Вірш Івана Франка “Ой ти, дівчино, з горіха зерня” — надзвичайно прониклива і мелодійна лірика. Автор, який пристрасно досліджував фольклор, основою вірша обрав народну пісню і органічно розвинув її мотиви. У поезії поєднане багатство художніх засобів і весь спектр душевних переживань ліричного героя.
Радимо вам вивчити цей вірш напам’ять!
Вірш Івана Франка “Ой ти, дівчино, з горіха зерня” він увійшов до збірки поезій Івана Франка «Зів’яле листя», що вийшла 1886 року.
«Ой ти, дівчино, з горіха зерня…» написано на зразок української народної ліричної пісні «Ой ти, дівчино, горда і пишна…». Франко описує красу дівчини, використовуючи фольклорні мотиви і порівняння, властиві народній пісні.
Віршований розмір: п’ятистопний хорей.
Тема: страждання ліричного героя із-за неподіленого кохання.
Ідея: ліричний герой закоханий, він дивується тому, як різні якості характеру поєднуються у його коханої — уста — «тиха молитва», а слово — «гостре, як бритва». Дівчина горда, зрозуміти її і здобути прихильність, — як дістати зернятко із твердого горішка, — дуже важко. Почуття любові ліричного героя таке сильне, що він ладен «згубити душу», вважає це і своєю радістю, і своїм горем.
Художнi засоби
- Риторичнi питання: “Чом твое серденько…?”, “чом твоi устенька…?” і т.д.
- Протиставлення: усмiх – скрута, радощi – горе.
- Речення у більшості – повні, що допомагає нам показати повну картину.
- Більш всього іменників, що надає нам повну картину про учасників “подій”.
- Є епітети: колюче терня, тиха молитва, що надають твору яскравистості.
- Звертання: Ой ти, дівчино, ясная зоре!
Значну естетичну функцію у вірші виконує пісенний паралелізм, лірична оповідь вибудувана з риторичних запитань: «Ой ти, дівчино, з горіха зерня, Чом твоє серденько — колюче терня? Чом твої устоньки — тиха молитва, А твоє слово остре, як бритва?»
Стилістично нейтральні слова серденько, слово в контексті твору набувають нового смислового наповнення, асоціюються не з чарівною, а холодною дівчиною, якій байдужі глибокі почуття ліричного героя. При цьому врода коханої змальовується в річищі фольклорної поетики, а тому протиставляється її норовистій вдачі, її серцю «колючому», як шпички терня, словам гострим, як бритва. Проте ці порівняння не свідчать про важкий характер дівчини.
Просто вона не кохає юнака, який безтямно любить її, захоплюється красою очей, котрі «сяють тим чаром, / Що запалює серце пожаром», іменує милу «ясною зорею».
Душевні переживання ліричного героя зображуються через багату образну палітру, а також контрастні суб’єктивні оцінки:
«І чом твій усміх — для мене скрута,
Серце бентежить, як буря люта?
Ой ти, дівчино, ясная зоре!
Ти мої радощі, ти моє горе!»
Митець характеризує ліричного персонажа за допомогою антонімів, поєднання кількох значень слів, внаслідок чого поетичний образ звучить багатоголосо. Прекрасним є кохання, його істинна сутність, без осягнення якої людина морально гине. Це шлях у світ справжніх цінностей, у світ гармонії, до самого себе і коханої.
Римування вірша відповідає принципу римування в українському фольклорі— переважають морфологічні рими, тобто між собою римуються однакові частини мови:
- чаром — пожаром
- зоре — горе.
Відтак музичне звучання строфи, гра тонів і напівтонів зливаються в органічну єдність, наповнюючи поезію особливим колоритом і створюючи своєрідний сплав музики й живопису, завдяки чому художній образ стає зримим і окресленим. Вірш увиразнюють паралелізм («Ой ти, дівчино, ясная зоре! / Ти мої радощі, ти моє горе!»), а також лексичні анафори («Ой ти, дівчино…»).
Читайте також: