Усі ми знаємо священну книгу християн — Біблію. Нещодавно навіть з’ясовували значення Біблії для життя і творчості Тараса Шевченка. Але коли Біблія стала доступною для всіх українців? Коли, хто і за яких умов перекладав її українською? З’ясуймо! Про переклади Біблії вчителі розповідають учням дев’ятих класів. До того ж, це має знати кожна освічена людина.
Основні історичні етапи
Перший відомий на сьогодні й збережений переклад біблійних текстів українською мовою здійснено у 1556—1561 рр. Це — Пересопницьке Євангеліє.
Переклад Нового Завіту Пилипа Морачевського, виконаний 1860, але легальний друк тоді був неможливим через Валуєвський циркуляр 1863. Чотири Євангелія з нього були відредаговані спеціальною комісією і видані в 1906—1911 рр. Відомі також переклади Євангелія священиків професорів Ярослава Левицького (1921), Михайла Кравчука (1937) та Теодосія Галущинського (1946).
Перший повний переклад Святого Письма з мов оригіналу розпочав 1860 Пантелеймон Куліш, разом із Іваном Пулюєм (останньому належить переклад Псалтиря). Старий Завіт було перекладено ними з єврейської, а Новий Завіт — за грецьким текстом: Novum Testamentum Graece, Coloniae Agrippinae 1866, typis W.Hassel. Після загибелі в пожежі першої редакції перекладу Біблії справу перекладу ними було відновлено, а після смерті П. Куліша завершити допоміг Іван Нечуй-Левицький, який переклав Книгу Рути, 1-шу та 2-гу Книги Паралипоменон, Книги Езри, Неємії, Естери та Пророка Даниїла. Переклад вийшов у світ у січні 1904.
Другий повний переклад Біблії з мов оригіналу належить митрополитові Іларіону (Іванові Огієнку). В початковій редакції переклад 4 Євангелій він виконав, проживаючи в Галичині (1922—1926): у місті Винники (нині підпорядковане Львівській міськраді) та у Львові. Старий Завіт перекладено з гебрейського тексту Biblia Hebraica, а Новий — за грецьким текстом Novum Testamentum Graece за редакцією Ебергарда Нестлє. Повний переклад Біблії завершено влітку 1940 (опубліковано у червні 1962).
Третій переклад належить греко-католикові Іванові Хоменку, а четвертий — Рафаїлові Турконяку. Інші чотири переклади з восьми повних перекладів Біблії українською виконані не з мов оригіналу.
Перші переклади
Перші згадки про вже наявні переклади Євангелія та Псалтиря на руську (давньоукраїнську) мову відносяться до часів перебування святих Кирила і Мефодія у Херсонесі у 860 чи 861 роках, та які були у їх розпорядженні, тобто ще до моравської місії Кирила і Мефодія.
Після прийняття князем Володимиром Великим християнства як державної релігії в Україні поширюються богослужбові книги слов’янською мовою (переважно з Болгарії), а також розповсюджується практика переписування книг, в тому числі й біблійних, церковнослов’янською мовою. Вже відтоді в такі тексти проникають давньоукраїнські мовні ознаки. Вони виявлені мовознавцями, зокрема, в Остромировому Євангелії (1056—1057), Київському Псалтирі (1397) та ін.
На початку XVI ст. Франциск Скорина видає у Празі друком «Біблію руську» (1517—1519 рр.): ряд старозавітних книг, мова яких, маючи простомовні (білоруські та українські) ознаки дещо відрізнялась від поширеної тоді серед слов’янських народів книжної церковнослов’янської мови. У 1525 Ф. Скорина у Вільні видає Апостол на відредагованій церковнослов’янській мові, зі значними руськомовними ознаками. При підготовці своїх видань Ф. Скорина використовував Святе Письмо на церковнослов’янській та чеській мовах.
Перший повний переклад Четвероєвангелія українською мовою, який зберігся донині, виконано у волинських монастирях архімандритом Григорієм, це — рукописнеПересопницьке Євангеліє (1556—1561). Пізнішим часом датуються Євангелія: Тяпинського (1570—1580), Житомирське (Волинське) (1571), Новий Завіт у перекладі Негалевського (1581), Літківське (1595) та інші. Оскільки на перекладацьку діяльність в Європі значний вплив чинили протестанти, то й деякі з українських перекладів було зроблено з використанням їхніх видань: лютеранського тексту Нового Завіту Секлюціана 1533, Симона Будного 1570 та інших.
У XVI ст. було перекладено українською Апостол: Крехівський Апостол, що зберігся до сьогодні і знаходиться у Львові.
Цінною пам’яткою української мови є переклади євангельських зачал в рукописних Учительних Євангеліях, яких з XVI—XVII стт. збереглося близько сотні.
Перше україномовне друковане Учительне Євангеліє було видане Віленським православним братством у м. Єв’є в 1616 р.; перевидане в Києві при митрополиті Петру Могилі 1637 р. Примірники обох книг є в НБУ імені В. Вернадського.
Окремі уривки переклав Іоаникій Ґалятовський (1688).
Перші переклади окремих частин Біблії сучасною українською літературною мовою було здійснено в першій пол. XIX ст.: о. Маркіян Шашкевич переклав Євангеліє від Іоанна та кілька глав Євангелія від Матфея.
У грудні 1845 року свої переспіви псалмів здійснив Тарас Шевченко. Його збірка «Давидові псалми» була видана ще за життя поета в складі «Кобзаря» 1860 року. Окремі вірші друкувалися і раніше. Того ж 1860 року «Давидові псалми» були опубліковані окремо в серії «Сільська бібліотека»[2].
У середині XIX ст. перекладами Псалтиря займався також Михайло Максимович. У 1859 вийшла збірка вибраних 29 псалмів у його віршованому перекладі.
Ґрунтовніше на працю перекладу Святого Письма відважився Пилип Морачевський — інспектор Ніжинської гімназії вищих наук князя В. Безбородька. 1853 року Морачевський подав на розгляд Імператорської академії наук створений ним на базі полтавської вимови «Словарь малороссийского языка». Працюючи над Словником, він пересвідчився, що українська мова, майже повністю витиснута в ті часи зі школи, має практично необмежений запас слів. Це наштовхнуло Морачевського на думку перекласти українською Новий Заповіт — мова цілком це дозволяла. І він береться за переклад, чудово розуміючи при цьому, що після завершення перекладу на нього чекають серйозні проблеми з виданням. Тому він заздалегідь вирішив заручитися підтримкою впливових людей церкви, для чого звернувся до Митрополита Ісидора: «…Переклад малоросійською мовою Євангелія безсумнівно приніс би доволі важливу користь нашому релігійному народові. З цією метою я розпочав переклад Євангелія малоросійською мовою, звіряючи слов’янський текст із текстом російським, латинським, німецьким, французьким і польським…». Митрополит Ісидор відповів Морачевському категоричною відмовою: «Після наради зі Святішим Синодом повідомляю вам, що переклад Євангелія, зроблений вами чи будь-ким іншим, не може бути допущений до друку». Але Пилип Морачевський продовжував роботу, сподіваючись тепер лише на диво. Переклад чотирьох Євангелій Нового Заповіту українською мовою він закінчив восени 1861 року («Діяння апостолів», «Апокаліпсис», «Псалтир» було перекладено пізніше).
Окрилений надіями, Пилип Морачевський представив свій переклад на розгляд Академії наук. Його рецензують відомі фахівці-академіки й роблять висновок: «Євангеліє, перекладене малоросійською мовою Морачевським, є у великій мірі знаменною працею, як із науково-філологічного погляду, так і з релігійно-морального… Якість, характер слів і якість словосполучень українських ніде не спотворює ні суті, ні змісту думок… Без всякого сумніву, переклад Морачевського повинен створити епоху в літературній освіті малоросійської мови… Переклад Морачевського потрібно з позитивним відгуком Академії подати на схвалення Святішому Синоду і прохати його дозволити відправити рукопис до друку». Синод, не довіряючи думці Академії, посилає переклад на додаткове рецензування. Відгуки знову позитивні. Але всупереч їм, друкування перекладів Морачевського влада категорично заборонила.
Про Пилипа Морачевського згадали лише після революції 1905 року, посмертно. Тоді Академія наук насмілилася рекомендувати до друку в Московській синодальній друкарні «Четвероєвангеліє» українською мовою. Навесні 1906 року відредагований комісією під керівництвом єпископа Парфенія (Левицького) переклад П. Морачевського вийшов у світ; його перший тираж (5 000 примірників) розійшовся вмить і майже відразу почалося додруковування в сотнях тисяч примірників. Проте прізвище автора перекладу в книгах не вказувалося. «Четвероєвангеліє» видавалося також 1914 р. і 1917 р. і навіть вживалося (нетривалий час) у службах Православної церкви в Україні. За кордоном переклад було видано 1948 р. (Канада) і 1966 р. (США) — українська діаспора оцінила переклади Морачевського.
Видання Святого Письма українською мовою, що були здійснені Московським патріархатом до 1000-ліття Хрещення Русі у 1988 р. не були перекладами П. Морачевського. Тоді було видано Біблію у перекладі проф. І. Огієнка (митрополита Іларіона) та Новий Завіт в перекладі, над яким (у складі богословської комісії під керівництвом митрополита Київського і Галицького Філарета) працював Й. Оксіюк.
У 2000-х рр. Четвероєвангеліє в перекладі П. Морачевського було перевидано в Україні видавництвом «Простір» за ініціативою В. Шендеровського та В. Козирського.
Загальна характеристика повних перекладів Біблії українською мовою
У цей час існує вісім повних (які включають як Старий Заповіт, так і Новий Заповіт) перекладів Біблії українською мовою. Це:
- переклад Пантелеймона Куліша, Івана Пулюя, Івана Нечуй-Левицького, вперше надрукований у 1903 році;
- переклад Івана Огієнка, вперше надрукований у 1962 році;
- переклад Івана Хоменка, вперше надрукований у 1963 році;
- переклад Філарета з російської мови, вперше надрукований у 2004 році;
- переклад Рафаїла Турконяка з церковнослов’янської мови, вперше надрукований у 2006 році у Львові;
- переклад Рафаїла Турконяка з грецької мови, виданий УБТ у 2011 році;
- переклад Олександра Гижі, надруковано в 2013 році у Києві.
Переклад Пантелеймона Куліша, Івана Пулюя, Івана Нечуй-Левицького
Титульна сторінка Біблії в перекладі П.Куліша, І.Пулюя та І.Нечуй-Левицького, 1903
Біблія в перекладі Куліша, Пулюя та Нечуя-Левицького перевидавалася у 1912 (Відень), 1921 і 1930 (Берлін), 1947 (Нью-Йорк, Лондон) роках. На теренах України Кулішевий переклад вперше був виданий лише у 2000 (Київ).Перший повний переклад Біблії українською мовою здійснив Пантелеймон Куліш.
Свою працю він розпочав у 1860-х роках. 1869 року анонімно видав у Львові коштом і заходом журналу «Правда» «Святе Письмо, перва частина Бібліи, пять книг Мусієвих». Під псевдонімом Павло Ратай видав: «Дві Мусієві пісні» (Львів, 1868), «Йов» (Львів, 1869) і «Псалтирь або книга хвали Божої, переспів український» (Львів, 1871). 1883 року у Коломиї надрукував «Товитові Словеса».
До нього 1869 р. приєднався Іван Пулюй (пізніше — відомий вчений-фізик), який, незважаючи на свій молодий вік, мав глибокі знання з богослів’я та знав деякі класичні мови. У 1881 Наукове товариство імені Шевченкаопублікувало у Львові Новий Заповіт у їхньому перекладі. Праця над Старим Заповітом тривала. Загадкова листопадова пожежа 1885 р. на Кулішевому хуторі Мотронівка (Ганнина Пустинь) стала трагічною сторінкою в історії української Біблії, під час пожежі згорів рукопис перекладу Старого Заповіту. Перекладачі знову починають працювати над перекладом Старого Заповіту від самого початку.
Завершив переклад уже після смерті П.Куліша І.Пулюй разом з Іваном Нечуй-Левицьким. Лише 1903 року Британське та закордонне біблійне товариство видало першу повну українську Біблію («Святе письмо Старого і Нового Завіту») у перекладі П.Куліша, І.Пулюя та І.Нечуя-Левицького.
Переклад Івана Огієнка
Ось чому, приступаючи до цієї надзвичайно складної роботи, Огієнко поставив перед собою два найголовніші завдання: по-перше, найточніше передати зміст оригіналу, дбаючи передусім про змістову точність цілого ряду багатозначних слів, і, по-друге, забезпечити переклад милозвучною, сучасною літературною мовою. Робота пожвавилася після того, як Британське і Закордонне Біблійне товариство уклало з перекладачем угоду (1936) про видання книги. Кулішевий переклад Святого Письма був першим, але не останнім.
Історичні події (Перша світова війна, падіння монархії, революції) створили реальні передумови нового піднесення національно-визвольного руху в Україні, що надало українцям можливість не тільки спробувати відновити свою незалежність, але й скористатися нагодою, щоби вільно спілкуватися, мислити і творити рідною мовою. Вже через неповних двадцять років після виходу в світ першої української Біблії професор Іван Огієнко, міністр освіти і віросповідань молодої Української Народної Республіки, розпочав другий переклад.
Безпосередня робота над перекладом тривала з 1917 по 1940 рік. Виносячи на суд громадськості давно омріяну ідею нового перекладу Святого Письма українською мовою, Іван Огієнко зазначав: «…Ми надзвичайно потребуємо такого перекладу Біблії, що був би зроблений сучасною літературною всеукраїнською мовою. Перекласти цілу Біблію — а в першу чергу Новий Заповіт треба такою літературною мовою, що стала б зразковою бодай на перші 50 літ. Мусимо мати переклад, що став би найкращим підручником вивчення української мови. Без цього нормальний розвій нашої літературної мови не матиме так їй потрібного „каменя наріжного“, бо треба, щоб і селянські маси — головний читач св. Письма — призвичаювалися до доброї літературної мови. Такий переклад треба видати з зазначенням наголосів, — щоб кожний міг читати його справді по-літературному».
Перший, незначний наклад перекладених Огієнком чотирьох Євангелій (від Матвія, Марка, Луки, Іоанна) побачив світ 1937 року у Львові, а 1939 року — додрукований у Варшаві. До цього видання було додано ще й «Псалтир». Переклад усієї Біблії завершено 11 липня 1940 року, однак через обставини військового стану запустити її в роботу до друкарні не вдалося. Натомість через два роки друга частина Біблії — «Новий Заповіт. Псалтир» була додрукована ще раз. Цього разу у Фінляндії, заходами Стокгольмського товариства поширення Євангелія в Росії.
У 1955 році, нарешті, Біблійне товариство, прийняло рішення готувати до друку Огієнків переклад Біблії. Але цю роботу було закінчено аж через сім років. І лише 1962 року в Лондоні побачив світ солідний том — на 1529 сторінок — з відтисненим позолотою українським заголовком — Біблія. Відтоді саме цей переклад Огієнка стане взірцем для декількох пізніших перевидань, зокрема і в Москві 1988 року, коли Московський патріархат прийняв рішення про видання Біблії українською мовою на відзнаку 1000-ліття Хрещення Русі.
Цей переклад багаторазово перевидавався в Канаді, США, країнах Західної Європи. В Україні Біблія в перекладі Івана Огієнка вперше була видана багатотисячним тиражем Українським Біблійним Товариством у 1995 році. Біблія в перекладі Івана Огієнка є найбільш розповсюдженою зі всіх існуючих перекладів Біблії українською мовою.
Для кращого розуміння читачем тексту перекладач запропонував багатий апарат приміток, посилань, тлумачень, що набиралися відмінним від оригінального тексту шрифтом (курсивом). Весь лексичний ряд подається тут із наголосами (за аналогами з німецькими, французькими перевиданнями), що, безумовно, сприяє удосконаленню знань рідної мови. І ще одна особливість: текст Євангелія подається не суцільно, а з перебивками, заголовками, авторство яких належить Огієнкові. Наприклад, заголовок «Родовід Ісуса Христа» об’єднує текст Святого Письма від п.п. 1.1 до 17. Подальші частини тексту відділені заголовками: «Мудреці сходу поклоняються Ісусові», «Йосип та Марія втікають до Єгипту», «Ірод побиває немовлят», «Йосип та Марія вертаються до Назарету» і т. д. Це аж ніяк не можна розцінювати як вільне поводження з текстом. Точно дотримуючись його автентичності, перекладач прагнув, аби якнайдоступніше зміст книги сприймав простий читач, який, можливо, вперше братиме до рук це Святе Письмо рідною мовою.
Переклад Івана Хоменка
Святе Письмо у перекладі Івана Хоменка
Третій повний переклад Біблії українською мовою називають «римським», оскільки перекладач Іван Хоменко — видатний український філолог, священик, біблеїст, чудовий знавець класичних і сучасних мов, доктор філософії і богословських наук, працював переважно в Римі та на острові Капрі. Організація перекладу, підготовка тексту і видання здійснювалися під егідою і безпосереднім контролем духовного керівництва Української Греко-Католицької Церкви, яке перебувало в той час на еміграції в Італії. Цей переклад побачив світ невдовзі після перекладу Огієнка, в 1963 р. у видавництві Отців Василіян у Римі.
Переклад Хоменка спирався на так звані масоретські («традиціоналістські») тексти. Це тексти масоретів — єврейських переписувачів Старого Завіту, які в середині першого тисячоліття нашої ери додали до давньоєврейського алфавіту 10 голосних літер, який до цього складався із 20 приголосних літер (до того часу всі тексти писалися тільки приголосними), і, відповідно, повністю переписали весь Старий Завіт.
Масоретські тексти вельми спростили переклад і зробили його вірогіднішим. Другим джерелом стала Біблія під назвою «Септуагінта» — юдейський текст, перекладений грецькою мовою у III—II століттях до н. е. на замовлення єгипетського (еллінського) царя Птоломея Філадельфа. У ті часи цей переклад був вельми необхідним — тоді єврейська діаспора Єгипту говорила переважно грецькою мовою. Септуагінта (переклад «70-ти товмачів») в усі часи вельми шанувався і шанується сьогодні біблеїстами всіх конфесій.
Зокрема, цим грецьким перекладом користувався святий Ієронім, перекладаючи Старий Завіт латиною (це так звана «Вульгата» — Біблія для всіх). Зауважимо також, що саме в Септуагінті знаходяться книги того Другого канону Біблії, які не визнаються деякими церквами (це, зокрема, «Премудрості Соломона», Премудрості Ісуса, дві Книги Маккавейських та інші). А якщо повернутися до перекладу, то значна частина праці перекладача полягала у тому, щоби порівнювати тексти різних джерел, зокрема, масоретські тексти з Септуагінтою, яка була записана на багато століть раніше за масоретські тексти.
Що стосується Нового Заповіту, то тут Іван Хоменко користувався так званими критичними текстами, реконструйованими на основі зіставлень з існуючими найдавнішими Євангеліями та іншими книгами Нового Завіту. За основу він взяв критичний текст Нового Завіту, який вшосте видав Папський Біблійний Інститут. Все це забезпечувало високий рівень точності перекладу.