Новела “Подвійне коло” скорочено

Новела “Подвійне коло” скорочено


Новела «Подвійне коло» — приклад складної та багатогранної творчості Юрія Яновського. Вона стоїть поруч із “Вершниками” за глибиною розкритих проблем і неоднозначністю образів. Радимо читати її повністю, бо яким би вичерпним не був переказ, він не здатен цілком передати атмосферу твору. Наш же матеріал стане при нагоді, коли захочете пригадати основні перипетії сюжету новели.


Тема: криваві події братовбивчої громадянської війни на прикладі родини одеситів Половців.

Ідея: протиставлення людських цінностей – політичним, засудження братовбивства

Сюжет: Дія новели розгортається протягом одного дня в степу під селищем Компаніївка. Ситуація в творі умовна: на полі бою зустрічаються п’ятеро синів старого одеського рибалки Мусія Половця, які представляють різні політичні угрупування.


У першій новелі «Подвійне коло» розкрито складне життя роду Половців, які жорстоко і непримиренно роз’єднані подіями громадянської війни. У кривавому бою сходяться брати.     

«Був серпень 1919 року. Загоном добровольчої армії генерала Антона Денікіна командував Половець Андрій. Купу кінного козацтва головного отамана Симона Петлюри вів Половець Оверко».

Так сталося, що у цьому бою перемогу одержав Оверко. Поранений Андрій опинився в полоні у брата. Чи ворухнеться у серцях братів щось живе? Здається, так. Ось Оверко питає в Андрія, що йому згадується. У них спільне життя, спільні спогади, спільні батьки… Хіба цього замало? Андрій нагадує Оверкові батькові слова:

«Тому роду не буде переводу, в котрому браття милують згоду».

Чи зглянувся брат на брата? Ні. З погордою(відповів брат братові:

«Рід — це основа, а найперше — держава, а коли ти на державу важиш, тоді хай рід плаче, тоді брат брата зарубає, он як!»

«Нічого, — втішається Оверко, — рід переведеться, держава стоятиме».

І вбиває брата, не слухаючи ані його благань, ані його проклять.

А в степу, десь далеко, біля моря стоїть їхній батько і з теплотою згадує синів. Не знає він, що десь серед простору вже лежить неживий син Андрій, а в смертельному двобої зійшлися інші його сини — Оверко та Сашко з Панасом. Махновець Панас зупиняє чотирнадцятирічного Сашка, що хотів був добити пораненого Оверка. То, може, цього разу вбивства не станеться? Оверко нагадує братам слова батька про згоду. Але і в Панаса свої міркування:

«…ріду державу вростає, в закон та обмеження, а ми анархію несем на плечах, нащо нам рід, коли не треба держави, не треба родини, а вільне співжиття?»

«Проклинаю тебе», — гукнув Оверко, повторяючи слова недавно вбитого ним брата Андрія. Не зглянувся Панас. Єдине, на що спромігся, — обом братам яму викопав.

«По обличчю Панаса Половця бігли дощові краплі, збоку здавалося, що він слізно плаче коло готової могили, у всього загону текли дощові сльози, це була страшна річ, щоб отак плакав гірко цілий військовий загін, а дощ на вгавав».

То, здавалося, сама природа, сам Бог плакав над тією гіркою могилою, бо не було справжніх сліз у людей.

Аж тут де не взявся загін інтернаціонального полку на чолі з Іваном Половцем. І ролі помінялися знов. Знову перед Іваном стоять полонені брати Панас та Сашко, а Іван їм промовляє, що «скрізь по степах судяться зараз дві правди: правда багатих і правда бідних». Він виголошує славу Радянській владі і Червоній Армії, він вважає, що правда тільки на його боці.

«Панас не чекав собі милості, він бачив, як загинули його вояки, що їх він збирав як зерно до зерна, а інші з них стали не його. У нього промайнуло в голові дитинство і дитячі роки на шаланді, і нічні влови, і запах материної одежі, неосяжний простір моря».

Згадав тоді Панас батькові слова про згоду, та пізно й марно. Сильніша виявилась «правда» Івана.

«От і бачиш сам, що рід розпадається, а клас стоїть, і весь світ за нас, і Карл Маркс».

Панас проклинає брата і, вихопивши браунінга з — під френча, пускає собі в рот кулю. Так Іван Половець втратив трьох братів.

«Одного роду, — сказав (комісар) Герт, — та не одногозтобою класу».

Такий категоричний підсумок ніби обрубує усякі роздуми над подіями. А замислитися є над чим. Ю. Яновський емоційно переконливо зображує трагічну суть громадянської війни — розпад родини, розпад нормальних людських стосунків між тими, хто є народом, родиною.

Чого варта будь-яка «правда», якщо в основі її лежить право на вбивство заради ідей — ось у чому гуманістична ідея цієї новели. Ціна великих соціалістичних перемог — чи не завелика для нашого народу, для нації?

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.