Пряму й непряму мову, цитування ми використовуємо часто – у публіцистичних дописах, побутовому спілкуванні, у художніх розповідях. І як же часто люди припускаються помилок у побудові та використанні цих синтаксичних конструкцій! Закликаємо вас добре засвоїти цю тему. Наші пояснення стануть вам у нагоді!
Пряма й непряма мова
Прямою мовою називається чиясь мова, передана абсолютно точно, зі збереженням змісту, форми та інтонації висловлювання.
Наприклад:
- Обізвався старий батько: «Чого ждеш, небого?»;
- «Не вернуться! – Заграло, сказало Синє море. – Не вернуться, Навіки пропали!»;
- «Добре, батьку отамане!» – Кругом заревіло (3 тв. Т. Шевченка).
Пряма мова супроводжується словами автора: вони вказують, кому належить пряма мова. Із прикладів, наведених вище, бачимо, що слова автора можуть стояти перед прямою мовою, всередині або після неї.
У складі слів автора часто виступають дієслова мовлення, як-от: сказати, спитати, повідомити, зауважити, порадити, говорити, заявити і под.
Пряма мова разом зі словами автора – особливий тип синтаксичної конструкції, близький до складного безсполучникового речення.
Чиясь мова, передана тільки з дотриманням змісту висловлюваної думки без збереження форми та інтонації висловлення, називається непрямою.
Порівняймо два речення:
- В казці говориться: «Народилась ця пташка із сонячного вогню» (В. Сухомлинський) – пряма мова;
- В казці говориться, що народилась ця пташка із сонячного вогню – непряма мова.
Цитата
Цитата – це точно переданий уривок з якогось твору, чиїсь слова, що наводяться для підтвердження висловлюваних думок.
Наприклад:
- О. М. Веселовський відзначав видозмінність, рухливість народної пісні: «Поки вона співається, вона перетворюється, постійно змінюючись, творячись заново» (С. Єрмоленко).
Цитати завжди беруться в лапки. Коли цитата є самостійним реченням, вона починається з великої букви, перед якою ставиться двокрапка. Якщо цитата наводиться не повністю, то на місці пропуску ставиться три крапки.
Коли цитата вводиться в речення як його частина, то сама цитата починається з малої букви навіть тоді, коли вона в цитованому тексті починалася з великої букви.
Наприклад:
- Сам поет [Рильський] відзначав: «Вже тоді [у дитинстві] глибоко полюбив я на все життя Шевченка, Пушкіна, Міцкевича, а з любов’ю до народної пісні я, здається, і вродився»;
- О. Потебня, аналізуючи характер народнопісенного паралелізму, писав: «…зміст народної поезії складає не природа, а людина…»;
- Тоді ж, у часи «Русалки Дністрової», всі три – М. Шашкевич, І. Вагилевич і Я. Головацький… прагнули, аби й на наддністрянських берегах вона «зацвіла, весь луг скрасила».
Якщо цитується віршований текст, то, за умови збереження віршованої форми, він у лапки не береться. Наприклад:
- Злиття радості буття з громадянськими почуттями добре висловив литовський поет Ю. Марцінкявічус:
Плекайте в дітях, матері,
Любов до рідної Вітчизни,
Щоб їх серця і височизни,
І світла прагли, і зорі.
Читайте також: