“Українське альфреско” — один із найчутливіших віршів талановитої Ліни Костенко. Він не залишить байдужим навіть найменш сентиментального читача. Авторка піднімає важливі питання взаємин батьків і дітей. Зацікавили? Читайте!
Альфреско — це фреска, виконана на стіні водяними фарбами по свіжій сирій штукатурці. Часто такий малюнок мав ідилічний сюжет.
У творі «Українське альфреско» Ліна Костенко малює традиційну картину українського селянського світу, використовуючи фольклорні образи-архетипи: шлях, долина, біла чайка, дід і баба, курочка ряба, лелека. Та з розвитком сюжетної лінії за милою пастораллю сільського життя читач угадує страшну трагедію старого подружжя: воно не має дітей.
Рік написання: 1987.
Збірка: «Сад нетанучих скульптур».
Напрям: модернізм.
Течія: неоромантизм з елементами символізму.
Вид лірики: філософська.
Жанр: ліричний вірш.
Тема: бездітна старість; вимираюче село.
Ідея: ідилічне змалювання-переживання самотньої старості як «останньої казки», яка, на жаль, не зігріта голосами дітей чи онуків.
Провідний мотив. У творі звучить мотив розриву між поколіннями, коли до діда і баби, які живуть у селі, не приїжджають онуки, які або забули стареньких, або дітей у подружжя ніколи не було. отже, й онуків нема тільки чекати.
Римування — перехресне: граба — ряба, на самоті — золоті (абаб)
Віршовий розмір. Вірш написано семистопним ямбом із пірихієм з перебивкою ритму у кінці; сьома стопа усічена за рахунок другого й четвертого рядків. Цей ритм властивий для епічних творів фольклору і допомагає довершити картину пасторального життя — воно наче у казці.
Композиція «Українське альфреско». Поезія «Українське альфреско» — це розповідь про життя селянської родини. У першій строфі поетеса створює ідилічну картину, і тільки слово «самота» дешо порушує гармонію. У другій строфі перспектива картини наближається до читача: ми бачимо «вишні чорноокі» на гіллі. Ідилія перших строф різко переходить у драму: самотня старість відчувається в усьому.
Образи. У творі є два головних образи — дід і баба, які тихо доживають свій вік серед чудової природи. Подружжя не має дітей — і в цьому найбільша трагедія старих селян. Крім цих образів у вірші є багато фольклорних образів-архетипів.
Художні засоби:
- епітети — золоті яєчка, «вишні чорноокі», «шлях золотий»;
- метафори — хатка стоїть на самоті, «дорога лежить», «казка сидінь, жоржини виглядають» зображують застиглість картини;
- уособлення «навшпиньки виглядають жоржини через тин» створює конкретний зоровий образ, шо дозволяє уявити висоту тину, вигляд квітів.
У вірші «Українське альфреско» Ліна Костенко, використавши пасторальний малюнок і контрастне до нього життя, зобразила трагедію діда й баби, їхню самотність, яку прикрашають тільки квіти, лелека й сусідські діти.
Повз їхню хату «хтось до когось їде тим шляхом золотим», а старе подружжя асоціюється з останньою у світі казкою, яка сидить під образами. Сумно, але коли не стане діда й баби, зникне і той казковий світ, у якому поїси що живуть ці лагідні люди.
Історія написання
Чорнобилська трагедія (1986 р.) справила на поетесу надзвчиайне враження: людство з його амбіціями й прагненням владарювати над світом виявилося насправді таким слабким…
На очах Ліни Костенко благословенний край на берегах Прип’яті перетворюється на пустелю, тож не дивно, що в ліриці поетеси в цей час з’являються мотиви прощання із селянською Атлантидою, «останньою в світі казкою».
У збірці «Сад нетанучих скульптур» є низка віршів, у яких запеклися біль порожніх хат, самотня печаль останніх жителів «неперспективних» сіл («Затінок, сутінок, день золотий», «Дзвенять у відрах крижані кружальця», «На спиляному осокорі»).
Тема селянської Атлантиди прийшла до Ліни Костенко разом зі спогадами, пронизливим відчуттям проминання часу, який тече, як пісок крізь пальці, з напружено-драматичними пошуками «слідів роду», що їх поетеса сподівається знайти «у плачах і легендах», з усім комплексом питань, пов’язаних із роздумами про те, що залишає по собі людина на землі та в пам’яті нащадків.
До речі, і сьогодні Ліна Костенко чи не найбільше переймається долею «пустелі» Чорнобильського краю, організовуючи в ті місця експедиції, постійно ставлячи цю проблему перед очі загалу.
УКРАЇНСЬКЕ АЛЬФРЕСКО
Над шляхом, при долині, біля старого граба,
де біла-біла хатка стоїть на самоті,
живе там дід та баба, і курочка в них ряба,
вона, мабуть, несе їм яєчка золоті.Там повен двір любистку, цвітуть такі жоржини,
і вишні чорноокі стоять до холодів.
Хитаються патлашки уздовж всії стежини,
і стомлений лелека спускається на хлів.Чиєсь дитя приходить, беруть його на руки.
А потім довго-довго на призьбі ще сидять.
Я знаю, дід та баба – це коли є онуки,
а в них сусідські діти шовковицю їдять.Дорога і дорога лежить за гарбузами.
І хтось до когось їде тим шляхом золотим.
Остання в світі казка сидить під образами.
Навшпиньки виглядають жоржини через тин…