Цитати головних персонажів повісті “Захар Беркут”

Оновлено: 11.11.2026

↓ Вправи з відповідями (10 завдань)

«Захар Беркут» Івана Франка — історична повість (написана 1882 року) про те, як 1241 року тухольська громада в Карпатах знищила монгольський загін. Головні герої — старійшина Захар Беркут, його син Максим, боярин Тугар Вовк, боярська дочка Мирослава, монгольський ватажок Бурунда і вся тухольська громада.

Нижче — таблиця героїв, схема їхніх зв’язків, цитатна характеристика кожного (риса → цитата → епізод), два тренажери («Хто це сказав?» і «Чия це риса?»), типові помилки й 10 завдань із відповідями. Цитати подано за виданням: Іван Франко, Твори у 20 томах, т. XIII (Нью-Йорк, 1960). В інших виданнях трапляються давніші форми слів («власть», «побіда», «вольний чоловік» замість «вільний чоловік»), але зміст цитат той самий.

Головні герої «Захара Беркута» коротко

Коротко: у повісті два табори. З одного боку — вільна тухольська громада, її мудрий старійшина Захар Беркут і його син Максим. З другого — боярин Тугар Вовк, який служив князеві, а потім переходить до монголів. Між ними — Мирослава, боярська дочка, яка кохає Максима й стає на бік громади.

Хто кому ким доводиться: схема зв’язків героїв

Захар Беркут — «батько вісьмох синів», Максим — наймолодший. Мирослава — дочка Тугара Вовка, «в батька одиначка»: мати померла, коли дівчина народилася. Тугар Вовк приїздить у Тухольщину, бо «князь Данило дарував йому в Тухольщині величезні полонини». На тухольський шлях монголи посилають десятитисячний загін Бурунди, а сам Пета йде дуклянським шляхом.

З історії Франко взяв лише напад монголів та їхнього ватажка Пету. Про решту героїв він пише в передмові: «Дієві особи зрештою видумані».

Цитати Захара Беркута: цитатна характеристика

Захар Беркут — тухольський старійшина, лікар і порадник. Таким його показано на громадській раді — копі (розд. III): «сивий, як голуб, звиш 90-літній старець, найстарший віком у цілій тухольській громаді». Замолоду він три роки вчився лікувати рани в старця Акинтія, а потім усе життя служив громаді.

Зовнішність за текстом. Захар — «Високий ростом, поважний поставою, строгий лицем»; «Не вважаючи на глибоку старість, Захар Беркут був іще сильний і кремезний». На копу він виходить «повільним, але твердим кроком», і серед молоді стоїть, «Мов стародавній дуб-велетень». Бороди й одягу повість не описує: довга сорочка, свита й постоли на портреті — з побуту гірських громад XIII століття.

• Живе для інших. «Життя лиш доти має вартість… доки чоловік може помагати іншим» — часто повторював Захар (розд. III). Оповідач додає: «Громада, то був його світ, то була ціль його життя».
• Мудрий порадник. Люди кажуть, що Захар «як заговорить, то немов Бог тобі в серце вступає» (розд. III). Під його проводом громади за рік проклали дорогу через гори на угорський бік.
• Вірить у єдність громад. На копі він пояснює знамено громади — ланцюг, вирізаний з одного пня: «Цей ланцюг, то наш руський рід… Кожне колісце в тім ланцюзі, то одна громада» (розд. III).
• Вільний і гідний. Тугарові, який показує княжу грамоту, Захар спокійно відповідає: «Сховай свою грамоту, боярине… ми не вміємо її читати, а печать твого князя для нас не закон». І ще: «Ми вольні люди і не знаємо ніякого пана» (розд. III).
• Справедливий. Захар нагадує, чого вчили батьки: «один чоловік — дурень, а громадський суд — справедливий суд» (розд. III). Коли боярин убиває на суді свідка, Захар оголошує присуд: «Громада не може тебе терпіти на своїй землі».
• Бачить, чим загрожує влада одного. Боярин каже, що проти монголів треба зібрати силу народу в одних руках. Захар відповідає (розд. III):

Щоб з’єдинити в одних руках силу народу, треба ослабити силу народу. Щоб одному надати велику владу над народом, треба кожній громаді відібрати її свободу, треба розбити громадські зв’язки, обезоружити громадські руки.

• Далекоглядний. Коли монголи наближаються, Захар радить не просто відбитися: «Не відбити, але розбити їх, це повинна бути наша мета!» (розд. VI). Згодом саме він задумує повалити камінь Сторож і загатити потік.
• Громада важливіша за власне горе. Почувши, що Максим ніби загинув, Захар каже: «Раз умирати кожному, але славно вмирати, це не кожному лучається» (розд. VI). Тугар пропонує обміняти Максима на вільний вихід монголів, і дехто зі старців радить погодитися. Захар відповідає: «Розум каже: відкинути згоду! А що каже моє серце, це вже моя річ» (розд. VII). А коли сокира Бурунди вже над головою сина: «Нехай радше гине мій син, ніж задля нього має втекти хоч один ворог нашого краю!» (розд. IX).
• Чесний навіть із ворогом. Один молодець радить пообіцяти монголам волю, а потім усіх перебити. Захар обурений: «Беркути додержують слова навіть ворогові і зрадникові» (розд. IX).
• Мудрий до останньої хвилини. Помираючи, Захар пояснює громаді, чому вона перемогла: «Ми перемогли нашим громадським ладом, нашою згодою і дружністю». Він пророкує, що народ переживе «великі свари і роздори» і неволю, але наприкінці каже: «Прийде пора, іскра розгориться новим огнем!» (розд. IX).

Доки будете жити в громадськім порядку, дружньо держатися купи, незламно стояти всі за одного, а один за всіх, доти ніяка ворожа сила не переможить.

Максим Беркут: цитати й характеристика

Максим Беркут — наймолодший син Захара: «наймолодший Максим, мов здоровий дубчак між явориною, визначався між усім тухольським парубоцтвом» (розд. III). Він веде боярські лови, кохає Мирославу, потрапляє в полон до монголів і допомагає громаді їх знищити.

Зовнішність за текстом. Мирослава бачить його «хороше, сонцем опалене і здоровим рум’янцем осяяне, одверте, щире лице», а Захар каже їй, що вона знає в Максимі «тільки чорні очі та стан хороший». На ловах «тільки на нім однім не знати було ніякої втоми»; убивши ведмедя, він, «Приложивши ріг до уст», трубить на знак перемоги. Волосся й одягу Максима повість не описує — сорочка, кожушок і постоли верховинця на портреті з контексту.

• Сміливий і вправний. На ловах, коли бояри стоять «мов укопані», Максим спокійно вбиває ведмедя стрілою «просто в серце», а потім рятує Мирославу від ведмедиці (розд. I).
• Скромний. Боярин дякує за дочку, а Максим відповідає: «Я зробив те, що кожний на моїм місці зробив би, за що ж тут дякувати?» (розд. I).
• Вихований громадою. На питання боярина, чи має Захар владу над громадою: «Ні, влади у нас над громадою не має ніхто: громада має владу сама, а більше ніхто, боярине» (розд. II).
• Любить рідний край. «Це наша Тухольщина, наш рай!» — показує він Мирославі долину. І пояснює Тугарові: «Ми над усе любимо свій кутик» (розд. II).
• Щирий у коханні. Максим просить у боярина: «Боярине, віддай за мене доньку свою, котру я люблю дужче свого життя, дужче душі своєї!» (розд. II).
• Гідний і мудрий. На образливе «Смерде!» він не відповідає лайкою: «Доля звичайно тих найвище підносить, кого думає найнижче зіпхнути» (розд. II).
• Відданий громаді. Громада доручає йому розвалити двір Тугара. Максимові тяжко, бо там Мирослава, та відмовитися він не сміє: «Від малку виріс він у глибокім почуванню своєї єдности з громадою» (розд. V).
• Волелюбний. Тугар, що привів монголів, називає оборонців рабами. Максим відповідає: «Великої сили великого джінґісхана ми не лякаємось. Вона може нас зробити трупами, але не зробить нас рабами» (розд. V).
• Нескорений у полоні. Тугар велить закувати Максима в пута, а той каже:

Хоч і в путах, я все буду вільний чоловік. У мене пута на руках, а в тебе на душі.

• Не боїться смерті. Боярин погрожує, що життя полоненого в руках монголів. Максим відповідає (розд. VI): «Я не стою о життя! Хто хоч хвилю зазнав неволі, той зазнав гіршого, ніж смерть». А на обіцянку волі за зраду: «Ні, краще вмерти, ніж так заробляти на вільність!»
• Не зраджує своїх. Тугар хоче обміняти Максима на вільний вихід монголів і просить «чарівного слова» для тухольців. Максим: «Тухольці будуть битися до останнього, щоб не пустити вас через гори» і «Говори щиро, по-правді, це єдине чародійське слово» (розд. VI).
• Кмітливий. Через Мирославу він радить впустити монголів у кітловину: «Тут, казав Максим, переможете, або ніде інде!» (розд. VI). У полоні вдає, що покаже монголам потаємний вихід, і затримує їх, поки вода в долині прибуває. Розгніваному Бурунді відповідає: «Бегадире, чи можу ж я приказувати водам?» (розд. VIII).
• Мужній до кінця. Під сокирою Бурунди Максим стоїть «спокійно, рішившись на все можливе», а коли Тугар відтинає Бурунді руку, збиває ворога у воду й виринає живий (розд. IX).

Мирослава: цитати й характеристика

Мирослава — дочка боярина Тугара Вовка. Батько брав її всюди з собою і привчив до зброї. Коли вона їде на лови серед батькових гостей, тухольці кажуть: «От дівчина! Тій не жаль би бути мужем» (розд. I).

Зовнішність за текстом. На ловах Мирослава «одягнена в полотняну, шовковими нитками перетикану одежу», «з невеличким бобровим колпаком на голові», що не вміщав її «багатого, буйного, золотисто-жовтого волосся». «Її чорні, палкі очі ластівками літали довкола», а «Через плечі у неї перевішений був лук з турового рога і сагайдак зо стрілами».

• Сильна й смілива. Оповідач пише, що «не мала вона пари між своїми ровесницями» в «незвичайній силі мускулів, у смілості й рішучості, властивій тільки мужчинам» (розд. I). Максимові, який не хоче ставити її на небезпечне місце, вона каже: «А що ж то в мене нема сили? А що ж то я не владаю луком, ратищем і топором!» Сама вступає в бій із ведмедицею (розд. I).
• Ніжна й добра. «Але попри все те Мирослава ніколи не переставала бути жінкою: ніжною, доброю, з живим чуттям і скромним, стидливим лицем» (розд. I).
• Рішуча в коханні. Коли батько проганяє Максима, вона заявляє: «Ні, годі мовчати… я не померкну для тебе, молодче, я буду твоя» — і клянеться перед сонцем (розд. II).
• Цінує людину, а не рід. Батькові, який зве Максима смердом: «Він такий лицар, як інші лицарі, ні, він ліпший, сміліший і чесніший від усіх тих боярчуків, яких я бачила досі» (розд. IV).
• Любить свій край. Почувши, що батько йде до монголів: «Нехай і так, що ми нещасливі, а чи для того мусимо бути зрадниками свого краю? Ні, радше згинути нам із голоду під плотом!» (розд. IV). Подумки вона вирішує: «Я не стану зрадницею свого краю!»
• Самотня. Мирослава розуміє, що батько давно в змові з монголами: «Якою самітною, якою круглою сиротою чула себе вона тепер на світі, хоч тут же коло неї сидів її батько!» (розд. IV).
• Робить вибір. Вона приходить до Захара: «Тугар Вовк перестав бути моїм батьком, відколи… зрадив… свій край і пристав… у службу монголів» (розд. VI). Захар приймає її: «тепер я бачу, що ти варта бути дочкою Захара Беркута!»
• Винахідлива. Мирослава навчає тухольських майстрів робити метавки: «Я придивлялася не раз таким машинам, що стоять на мурах Галича» (розд. VI). Вона ж радить, як відбити монголів на драбинах, а наприкінці — збивати з колод плоти (розд. VI, IX).
• Не перестає любити батька. Після невдалих переговорів вона ще раз благає Тугара лишитися з громадою: «Вернися, таточку!» (розд. VII).

Тугар Вовк: цитати й характеристика

Тугар Вовк — боярин князя Данила. Зовні він «мужчина, як дуб. Плечистий, підсадкуватий, з грубими обрисами лиця і грубим, чорним волоссям» (розд. I). Тугар — протилежність Захарові: старійшина служить громаді, а боярин — князеві, потім монголам і передусім собі.

Зовнішність за текстом. «Тугар був старий вояк і старий ловець». На тухольську раду він приходить «у повній лицарській зброї»: «в панцирі з залізної, блискучої бляхи» і «в блискучім спіжевім шоломі з розвіяною поверх нього китою з когутячих косиць». Поверх зброї «боярин накинув вовчу шкіру, з пащею, переробленою в защіпку на грудях»; згодом, уже в монгольському таборі, «З-під шолома спливало довге і густе, сивіюче вже волосся».

• Пихатий. Після лову він хвалиться: «Хоч я лише вовк, дрібна звірюка, то все ще дам раду тухольському ведмедеві!» (розд. I). Максимові, який сватається: «І ти, підлий хамів роде, смієш рівняти себе зо мною?» (розд. II).
• Покірний князеві. На копі Тугар проголошує: «Усі ми власність князя, зі всім що маємо, з худобою й землею. Князь один вільний, а ми його невільники» (розд. III).
• Жорстокий. Митько Вояк, колишній дружинник Тугара, хоче свідчити проти нього. Боярин кричить: «Мовчи, підлий рабе!» — і вбиває його топором просто на суді (розд. III).
• Зрадник. При княжому дворі ходили чутки, «немов то Тугар Вовк у битві над Калкою зрадив Русь монголам» (розд. IV). Тепер він сам веде до них Мирославу й називає монголів «наші союзники проти тих проклятих смердів». Перед Петою він вимовляє формулу піддання: «Я не знаю ніякого царя крім великого джінґісхана, пана всього світу!» (розд. IV).
• Знає, чого прагне народ, і користається з цього. Петі він пояснює, чому бояри не можуть одразу перейти до монголів (розд. IV):

Дух бунту і непокори живе в народі. Серце його тужить за давніми порядками, де не було ні князів, ні влади, де кожна громада жила для себе, а проти спільного ворога всі дружилися по добрій волі і вибирали та скидали свою старшину.

• Честолюбний. Про монголів він думає: «Коб тільки мені по тих трупах дійти до влади й сили, обернувся б і я лицем проти них» (розд. V).
• Принижений своїми «союзниками». Бурунда кричить на нього: «Псе блідолиций!… подвійний зраднику, це твоя вина!» Сам Тугар скаржиться: «а цей поганець трактує мене, як пса» (розд. VI).
• Любить дочку й цінує мужність. Мирославі: «я знаю, що твоє серце — щире золото» (розд. IV). Побачивши, як б’ється Максим: «Їй-богу, славний молодець!… І мене самого він міг би зачарувати своєю лицарською вдачею!» (розд. V).
• Останній вчинок. Коли Бурунда замахується на Максима, «блиснув меч Тугара Вовка понад Максимовою головою»: боярин відтинає Бурунді руку й гине разом із рештками монголів (розд. IX). Захар каже Мирославі: «твій батько поляг, не судім, чи винен, чи не винен».

Бурунда та інші монголи: цитати

Бурунда-бегадир — монгольський ватажок із туркоманів, «мужчина величезного росту і геркулесової будови тіла, з лицем темно-оливкової барви, одягнений у шкіру степового тигра» (розд. IV). Оповідач називає його «страшний, безтямно смілий і кровожадний войовник».

Зовнішність за текстом. «Передом, дорогою, їхав на білім коні страшний велетень, Бурунда-бегадир». Після невдалого нічного штурму він у люті «з голою шаблею прискочив до Тугара Вовка», а наказує воякам «могутнім голосом». Інших прикмет — зачіски, обладунку — повість не дає: на портреті вони з побуту монгольського війська XIII століття.

• Відважний. Сам просить у Пети: «Дозволь мені з десятитисячним відділом іти тухольським шляхом» (розд. IV). Пета дивується, що з уст цього рубаки вирвалось «таке розумне слово».
• Нетерплячий. «Вояки великого джінґісхана не вміють відкладати діла на завтра» — відповідає він Тугарові, який радить почекати (розд. VI). І погрожує: «Жду діл, а не слів, від тебе».
• Зневажає зрадника. Бурунда звинувачує Тугара в усіх невдачах і зве його «подвійний зраднику» (розд. VI).
• Гордий і мстивий. Його найбільше лютить, що вони загинуть «без бою, без слави, мов коти, кинені в ставок!» (розд. IX). Наостанок він хоче забрати з собою полоненого: «Раз мати родила, раз і гинути прийдеться. Але поперед мене гинь ти, рабе поганий!»

Пета — головний начальник монгольського відділу: «чоловічок літ коло сорока, тип монгола: невеличкий, повертливий, з хитро мигаючими, малими, мов мишачими, очима» (розд. IV). Вислухавши Тугара, він глузує з руських порядків: «Дивні ж у вас порядки!»

Тухольська громада — колективний герой

Головний герой повісті — не одна людина, а громада. Ось якою вона була за Захара (розд. III):

Мов одна душа, стояла тухольська громада дружньо в праці і вживанню, в радощах і в горю. Громада була для себе і суддею і впорядчиком у всьому.

• Самоврядна. Усе вирішує копа — громадська рада під старою липою. Над радою стоїть копне знамено з червоною хоругвою, і Захар пояснює: «Чому вона червона? Бо значить кров!» (розд. III).
• Без бідних. «Бідних не було в громаді; земля достачала пожитку для всіх» (розд. III).
• Готова до жертви. На копі громада відповідає Захарові: «Станемо в обороні своєї свободи хоч би прийшлось нам і останню краплю крови пролити!» (розд. III). Молодь перед нападом: «Тільки по наших трупах увійдуть вороги в тухольську долину!» (розд. VI).
• Працьовита й уміла. Метавки ладять за одну ніч, бо «в Тухольщині кожний селянин був майстер» (розд. VII).
• Вірна сусідам. На поміч тухольцям приходять загіряни й верховинці. Тому громада не випускає монголів: вони зруйнували б сусідні села (розд. VI–VII).
• Кожен — вільний громадянин. Митько Вояк каже Тугарові: «Боярине, я тепер не раб твій, але вільний громадянин, і тільки моя громада може веліти мені мовчати» (розд. III).

Кому з героїв належить цитата: тренажери

На уроках і в тестах часто просять упізнати героя за його словами. Перевірте себе: у першому тренажері — 12 цитат, у другому — 12 рис і вчинків.

Тренажер: хто це сказав?

12 цитат із повісті. Оберіть, кому належать слова. Пояснення з’явиться одразу.

1. «Хоч і в путах, я все буду вільний чоловік. У мене пута на руках, а в тебе на душі» Хто це сказав?

   Захар БеркутМаксимМитько Вояк
   Відповідь

   Максим. Максим каже це Тугарові Вовку, коли той велить закувати полоненого (розд. V).

2. «Нехай радше гине мій син, ніж задля нього має втекти хоч один ворог нашого краю!» Хто це сказав?

   Захар БеркутТугар ВовкПета
   Відповідь

   Захар Беркут. Захар відповідає громаді, коли Бурунда заносить сокиру над Максимом (розд. IX).

3. «Дух бунту і непокори живе в народі» Хто це сказав?

   Захар БеркутМаксимТугар Вовк
   Відповідь

   Тугар Вовк. Тугар Вовк пояснює Петі на воєнній раді, чому бояри не можуть одразу перейти до монголів (розд. IV).

4. «Щоб з’єдинити в одних руках силу народу, треба ослабити силу народу» Хто це сказав?

   Тугар ВовкЗахар БеркутПета
   Відповідь

   Захар Беркут. Захар відповідає Тугарові на копі: влада одного означає, що громади втратять свободу (розд. III).

5. «Я не знаю ніякого царя крім великого джінґісхана, пана всього світу!» Хто це сказав?

   БурундаПетаТугар Вовк
   Відповідь

   Тугар Вовк. Це формула піддання, з якою Тугар Вовк приходить до Пети (розд. IV).

6. «А що ж то в мене нема сили? А що ж то я не владаю луком, ратищем і топором!» Хто це сказав?

   МирославаМаксимТугар Вовк
   Відповідь

   Мирослава. Мирослава відповідає Максимові, який не хоче ставити її на небезпечне місце під час ловів (розд. I).

7. «Доля звичайно тих найвище підносить, кого думає найнижче зіпхнути» Хто це сказав?

   Захар БеркутМаксимМирослава
   Відповідь

   Максим. Максим каже це Тугарові, коли той з погордою відмовляє йому в сватанні (розд. II).

8. «Усі ми власність князя, зі всім що маємо, з худобою й землею» Хто це сказав?

   Тугар ВовкПетаБурунда
   Відповідь

   Тугар Вовк. Тугар Вовк сперечається із Захаром на копі (розд. III).

9. «…вояки великого джінґісхана не вміють відкладати діла на завтра…» Хто це сказав?

   Тугар ВовкПетаБурунда
   Відповідь

   Бурунда. Бурунда відповідає Тугарові, який радить залишити тухольців до ранку (розд. VI).

10. «Княжа поміч злого не направить, а тільки ще дужче погіршить» Хто це сказав?

    МирославаЗахар БеркутМаксим
    Відповідь

    Мирослава. Мирослава відповідає батькові, коли той думає, чи не їхати до князя в Галич (розд. IV).

11. «Беркути додержують слова навіть ворогові і зрадникові» Хто це сказав?

    МаксимМирославаЗахар Беркут
    Відповідь

    Захар Беркут. Захар відкидає пораду пообіцяти монголам волю, а потім їх перебити (розд. IX).

12. «Говори щиро, по-правді, це єдине чародійське слово» Хто це сказав?

    Захар БеркутМаксимМирослава
    Відповідь

    Максим. Максим відповідає Тугарові, який шукає «чарівного слова», щоб умовити тухольців на обмін (розд. VI).

Тренажер: чия це риса чи вчинок?

Розподіліть 12 деталей між чотирма героями.

убив на копі Митька Вояка«мов здоровий дубчак між явориною»«Плечистий, підсадкуватий, з грубими обрисами лиця»убив ведмедя стрілою «просто в серце»у полоні вдав, що покаже монголам вихід із долиниприносить тухольцям Максимову пораду впустити монголів у кітловинусама вступила в бій із ведмедицеювідтяв Бурунді руку з сокирою«сивий, як голуб, звиш 90-літній старець»задумав повалити камінь Сторож і загатити потікнавчила майстрів робити метавкитри роки вчився лікувати в старця Акинтія

Захар Беркутстарійшина

Максимсин Захара

Мирославабоярська дочка

Тугар Вовкбоярин

Відповіді

«сивий, як голуб, звиш 90-літній старець»	Захар Беркут	Так оповідач представляє Захара на копі (розд. III).
убив ведмедя стрілою «просто в серце»	Максим	Максим робить це, коли бояри стоять «мов укопані» (розд. I).
сама вступила в бій із ведмедицею	Мирослава	Мирослава несподівано впала до лігва ведмедиці й боронилася ратищем і топором, поки не надбіг Максим (розд. I).
убив на копі Митька Вояка	Тугар Вовк	Боярин не дав свідкові договорити й ударив його топором (розд. III).
три роки вчився лікувати в старця Акинтія	Захар Беркут	Захар «вибув не рік, а цілі три роки» в Скитському монастирі (розд. III).
«мов здоровий дубчак між явориною»	Максим	Так оповідач описує наймолодшого сина Захара (розд. III).
навчила майстрів робити метавки	Мирослава	«Я придивлялася не раз таким машинам, що стоять на мурах Галича» (розд. VI).
«Плечистий, підсадкуватий, з грубими обрисами лиця»	Тугар Вовк	Це портрет Тугара Вовка на початку повісті (розд. I).
задумав повалити камінь Сторож і загатити потік	Захар Беркут	Захар веде громаду до Сторожа: «Затикайте, замуровуйте потік» (розд. VII).
у полоні вдав, що покаже монголам вихід із долини	Максим	Максим затримує монголів біля плити в батьковому огороді, поки вода заливає долину (розд. VIII).
приносить тухольцям Максимову пораду впустити монголів у кітловину	Мирослава	Мирослава переказує громаді: «Тут, казав Максим, переможете, або ніде інде!» (розд. VI).
відтяв Бурунді руку з сокирою	Тугар Вовк	«блиснув меч Тугара Вовка понад Максимовою головою» (розд. IX).

Типові помилки

Найчастіше плутають, хто сказав відомі слова про громаду і владу, а також хто що зробив у фіналі.

Зв’язок з іншими темами

Тему, ідею, жанр і сюжет повісті розібрано в аналізі повісті «Захар Беркут»; тут — лише герої та цитати. Образ провідника народу Франко створив і в поемі «Мойсей». Як гуртом боронять рідний край від татарської орди наприкінці XV століття, розповідає історична повість Володимира Рутківського «Джури козака Швайки». Про життя письменника — у статті «Життєвий і творчий шлях Івана Франка».

Джерела: текст повісті за виданням: Іван Франко. Твори у 20 т. Т. XIII. Нью-Йорк: Книгоспілка, 1960 (Вікіджерела), розділи I–IX і передмова автора (1882); чинна програма з української літератури і програма НМТ.

Читайте також: Аналіз повісті «Захар Беркут»; Аналіз поезій «Чого являєшся мені у сні» та «Мойсей»; Життєвий і творчий шлях Івана Франка.

Вправи з відповідями: герої повісті «Захар Беркут»

10 завдань. Обери відповідь — одразу побачиш, чи правильно, і пояснення правила.

1. Чия дочка Мирослава?

   • А Захара Беркута
   • Б Тугара Вовка
   • В Пети
   • Г князя Данила
   Відповідь і пояснення

   Правильна відповідь: Б — Тугара Вовка. Мирослава — дочка-одиначка боярина Тугара Вовка; Захар лише приймає її за дочку, коли вона переходить до громади (розд. I, VI).

2. Хто каже Тугарові Вовку: «Хто хоч хвилю зазнав неволі, той зазнав гіршого, ніж смерть»?

   • А Захар Беркут
   • Б Митько Вояк
   • В Максим
   • Г Мирослава
   Відповідь і пояснення

   Правильна відповідь: В — Максим. Полонений Максим відповідає Тугарові, який погрожує, що його життя залежить від волі монголів (розд. VI).

3. Чому, за словами Захара на копі, тухольцям не потрібні княжі судді?

   • А бо князь далеко й не встигне приїхати
   • Б бо в Тухольщині ніхто не порушує законів
   • В бо так записано в грамоті князя Данила
   • Г бо права дали їм діди, а судить громада
   Відповідь і пояснення

   Правильна відповідь: Г — бо права дали їм діди, а судить громада. «Мудрі права наші походять не від твого князя, а від дідів і батьків наших… один чоловік — дурень, а громадський суд — справедливий суд» (розд. III).

4. Що, за словами Захара, означає копне знамено — ланцюг, вирізаний з одного пня?

   • А єдність вільних громад руського роду
   • Б владу князя над усіма громадами
   • В рід Беркутів і вісьмох синів Захара
   • Г союз Тухольщини з угорськими громадами
   Відповідь і пояснення

   Правильна відповідь: А — єдність вільних громад руського роду. «Цей ланцюг, то наш руський рід… Кожне колісце в тім ланцюзі, то одна громада» (розд. III).

5. Кого Тугар Вовк привів із собою, коли вперше приїхав до монгольського табору?

   • А Мирославу
   • Б Максима
   • В Митька Вояка
   • Г Захара Беркута
   Відповідь і пояснення

   Правильна відповідь: А — Мирославу. Тугар приїхав до табору з дочкою і попросив Пету дозволити їй лишитися на ніч (розд. IV). Максима монголи взяли в полон пізніше (розд. V).

6. Хто навчив тухольських майстрів робити метавки — машини для кидання каміння?

   • А Захар Беркут
   • Б Максим
   • В Мирослава
   • Г Пета
   Відповідь і пояснення

   Правильна відповідь: В — Мирослава. Мирослава: «Я придивлялася не раз таким машинам, що стоять на мурах Галича» (розд. VI). Тугар питає: «чи це ти навчила їх робити метавки?» — «Я» (розд. VII).

7. Як полонений Максим допоміг тухольцям?

   • А утік із табору в одязі Мирослави
   • Б вдав, що покаже вихід, і затримував монголів
   • В показав монголам потаємну стежку в гори
   • Г викликав Бурунду на поєдинок
   Відповідь і пояснення

   Правильна відповідь: Б — вдав, що покаже вихід, і затримував монголів. Максим веде монголів шукати «вихід» під плитою в батьковому огороді, а тим часом вода заливає долину (розд. VIII). Утікати в одязі Мирослави він відмовився (розд. VI).

8. Що Захар Беркут відповів на пропозицію обміняти Максима на вільний вихід монголів?

   • А погодився, щоб урятувати сина
   • Б відклав рішення до ранку
   • В звелів молодцям відбити Максима силою
   • Г відмовив, бо це була б зрада сусідів
   Відповідь і пояснення

   Правильна відповідь: Г — відмовив, бо це була б зрада сусідів. «…міняти одного хлопця за руїну наших сусідів, це була б ганьба, була б зрада» (розд. VII).

9. Що Захар Беркут перед смертю пророкує громаді?

   • А що монголи вже ніколи не прийдуть у Карпати
   • Б що князь Данило визнає свободу громад
   • В що прийдуть свари й неволя, але народ відродиться
   • Г що Максим стане новим старійшиною громади
   Відповідь і пояснення

   Правильна відповідь: В — що прийдуть свари й неволя, але народ відродиться. «Погані часи настануть для нашого народу… почнуться великі свари і роздори», але народ згадає давнє громадство: «Прийде пора, іскра розгориться новим огнем!» (розд. IX).

10. Чим, за словами Захара Беркута, перемогли тухольці?

    • А силою зброї та відвагою молодців
    • Б хитрістю та метавками Мирослави
    • В поміччю князя Данила та його бояр
    • Г громадським ладом, згодою і дружністю
    Відповідь і пояснення

    Правильна відповідь: Г — громадським ладом, згодою і дружністю. «Чи нашим оружжям тільки? Ні. Чи нашою хитрістю тільки? Ні. Ми перемогли нашим громадським ладом, нашою згодою і дружністю» (розд. IX).