Оновлено:
↓ Вправи з відповідями (9 завдань)
«Легенда про вічне життя» — філософський твір Івана Франка у віршах зі збірки «Мій Ізмарагд» (1898). Це легенда про чудодійний горіх, що дає вічну молодість. Від побожного аскета горіх переходить до Олександра Великого, Роксани, генерала Птолемея, куртизани й знову до царя, але ніхто ним не користується. Основна думка: вічне життя без щастя, віри й любові — мука.
Нижче — паспорт твору, короткий зміст за частинами, шлях горіха, тема, ідея і проблематика, герої, композиція, художні засоби, розмір і рима, типові помилки, повний текст і 9 завдань із відповідями.
Коротко: паспорт твору «Легенда про вічне життя»
Паспорт твору «Легенда про вічне життя»
| Автор | Іван Франко (1856–1916) |
|---|---|
| Збірка | «Мій Ізмарагд» (Львів, 1898), розділ «Легенди» |
| Рід і жанр | ліро-епос (є сюжет, герої, діалоги); жанр — віршована легенда (так названо твір), у програмі — філософська поезія |
| Тематика | філософська |
| Тема | поетичний роздум про сенс буття людини: для чого вона живе і що для неї найцінніше |
| Ідея | щастя неможливе без взаємного кохання; вічне життя без любові — мука |
| Основна думка | «А без щастя, без віри й любові внутрі / Вічно жить — се горіть вік у вік на кострі!» |
| Проблематика | життя і смерть, сенс буття, кохання і зрада, влада і безсилля перед чужим серцем |
| Композиція | 9 пронумерованих частин, 136 рядків, двовірші; будова кільцева |
| Розмір | чотиристопний анапест (∪ ∪ —) |
| Римування | суміжне (парне): аабб; рима чоловіча |
| Герої | Олександр Великий, побожний аскет, богиня, Роксана, генерал Птолемей, куртизана |
| Символи | горіх — дар безсмертя; вогонь — відмова від нього |
Жанр і збірка
Твір надруковано у збірці «Мій Ізмарагд» (Львів, 1898), у розділі «Легенди». Сам Франко назвав його легендою, а шкільна програма визначає як філософську поезію. Тому в паспорті так: жанр — віршована легенда, за тематикою — філософська (це й відповідь на питання «до якого виду лірики належить твір»).
Від ліричного вірша легенду відрізняє сюжет: тут є герої, діалоги й події, тож ліричний роздум поєднано з розповіддю. Тому рід — ліро-епос, як і в поемі «Мойсей». Імена Олександра Македонського (356–323 рр. до н. е.), прозваного Великим, Роксани, Птолемея, Кліта, назви Вавилона, Персеполя і Сузи — лише тло. Події твору — легенда, а не історична хроніка.
Тема, ідея, основна думка і проблематика
- Тема: поетичний роздум про сенс буття людини — для чого вона живе, що для неї найцінніше і чи варте вічне життя, якщо в ньому немає щастя.
- Ідея: трагізм людського існування у світі облуди й фальші; щастя неможливе без взаємного кохання, а змусити любити не може жодна сила, навіть влада царя.
- Проблематика: життя і смерть; сенс людського існування; кохання справжнє і фальшиве; зрада; влада і безсилля людини перед чужим серцем.
Основна думка звучить у монолозі Олександра (частина 8):
А без щастя, без віри й любові внутрі
Вічно жить — се горіть вік у вік на кострі!
Зв’язок з іншими творами Франка
Нерозділене кохання — наскрізний мотив Франкової лірики: його найвідоміше втілення — збірка «Зів’яле листя» і вірш «Чого являєшся мені у сні?..». Про вірність ідеї ціною власного життя — поема «Мойсей». Обидва твори розглянуто в аналізі «Чого являєшся мені у сні» та «Мойсея». Філософські роздуми є й у ранньому сонеті Франка «Сікстинська Мадонна» (1881) — про красу, що переживе віки.
Короткий зміст «Легенди про вічне життя» за частинами
- Олександр Великий підкорив світ і живе у Вавилоні, «мов бог». Побожний аскет усе життя служить богині молитвою і постом. Вона являється йому опівночі, і аскет просить, щоб «старість і смерть оминули» його. Богиня дає «малий золотистий горіх» з умовою: одну ніч не спати, один день мовчати, очистити ум і тоді розкусити зерно.
- Аскет виконує умову, але його беруть сумніви: навіщо вічно жити у світі, «де панує борба»? Він вирішує віддати дар молодому цареві, щоб той жив «для добра міліонів».
- Могутній цар — раб своєї пристрасті до персіянки Роксани. У її очах «дикі іскри», з її уст — бажання «пожарів, убійства, різні»: згорів Персеполь, Олександр убив Кліта.
- Цар у розпачі молить богиню покласти край його муці й дати знати, чи він один панує в серці Роксани. Тут з’являється аскет і віддає йому горіх.
- Олександр радіє, але думає: Роксана постаріє. Він віддає горіх їй: якщо любить — безсмертя дасть «обом нам», якщо ні — «Що захочеш — роби!»
- Роксана кохає генерала Птолемея, хоч той до неї «холодний, як лід». Вона віддає горіх йому, а вночі вливає Олександрові у вино отруту.
- Цар тяжко хворіє, Роксана біля нього мовчить. До Олександра приходить куртизана і дарує той самий горіх. На питання, від кого він, відповідає: «Мені дав його твій генерал Птолемей».
- Олександр розуміє, що його не люблять: «А життя — то борня! А любов — то брехня!» Він відмовляється від вічного життя: «Ні, богине! Візьми свій дарунок назад!»
- Цар цілує дар і кидає горіх у вогонь. Біль стихає, ум прояснюється, і опівночі Олександр помирає.
Шлях горіха: чому ніхто не скористався даром
Шлях горіха безсмертя
- Богиня → аскет. За молитви й піст богиня дарує аскетові «малий золотистий горіх» з умовою: «Одну нічку не спи, один день промовчи» (ч. 1).
- Аскет → Олександр. Аскета беруть сумніви: «Вічно жить — молодим — ну, пощо се мені?» Він віддає дар молодому цареві: «Для добра міліонів хай вічно живе» (ч. 2, 4).
- Олександр → Роксана. Цар закоханий у Роксану й не хоче вічності без неї: «З нею жить! Або радше ти сам умирай!» (ч. 5).
- Роксана → Птолемей. Роксана кохає генерала Птолемея, хоч він «холодний, як лід», і віддає горіх йому. А Олександрові «в вино трути-зілля влила» (ч. 6).
- Птолемей → куртизана. Генерал віддає горіх куртизані: «Мені дав його твій генерал Птолемей» (ч. 7).
- Куртизана → Олександр. Вона приносить горіх отруєному цареві: «Вічно жий, царю мій, на потіху для всіх!» (ч. 7).
- Олександр → вогонь. Цар розуміє: «А життя — то борня! А любов — то брехня!» — і кидає горіх у вогонь. «А в опівніч саму Олександер умер» (ч. 8–9).
Горіх обійшов коло: двічі він потрапляє лише до Олександра. Ніхто з тих, у чиїх руках він побував, не скористався безсмертям.
Чарівний горішок безсмертя отримували по черзі: аскет, Олександр, Роксана, Птолемей, куртизана — і знову Олександр. Двічі горіх потрапляє лише до царя. Чому ніхто не наважився скористатися подарунком богині? Причину текст називає не для кожного:
- аскет не бачить сенсу вічно жити ні в пустелі, ні у світі боротьби: «Вічно жить — молодим — ну, пощо се мені?»;
- Олександр уперше не хоче вічності без коханої: «Що без неї життя? Сонце? Небо? Сам рай?»;
- Роксана не хоче вічності без Птолемея і сподівається, що горіх допоможе «його серце здобуть»;
- Птолемей і куртизана — чому вони віддали горіх, у творі не пояснено;
- Олександр удруге відмовляється, бо зрозумів зраду: «Та чи змушу кого мене вірно любить?»
Отже, без любові й щастя вічне життя втрачає сенс — до цього висновку приходить цар.
Головні герої
- Олександр Великий — цар-завойовник, що «весь світ звоював», але сам став невільником почуття: «Та дівчини рабом себе він почував». Влада не дає йому щастя: «Хоч над світом я цар, та над серцем не цар». Зрозумівши зраду, він свідомо відмовляється від безсмертя.
- Побожний аскет — відлюдник, що «вік в пустині прожив». Сам просив безсмертя, але, отримавши дар, засумнівався в ньому.
- Богиня — без імені; дарує горіх з умовою і стає тією, до кого звертаються аскет і цар.
- Роксана — вродлива персіянка, в серці якої «вороже ворушиться щось». Кохає Птолемея, віддає горіх йому і труїть царя.
- Генерал Птолемей — байдужий до Роксани; горіх від неї опиняється в куртизани.
- Куртизана — приносить горіх хворому цареві й прямо називає, хто їй його дав.
Композиція
Твір має 9 пронумерованих частин, 136 рядків, записаних двовіршами. Будова кільцева: богиня являється аскетові «в опівніч» (ч. 1), а цар помирає «в опівніч саму» (ч. 9); у той самий «огонь із пахучих полін» аскет кидає кадило (ч. 2), а цар — горіх (ч. 9). По колу йде й горіх: від Олександра (ч. 4) він знову повертається до нього (ч. 7). Рядок «Олександер Великий весь світ звоював» відкриває першу і третю частини.
- Експозиція (ч. 1): цар у Вавилоні «мов бог раював», аскет у пустелі служить богині.
- Зав’язка (ч. 1): богиня дає аскетові горіх: «На ж тобі сей малий золотистий горіх».
- Розвиток дії (ч. 2–7): горіх переходить з рук у руки, Роксана труїть царя, куртизана приносить йому горіх.
- Кульмінація (ч. 8): монолог Олександра і відмова: «Ні, богине! Візьми свій дарунок назад!»
- Розв’язка (ч. 9): горіх у вогні, «А в опівніч саму Олександер умер».
Художні засоби
- епітети: «малий золотистий горіх», «предивна краса», «тріскучий огонь»;
- порівняння: «Наче сонце, що разом прогонює тьму» (про богиню), «холодний, як лід», «тривога, як ніч, залягла у дворі»;
- метафори: «Інший жар в її серці горить», «День у день із небес його кидає в ад», «Биться в сітях брехні»;
- антитеза: «Хоч над світом я цар, та над серцем не цар», «чи богиня вона, чи змія?»;
- риторичні запитання: «Що без неї життя? Сонце? Небо? Сам рай?»;
- повтори й окличні речення передають розпач царя: «Вічно жить! Молодим!», «День за днем! День за днем! Без кінця!»;
- символи: горіх — дар безсмертя, вогонь — відмова від нього.
Розмір і рима
Розмір: чотиристопний анапест
| Рядок (ч. 1) | Рима |
|---|---|
| Олекса́ндер Вели́кий весь сві́т звоюва́в | а |
| І отсе́ в Вавіло́ні мов бо́г раюва́в. | а |
| А побо́жний аске́т вік в пусти́ні прожи́в | б |
| І моли́твою й по́стом боги́ні служи́в. | б |
Схема кожного рядка: ∪ ∪ — | ∪ ∪ — | ∪ ∪ — | ∪ ∪ —. У рядку 12 складів, наголошені 3, 6, 9 і 12-й. Анапест — трискладова стопа з наголосом на третьому складі.
Рима суміжна (аабб) і чоловіча: звоюва́в — раюва́в, прожи́в — служи́в. Наголоси — за словником: отсе́ — застаріле «оце»; словник подає і по́стом, і посто́м, ритм вимагає по́стом.
Усі 136 рядків мають по 12 складів, наголоси падають на 3, 6, 9 і 12-й склади. Це чотиристопний анапест (∪ ∪ —). Кожен рядок закінчується наголошеним складом, тож рима чоловіча. Римування суміжне (парне): рядки римуються попарно — звоював — раював, прожив — служив. Інша назва — паралельне. Докладніше — у статтях «Як визначити віршовий розмір?» і «Типи римування».
Типові помилки
- «Птоломей» — у творі Птолемей.
- «Кожен герой отримав горіх один раз» — Олександр отримує його двічі: від аскета і від куртизани.
- «Аскет порушив умову богині» — ні, він день мовчав і ніч не спав, але засумнівався, чи потрібне йому безсмертя.
- «Олександр з’їв горіх» — цар кинув його у вогонь.
- «Куртизана отримала горіх від Роксани» — від Птолемея.
- «Твір написано амфібрахієм» — анапестом: наголос на третьому складі стопи.
- «Римування перехресне» — суміжне (парне).
Текст твору «Легенда про вічне життя»
Текст подано за виданням УкрЛіб із сучасним правописом. Франкові застарілі й галицькі форми («отсе», «пощо», «кілько», «відки», «жий») збережено: це не описки.
1
Олександер Великий весь світ звоював
І отсе в Вавілоні мов бог раював.А побожний аскет вік в пустині прожив
І молитвою й постом богині служив.Наче сонце, що разом прогонює тьму,
Так богиня в опівніч явилась йому.Прихилилась і мовить: «Мій вірний слуго,
Чим тебе вдоволить? Чи бажаєш чого?»Аскет мовить:
«Хоч яке се життя і трудне, і сумне,
Дай, щоб старість і смерть оминули мене».Богиня мовить:
«Ну, як се в тебе дар найцінніший з усіх,
На ж тобі сей малий золотистий горіх.Одну нічку не спи, один день промовчи
І, очистивши ум, сей горіх розтовчи.Шкаралющу в огонь, а розкусиш зерно,
Дасть тобі молодим вічно жити воно».
2
Цілий день промовчав, і не спав усю ніч,
І готовивсь аскет на великую річ.Ось огонь розпалив із пахучих полін,
І кадило в огонь щедро кидає він,І закони господні проходить умом,
Щоб очистити ум, не схибити притьмом.Та ось сумніви в серці повстали страшні:
«Вічно жить — молодим — ну, пощо се мені?Чи вертати у світ, де панує борба?
Чи ось тут вічно жить? Се ж безумство хіба!О богине, прости! Я згрішив, бачу сам!
Та безцінний твій дар комусь іншому дам.У нас цар молодий, богорівний наш цар!
Богорівним зовсім його зробить твій дар.Міліонам він сонце, життя є нове,
Для добра міліонів хай вічно живе».
3
Олександер Великий весь світ звоював,
Та дівчини рабом себе він почував.Персіянки Роксани предивна краса
В його серці горить, мов пожар, не згаса.У обіймах його та красуня горда
Наче тає, на груди його припада;Та хвилина мине, і він чує, що ось
В її серці вороже ворушиться щось,І в очах, ще вогких від любві і жаги,
Дикі іскри горять, наче злі вороги.З її уст вилітають бажання страшні —
Се бажання пожарів, убійства, різні.Їй опертись король не здоліє й на мить:
Там згорів Персеполь! Завтра Суза згорить!Кліта вбив при вині! Чи любов се, чи чад?..
День у день із небес його кидає в ад.
4
Олександер Великий богині моливсь:
«Дай, богине, щоб нині весь світ проваливсь!Або дай, щоб скінчилася мука моя,
Щоб я знав, чи богиня вона, чи змія?Чом міняється так, кілько є в дні годин?
І чи в серці її я паную один?»В тій хвилині аскет перед ним опинивсь
І покірно царю до землі поклонивсь.«Вічно жий, царю мій! Хай твої вороги
Згинуть! Ось тобі дар від твойого слуги.Не згордуй! Сей малий золотистий горіх —
Від богині се дар! Моя гордість, мій гріх».І він все розповів, відки має сей плід,
Що робить, щоб богині сповнить заповіт.«Міліонам ти сонце, добродій єси, —
Будеш жить вічно юний, як плід сей з’їси».
5
«Вічно жить! Молодим! Справді, божеський дар!»
І великим, безсмертним почув себе цар.«Вічно жить! Молодим! А вона? А вона?
Постаріє, зів’яне, мов квітка марна!Що без неї життя? Сонце? Небо? Сам рай?
З нею жить! Або радше ти сам умирай!»Вже й не думає цар, до Роксани біжить:
«Серце, ось тобі дар: вічно в юності жить!»І сказав їй усе, відки має сей плід,
Що робить, щоб богині сповнить заповіт.«Коли любиш мене, моє сонце ясне,
Дасть безсмертя обом нам зерно те дрібне.А не любиш… — урвав. — Кого хочеш люби!
Ось тобі сей горіх! Що захочеш — роби!»Зчервоніло дівча, в личко вдарила кров, —
Олександер не ждав її слова — пішов.
6
Гей, Роксано, красуне, що думаєш ти?
Чи про те, щоб з царем до безсмертя дійти?Не про те! Інший жар в її серці горить!
Інший бог там живе! Інший цар там царить.Він мета її мрій, осолода очей,
Над усіх милий їй генерал Птолемей.Хоч не любить її і холодний, як лід,
Вона рада свій вік дать за сам його вид.«Вічно жить молодій, а без нього? О ні!
Краще він хай живе, дасть безсмертя й мені!Ну ж, поможе сей плід його серце здобуть!
А як ні, то мені краще в світі не буть».Птолемея знайшла і дала йому плід,
І сказала, який в нім лежить заповіт.А як ніч надійшла, вона тихо пішла,
Олександру в вино трути-зілля влила.
7
Занедужав король, важко стогне, кричить,
А Роксана при нім не ридає, мовчить.Головами хитають старі лікарі,
І тривога, як ніч, залягла у дворі.По всім краю йде вість, наче змора та сон,
І сумує весь край, і рида Вавілон.Ось у строях, білилах, рум’янах ціла,
В Олександрів покій куртизана ввійшла.«Вічно жий, царю мій, на потіху для всіх!
Ось від мене тобі чудодійний горіх!Се богині є дар. Як з’їси те зерно,
Вічно жить тобі дасть вічно юним воно».Спалахнув Олександер: «Нещасна, дрижи!
Від кого маєш плід сей? По правді скажи!»Та дівча не дрижить, не спускає очей:
«Мені дав його твій генерал Птолемей».
8
Олександер у болях жорстоких лежав
І в руці своїй плід чудодійний держав.«Вічно жить і любить! День за днем! День від дня!
А життя — то борня! А любов — то брехня!Вічно жить у борні! Биться в сітях брехні!
День за днем! День за днем! Без кінця! Ні, ох, ні!Не для нас, о богине, твій божеський дар!
Хоч над світом я цар, та над серцем не цар.Міліони людей можу вбить, погубить,
Та чи змушу кого мене вірно любить?Вічно жить! О богине, се жарти, се сміх!
Вічне щастя чи дасть сей чудовний горіх?А без щастя, без віри й любові внутрі
Вічно жить — се горіть вік у вік на кострі!Ні, богине! Візьми свій дарунок назад!
Я в нірвану волю, чи в Олімп, чи у ад!»
9
Серед болю в постелі підводиться цар,
І побожно цілує чудовний той дар,І в тріскучий огонь із пахучих полін
Чудодійний горіх бистро кидає він.І здалось, що вже біль не так люто палив,
Мовби в збурену кров охолоди налив.Прояснів його ум, серце збулось химер,
А в опівніч саму Олександер умер.
Перевірте себе: нижче — 9 завдань із відповідями.
Джерела: текст твору — за виданням УкрЛіб (ukrlib.com.ua, сучасний правопис), розділові знаки подекуди за іншими виданнями; збірка «Мій Ізмарагд» (Львів, 1898), розділ «Легенди»; навчальна програма з української літератури (рівень стандарту).
Вправи з відповідями: «Легенда про вічне життя»
9 завдань. Обери відповідь — одразу побачиш, чи правильно, і пояснення правила.
До якої збірки Івана Франка входить «Легенда про вічне життя»?
Відповідь і пояснення
Правильна відповідь: Б — «Мій Ізмарагд». Твір надруковано в розділі «Легенди» збірки «Мій Ізмарагд» (Львів, 1898).
Хто першим отримав від богині чудодійний горіх?
Відповідь і пояснення
Правильна відповідь: Г — побожний аскет. Богиня явилася аскетові, що «вік в пустині прожив», і дала йому «малий золотистий горіх» (ч. 1).
Яку умову поставила богиня, даруючи горіх?
Відповідь і пояснення
Правильна відповідь: А — Одну ніч не спати й один день мовчати. «Одну нічку не спи, один день промовчи / І, очистивши ум, сей горіх розтовчи» (ч. 1).
Кому віддала горіх Роксана?
Відповідь і пояснення
Правильна відповідь: В — генералові Птолемею. Роксана кохає Птолемея: «Птолемея знайшла і дала йому плід» (ч. 6).
Хто приніс горіх хворому Олександрові?
Відповідь і пояснення
Правильна відповідь: А — куртизана. «В Олександрів покій куртизана ввійшла» і сказала: «Мені дав його твій генерал Птолемей» (ч. 7).
До кого з героїв горіх потрапляє двічі?
Відповідь і пояснення
Правильна відповідь: Г — до Олександра. Олександр отримує горіх від аскета (ч. 4) і вдруге — від куртизани (ч. 7).
Закінчіть слова Олександра: «А життя — то борня! А любов — то…»
Відповідь і пояснення
Правильна відповідь: Б — брехня. «А життя — то борня! А любов — то брехня!» (ч. 8).
Що зробив Олександр із горіхом наприкінці твору?
Відповідь і пояснення
Правильна відповідь: В — Кинув у вогонь. «І в тріскучий огонь із пахучих полін / Чудодійний горіх бистро кидає він» (ч. 9).
Яким віршовим розміром написано твір?
Відповідь і пояснення
Правильна відповідь: А — чотиристопним анапестом. У кожному рядку 12 складів, наголоси на 3, 6, 9 і 12-му: «Олекса́ндер Вели́кий весь сві́т звоюва́в» — чотири стопи ∪ ∪ —.