Родинно-побутові пісні

Родинно-побутові пісні


Родинно-побутові пісні — це ліричні поетично-музичні твори, в яких відбиті почуття, переживання, думки людини, пов´язані з її особистим життям, подіями в сім´ї, родинними стосунками.

За тематикою вони поділяються на чотири великі групи:
1) пісні про кохання (дошлюбні взаємини);
2) пісні про сімейне життя (родинні стосунки);
3) пісні про трагічні сімейні обставини, пов´язані з втратою членів сім´єї (вдовині, сирітські);
4) гумористично-сатиричні пісні, що стосуються усіх сімейних проблем, особистих почуттів, але висвітлюють їх у гумористичному ключі.


Пісні про кохання. Пісні про кохання в ліричній поезії займають центральне місце. У них поєднуються усі людські почуття — від ніжної прихильності і любові до ненависті, взаємини між закоханими переплітаються зі ставленням до них членів їхніх сімей (батьків, братів і сестер) та інших людей (сусідів, друзів, ворогів).

Основними ліричними персонажами виступають закохані. Значна кількість цих пісень побудована у формі діалогу (наприклад, хлопець викликає дівчину вийти на вулицю, а вона йому відповідає; часто передається безпосередня розмова закоханих). Тому дуже важливу роль відіграє мова ліричних героїв і персонажів — насичена ніжно-пестливими словами (личенько, рученьки, зіронька, дівчинонька). Розмова може переходити в монолог, який набуває елегійного, сповідального характеру. Монолог — поширений прийом у піснях, де є лише один ліричний герой (мотив розлуки, нерозділеного кохання та ін.).

Інтимна задушевна атмосфера створюється і за допомогою пейзажів, які в піснях про кохання несуть особливо велике емоційне навантаження. Усе відбувається на тлі майже казкової природи — квітучого вишневого саду: «Ой у вишневому садочку там соловейко щебетав»; зоряної місячної ночі: «Місяць на небі, зіроньки сяють, тихо по морі човен пливе»; вечірнього весняного гаю: «Ой у гаю при Дунаю соловей щебече».

Серед найпоширеніших мотивів пісень про кохання можна назвати такі: мотив вірності, мотив нерозділеного кохання. Близькою до цього є тема взаємного кохання двох людей, яким не судилося вступити в шлюб через незгоди між їхніми сім´ями чи майнову нерівність (він багатий, а вона бідна).

Цвіте терен, цвіте терен,
А цвіт опадає.
Хто в любові не знається,
Той горя не знає.

А я, молода дівчина,
Та й горя зазнала,
Вечероньки не доїла,
Нічки не доспала.

Ой візьму я кріселечко,
Сяду край віконця,
Іще очі не дрімали,
А вже сходить сонце.

Хоч дрімайте, не дрімайте –
Не будете спати,
Десь поїхав мій миленький
Іншої шукати.

Нехай іде, нехай іде,
Нехай не вернеться,
Нехай йому молодому
Щастя усміхнеться.

А я молода дівчина,
Не буду я спати,
Буду його виглядати,
День і ніч чекати.


Пісні про сімейне життя. Друга, кількісно менша тематична група родинно-побутової лірики — пісні про сімейне життя. Вони дуже різноманітні за змістом, бо охоплюють різні грані буття: родинні стосунки, життєві конфлікти, побут та ін. Ці пісні різко відрізняються від пісень про кохання: у них немає романтичних картин, ідеалізованих почуттів. На першому плані — відтворення реальної дійсності, без прикрас і перебільшень, без поетизації. Елементи казковості поступаються місцем сірій буденщині, нелегкій праці, часто — жорстокій реальності.

Найпоширеніша тема — нелегка жіноча доля. Тема нещасливого сімейного життя розширюється мотивом безповоротності молодості, жалем за минулим.

Ой жоно моя, жононько!
Та люби мене, серденько!
А як я поїду від міста до міста,
Куплю своїй жоні спідниченьку з крам.

Зачекай, жоно, нехай приміряю,
Ой чи раз, чи гаразд, чи не коротенька.
Люби ж мене, моя жоно
Ще й моє серденько!

Ой жоно моя, жононько!
Та люби мене, серденько!
А як я поїду від міста до міста,
Куплю своїй жоні сорочку з краму.

Зачекай, жоно, нехай приміряю,
Ой чи раз, чи гаразд, чи не коротенька.
Люби ж мене, моя жоно
Ще й моє серденько!


Пісні про трагічні сімейні обставини, пов´язані з втратою членів сім´єї (вдовині, сирітські). У першу чергу до них зараховують цикл сирітських пісень, в яких співчутливий український народ оплакував нелегку долю сироти, що з дитинства поневірялась поміж чужих людей, у наймах:

Та немає гірш нікому,
Що ніхто не пригорне
Як тій сиротині,
При лихій годині.

Невипадково у цих піснях виникає образ билини в полі, яку вітер ламає, тоненької очеретини, що гнеться від життєвої бурі. Пестливі слова «матусенько», «досадонька», «серденько», «горенько» вживаються з метою викликати у слухачів співчуття до сироти, підкреслити трагічність і безвихідь сирітського життя.

Подібною художньообразною структурою характеризуються вдовині пісні, в яких змальовуються важка доля жінки, що залишилась без чоловіка і сама виконує всю роботу на полі і вдома, виховує дітей-сиріт, не маючи надії на допомогу інших людей (жонатий чоловік не допомагав, бо боявся ревнощів дружини, парубка не пускала до вдови мати, бо боялась, що вона його приворожить):

Ой жила я сім год удовою
Де на мене вороги взялися —
Та не чула землі під собою.
Ой хоть іди заміж, або й утопися,

Подібні пісні про гірке життя вдівця, що залишився з дрібними діточками, мусить сам виконувати всю хатню роботу. Найважче переживається самотність, що нема до кого заговорити, нема кому випрати йому сорочку. Тематично до них примикають холостяцькі (парубоцькі) пісні про невеселу долю самотніх чоловіків, якій протиставляється щасливе життя у сім´ї:

У сусіда хата біла.
Сусід раньше мене сіє,
У сусіда жінка мила,
У сусіда зеленіє,
А у мене ні хатинки,
А у мене не орано,
Нема щастя, нема жінки.
І нічого не сіяно…

Часом причиною того, що не склалося життя, є мати парубка:

По садочку ходжу,
Через свою неньку
Кониченька вожу.
Нежонатий ходжу.


Гумористично-сатиричні пісні. Групою творів про родинний побут, яка виділяється на основі не тематики, а способу відображення життєвих явищ є сатирично-гумористичні пісні. На них позначилась весела вдача українця, який вміє з гумором сприймати несподівані повороти долі, знаходити розраду у влучному жарті. Ці пісні торкаються різних тем — від комічних життєвих ситуацій і до зовсім невеселих подій, на які люди пробують подивитися з іронією.

Найбільше жартівливих пісень присвячено темі кохання. У них з гумором згадується залицяння хлопця до дівчини, висміюється залицяльників-невдах, які не вміють заговорити до дівчини, або бояться її батьків:

Я хлопець молодий — в свого батька вдався.
Фітю-мітю, поза плітю в коноплі сховався.
Як пішли дівчата конопельки брати,
то я мусів з конопель в гарбузи тікати.
Дівчата з жартом відмовляють таким парубкам:
Як ти миші боїшся.
На воротах повісся.
—  А до мене не ходи Цур тобі, пек!
Ізгинь, пропади,

Ще більш колоритно, з непідробним гумором народ співає про сімейні стосунки, родинні взаємини. Поширеною є тема залицяння кума до куми чи сусіда до сусідки.

У жартівливих піснях висміються речі, які в інших ліричних творах постають причиною сімейних драм. Так, з іронією народ змальовує дідів, які, розраховуючи на свої маєтки, сватаються до молодих дівчат, але ті відповідають:

Я в середу родилася,
Кажуть люди — горе.
Не піду я за старого,—
Бородою коле.

Сатирично оспівуються п´яниці, яких жінки женуть додому з корчми:

— Додому, додому, нероба моя,
— Не їла, не пила худоба твоя.
— Най не їсть, най не п є, най виздихає,
— Допоки у корчмі горівонька є.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.