степу. І той степ чи не найбільша радість у житті Данила, бо дитинство його вщерть сповнене гіркоти злиднів, горя й смутку:
«Його смалило сонце та обпікав вітер, і завше йому хотілося їсти, бо народився в бідній хаті, і першим спогадом дитинства був степ».
Але холод, голод, злидні не такі страшні, коли поруч добрі й лагідні люди. Ось і мати, від якої часто перепадало малому хлопцеві. Усе село її запрошувало, щоб до свят розмалювала піч або хату. Навіть батько, який щодня заливає горілкою свої злидні, чарував людей співом.
А поруч із Данилком мудрий прадід Данило, який знав усе: і коли риба краще ловиться, і коли бджоли більше меду кладуть, де ластівки зимують, що треба робити, коли перший грім ударить, коли з’явиться голубий ряст, і яка квітка на яку користь. Бути спостережливим, людяним, добрим навчається малий Данилко у прадіда.
Западають у його душу гайдамацькі й козацькі пісні, казки й легенди. І росте хлопець розумним і допитливим. Волелюбність, життєстверджуючий оптимізм народу живив юне серце, і воно згодом повстало проти кривди. Усе дитинство Данилка переплелося з чарівними обрядами й звичаями, прошуміло серед казок та пісень, убираючи незламний дух і стійкість трудового народу, віру в краще майбутнє.
Сюжет новели «Дитинство»
Новела «Дитинство» не має єдиної наскрізної сюжетної лінії. Розділ складається з окремих пейзажних і побутових епізодів. Письменник щедро використав багаті фольклорні джерела, майстерно відтворив народні звичаї, побут, нужденне й злидарське життя закріпаченого трудового люду України, його велич і незламну духовну силу.
Філософське кредо новели — у ствердженні невмирущості й волелюбності людської гідності. Мандрівка прадіда з правнуком у степ, до моря символізує шукання світлої долі: вони «ішли великий день і все панською землею», і прадід по дорозі розкриває перед малим Данилкою могутність народу, пророчить йому чудове майбутнє. Несподівана смерть прадіда серед квітучого степу дає Данилкові відчути себе самотнім, але не зупиняє його спраги до життя. «Топчи землю, синок»,— такими були останні слова мудрого старого, звернені до нащадка його роду.
Оспівування міцних родових традицій, гуманістичного сприйняття буття, здорового існування людини на землі стає провідним для письменника. Розділ «Дитинство» побудований на фольклорних джерелах, він є своєрідною енциклопедією звичаїв, обрядів, пісень.
У «Дитинстві» прозаїк оголює коріння класової нерівності між експлуататорами і трудящими — пасинками долі. Це художня історія про дореволюційне життя людей з мозолистими руками. Розділ вражає своїм філософсько-психологічним і художнім змістом.
Джерело: https://200baliv.com/dytynstvo/
- Про життєвий і творчий шлях Юрія Яновського читайте тут: http://zno.if.ua/?p=4247
- Новелу “Дитинство” повністю і скорочено шукайте за посиланням: http://zno.if.ua/?p=2776
- Чому Юрія Яновського слід вважати гідним українським письменником, а не прислужником сталінського режиму? Матеріал тут: http://zno.if.ua/?p=4251