Прикладки і їх написання

Прикладки і їх написання


Продовжуємо розглядати означення. Якщо ви добре розібралися у темі узгоджених і неузгоджених означень, то саме час братися до прикладки. Досі не знаєте, що таке прикладка і як її пишуть? Розповідаємо!


Прикладка — різновид означення. Вона називає озна­ку предмета і водночас, будучи вираженою іменником, дає йому нову назву.

Прикладка, як і взагалі означення, відповідає на питання який?

  • Освітлений вогнями, підходить пароплав (який?) «Тарас Шевченко» (О. Довженко).

Водночас прикладку можна використати і в ролі означуваного члена, якщо цей член пропустити:

  • Освітлений вогнями, підходить «Тарас Шевченко».

У першому реченні в ролі підмета виступає слово пароплав, а в другому — «Тарас Шевченко», яке в попередньому було прикладкою.


Правопис прикладок

Непоширені прикладки з означува­ним словом пишуться окремо, через дефіс, у лапках:

1) у більшості випадків прикладки з означуваним словом пишуться через дефіс. Це прикладки на позначення якісної характеристики головного слова, визначення його вікової, національної, фахової та локативної власти­вості: калина-красуня, чоловік-харків’янин:

2) якщо родове поняття передує видовому, то прикладка пишеться окремо (прикладкою є видо­ве поняття): трава звіробій, квітка пролісок, дерево смерека.

При зво­ротному порядку слів ставиться дефіс, і в цьому випадку прикладкою є родове поняття при видовому: звіробій-трава, пролісок-квітка.

Складні терміни типу заєць-русак, льон-довгунець пишуться через дефіс, хоча першою стоїть родова назва;

3) коли спочатку стоїть власна на­зва, а за нею загальна, то прикладка пишеться через дефіс (приклад­кою є загальна назва): Дніпро-ріка, Шевченко-художник, якщо зво­ротний порядок слів — то окремо: ріка Дніпро, художник Шевченко;

4) якщо прикладкою є загальноприйняті в побуті назви людей, то вона пишеться окремо: громадяни пасажири, панове учителі, товариші філологи;

5) умовні власні назви підприємств, установ, закладів, органі­зацій, пароплавів, потягів, творів мистецтва, журналів, газет тощо пишуться в лапках: поема «Гайдамаки», кінотеатр «Зірочка», часо­пис «Слово».

Від сполучень прикладковото типу слід відрізняти неприкладкові сполучення, що також пишуться через дефіс, зокрема складні слова: рутам‘ята, хліб-сіль.

Основною ознакою прикладкового словосполучення є його співвідне­сеність з одним поняттям — і прикладка, і пояснюваний іменник є різни­ми назвами того самого предмета: народ-борець, жінка-мати. лікар-терапевт.

Одне зі слів при цьому є головним, пояснюваним, а друге — залежним.

У сполученнях неприкладкового характеру компоненти оз­начають два різних предмети і виступають як рівноправні, тобто су­рядні, елементи певної єдності, і тому між ними можна поставити сполучник єднальності і.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.