У суспільно-побутовій ліриці відобразилися думки, почуття, настрої народу, викликані явищами, подіями чи обставинами суспільного життя. Узяті в сукупності, ці пісні дають широку, правдиву картину історичного буття народу. У них особливо виразно виявляються його волелюбність, ненависть до насильства й експлуатації, мрії про справедливий суспільний лад.
Жанрово-тематичне розмаїття:
- козацькі;
- чумацькі;
- кріпацькі;
- солдатські;
- бурлацькі;
- заробітчанські.
Козацькі пісні виникли у XV – XVI ст. з появою козацтва і увібрали в себе інформацію про історичні реалії доби: боротьбу з нападниками, перемоги й поразки козацького війська, чужинську неволю, рабство та ін.
Козацькі пісні витворюють ліричний образ козака — тилового представника Запорозької Січі, передають романтику козацької волі. У цих піснях звеличена воля, воїнська звитяга, патріотичний дух, безстрашність, відданість справі національного визволення; оспівано козацьку славу.
Найпоширеніші теми козацьких пісень:
- прощання козака з рідними та його від’їзд із дому, мотив ностальгії за рідною домівкою;
- мотив небезпеки, що постійно загрожує козакові;
- тема смерті.
Козацькі пісні: «Гомін, гомін по діброві», «Ой на горі та женці жнуть», «Стоїть явір над водою», «А вже літ більш двісті», «Їхав козак містом»,«Козак від’їжджає» та ін.
У козацьких піснях використовуються традиційні для українського фольклору символи: калина — символ України; явір — молодий хлопець, козак, лицар; могила — своєрідний обеліск козацької слави.
Стоїть явір над водою, в воду похилився;
На козака пригодонька, козак зажурився.
Не хилися, явороньку, ще ж ти зелененький;
Не журися, козаченьку, ще ж ти молоденький!
Не рад явір хилитися, вода корінь миє!
Не рад козак журитися, так серденько ниє!
Ой поїхав з України козак молоденький,—
Оріхове сіделечко, ще й кінь вороненький.
Ой поїхав на чужину та там і загинув,
Свою рідну Україну навіки покинув.
Звелів собі насипати високу могилу,
Звелів собі посадити червону калину:
«Будуть пташки прилітати, калиноньку їсти,
Будуть мені приносити з України вісті!»
Чумацькі пісні. За тематикою й поетикою вони близькі до козацьких. Чумакування як суспільне явище виникло приблизно в той самий час, що й козацтво. Уже з XV ст. в Україні відомий торгівельний промисел чумаків, які волами їздили до берегів Чорного й Азовського морів. Найпоширенішими предметами торгівлі були сіль, риба, віск, дьоготь, прянощі та ін. Це була важка й небезпечна справа, але водночас овіяна романтикою далекої дороги, безмежного степу, моря. Дорогою чумаки співали пісні.
Найпоширеніші теми чумацьких пісень (більшість споріднені з темами козацьких пісень):
- від’їзд у дорогу;
- приготування до тривалої подорожі;
- прощання з родиною;
- пригоди чумаків (тяжка зимівля, повернення додому тощо);
- гуляння після повернення, застереження дівчатам не закохуватися в чумака, висміюється чумакова жінка, яка гуляє, поки чоловіка немає вдома (у жартівливих чумацьких піснях) та ін.
Чумацькі пісні: «Ой у степу криниченька», «Буркун-зілля», «Волики», «Гуляв чумак на риночку», «Їхав чумак із Криму додому», «Над річкою бережком», «Ой у полі криниченька», «Ой ясно, ясно сонечко сходить», «Ох і не стелися, хрещатий барвінку» («Поїхав чумак та в Крим на базар…»), «У Києві на ринку» та ін.
Задумали чумаки в дорогу:
Покупили собі вози нові,
Поробили ярма кленові,
Поробили занози дубові,
Покупили воли половії.
Покупивши, да й попарували,
Попарувавши, да й повиїжджали.
Приїхали да й до перевозу,
До Марусі-шинкарки.
Один каже: «Марусю-шинкарко,
Сип кварту горілки!»
А Маруся каже: «Нема тобі мірки!»
Солдатські та рекрутські пісні. Специфіка рекрутських пісень полягає в зображенні подій, породжених явищем рекрутизації (після зруйнування Запорізької Січі та знищення всіх залишків автономії Гетьманщини Росія запровадила на українських землях загальну військову службу для чоловіків різних верств населення, що стала рекрутською повинністю (уведена наказом Петра 1699 р.); на Західній Україні — вербування українців до австро-угорської армії).
Довідка: за Петра І служба була довічною, у 1793 р. термін скоротили до 25 років, у 1834 р. — до 20 років, пізніше — 12, 15, 10 років. З 1874 p., коли була введена загальна військова повинність, служба тривала 7 років.
Пісні, що супроводжували відхід хлопця до війська, сповнені сумним настроєм (фактично це – голосіння), бо знаменували перехід зі «свого» світу в «чужий», де діють бездушні закони, панує чужа мова, невідоме майбутнє.
Солдатські та рекрутські пісні: «На тій горі, на тій горі», «Ой понад морем, понад Дунаєм», «Била мене мати березовим прутом», «А в неділю рано, рано-ранесенько», «А на горі два явори», «Бідна моя головонька» та ін.
Край долини, край широкої нивки
Брала дівка білий льон;
Вона брала, тонко вистілала,
Всю долину сходила,
Шукаючи парня молодого,
Що вірненько любила.
Беруть, беруть парня молодого
У тяжкую неволю,
Везуть, везуть парня молодого
Все густими лісами.
Ой утікає парень молоденький
Все чистими полями,
Доганяють парня молодого
Все сивими конями.
Стоїть дівка прямо у воротях,
Вмивається сльозами.
Махнув козак білою рукою:
«Не плач, дівко, за мною!
Ой не звати тобі мене мужем,
Мені тебе жоною».
Кріпацькі пісні. Поява пісень зумовлена суспільними явищами: відновлення Росією кріпацтва на українських землях, кріпосне право узаконювало залежність селянина від землевласника (остаточно кріпацтво в Україні було оформлено 1783 р. указом Катерини II). Серед різних видів кріпацької повинності, крім численних податків, була ще й панщина чи відробіткова рента — примусова праця закріпачених селян у господарстві поміщиків.
Для кріпацьких пісень характерно:
- вираження негативного ставлення селян до тяжкої долі, умов підневільного життя;
- відсутність романтичних рис (гіперболізації, ідеалізації ліричних героїв, обширних пейзажів, персоніфікації сил природи, фантастичних картин та ін.);
- народна уява і фантазія поступається місцем змалюванню нелегкої праці, умов селянського побуту, епізодів знущання поміщиків з кріпаків, приниження людської гідності.
Кріпацькі пісні: «Бодай пану в дворі страшно», «В неділеньку рано», «Гой кувала зозулечка, кувати забула», «Із-за гори вітер віє», «На панщину ходжу, ходжу», «Наступає чорна хмара», «Нема в світі правди, правди не зиськати», «Ой летіла зозуленька, летячи кувала», «Ой служив би я в війську запорозькім» та ін.
Добре було нашим батькам на Вкраїні жити,
Дак не знали наші батьки панщини робити.
Зразу були добрі пани, легкі на роботу:
Цілий тиждень собі роби, панові в суботу.
Як настали лихі пани, тяжкі на роботу,—
Цілий тиждень на панщині, толоку в суботу,
А в суботу на толоку, в неділю на варту.
«Ой дай мені, орендарю, горілки хоть кварту!»
Сів я собі коло столу та горілки пити,
А вже стали до церковки всі дзвони дзвонити.
А в неділю з полудня всі дзвони дзвонять,
А савула з козаками на панщину гонять.
Зберемося, пане-брате, та й ходім до пана,
А вже би нас неділонька ось та не скарала.
Прийшли-бо ми перед пана, стали говорити…
Береть савула з козаками по сто палок бити.
Бурлацькі пісні. Бурлацькі пісні сповнені тугою за рідним краєм, родиною; у них передано важку працю бурлаки й зневажливе ставлення хазяїна до нього.
До бурлацьких пісень тематично близькі наймитські й заробітчанські. У них теж ідеться про долю наймита, якого хазяї зневажають, гонять після тяжкої роботи в полі ще й носити воду, пасти худобу, а буває й віддають наймита в солдати замість свого сина.
Летів орел по той бік моря
Та давай з моря пити;
Горе мені, сіромасі,
В чужім краю жити!
Летів крячок по той бічок моря
Та летячи кряче,
Сидить козак-сіромаха
Та сидячи плаче.
Летів крячок та по той бік моря
Та й сів на тичині,
Та заплакав бідний сіромаха
Та по своїй гіркій причині.
Дере поли, а плечі латає
Та на той край поглядає,
Де родиноньку має.
Ой єсть у мене родинонька,
Та далеко від мене,
Ой як прийде пора-время,
Та негаразд буде без мене.
У суспільно-побутових (соціально-побутових) піснях особливо виразно виявляються волелюбність українського народу, ненависть до насильства й експлуатації, мрії про справедливий суспільний лад.