Пряму й непряму мову, цитування ми використовуємо часто – у публіцистичних дописах, побутовому спілкуванні, у художніх розповідях. Тому важливо використовувати їх правильно. І якщо в усному мовленні своє незнання деяких правил із цієї теми ще можна замаскувати, то на письмі видно все. Рекомендуємо вдумливо прочитати ці правила і виконати кілька вправ на закріплення.
Пряма мова завжди береться в лапки. Слова автора виділяються так:
-
якщо слова автора йдуть перед прямою мовою, то після них ставиться двокрапка, а перше слово прямої мови пишеться з великої літери:
Кажу дітям: «Погляньте, яка краса перед нами» (В. Сухомлинський);
-
якщо слова автора йдуть після прямої мови, то між ними ставиться кома (знак питання, знак оклику, три крапки) й тире, а слова автора розпочинаються з малої літери:
«Це вже батько розходився», – думав Йон про галасуватого та несердитого батька (М. Коцюбинський);
«Туру-туру…та!.. туру-туру… та!..» – гриміла сурма, як за часів єрихонської облоги (М. Коцюбинський);
3) у середині прямої мови:
а) слова автора виділяються комою і тире з обох боків, якщо стоять на тому місці, де при відсутності їх не стояв би ніякий знак або стояли б кома чи крапка з комою, двокрапка чи тире:
«Щодня, – думав він, – ми живемо, щоб померти на ніч і знову народитися вранці» (В. Шевчук);
б) якщо слова автора стоять після знака оклику чи питання, то перед ними ставиться тире, а після них – крапка й тире. Пряма мова продовжується з великої літери
: «За віщо, за віщо я мушу терпіти стільки прикростей? – думав він, бігаючи по хаті. – Чи ж я хотів одібрати від них хліб?..» (М. Коцюбинський);
в) перед словами автора вживається кома і тире, а після них – крапка і тире тоді, коли вони стоять там, де повинна бути крапка. Друга частина прямої мови починається з великої літери:
«Це музика весняних лугів, – кажу дітям. – У ставу ви бачите віддзеркалення блакитного небозводу» (В. Сухомлинський);
г) якщо перша частина прямої мови являю собою перервану фразу, відділену крапками від другої, крапки залишаються, перед словами автора ставиться тире, а після них – кома й тире (іноді крапка й тире):
«Хе-хе, бодай вас… – Хома йому, – у мене вівсяної [соломи] є там… беріть… топіть… помиримось» (А. Тесленко);
ґ) якщо слова автора вказують на продовження прямої мови, тоді після них ставиться двокрапка й тире, а друга частина прямої мови починається з великої літери:
«Аби хоч не побачив хто, – подумав та й порадив синові: – Ти отамо поміж хвойлівськими очеретами бовтайся» (Григір Тютюнник).
Пряма мова може бути діалогічною.
Діалог – це пряма мова двох і більше осіб. У такому випадку кожна репліка записується з нового рядка і в лапки не береться. Перед кожною реплікою ставиться тире, а в кінці – відповідний розділовий знак (крапка, знак питання чи оклику).
Наприклад:
Ви швиденько одягаєтесь, вкладаєте все в рюкзак.
– Ну, бувайте здорові! Не сумуйте. Деньків за два-три я буду.
– А рушницю ти взяв?
– А й справді, де ж це вона?
– Та я стола нею підперла, бо ніжка поламалась.
– Та хіба ж можна рушницею?!
– А що їй зробиться? Хоч яка-небудь користь із неї (Остап Вишня).
Якщо репліки записують підряд у рядок, то кожна з них береться в лапки, а між ними ставиться тире: Прибулий з’являвся тільки до кошового, який звичайно казав: «Здоров будь! У Христа віруєш?» – «Вірую!» – відповідав прибулий. – «І в Тройцю Святу віруєш?» – «Вірую!» – «І до церкви ходиш?» – «Ходжу». – «Ану, перехрестись!» Прибулий хрестився (М. Гоголь).
Читайте також: