Дажбог

Оновлено: 2.11.2026

↓ Вправи з відповідями (10 завдань)

Дажбог — бог сонця, світла й тепла в язичницьких віруваннях давніх слов’ян, зокрема предків українців. Його ім’я записано в «Повісті минулих літ», в Іпатіївському літописі та в «Слові про похід Ігорів».

Нижче — що кажуть про Дажбога давні джерела, що додали пізніші перекази, легенда про Дажбога, три тренажери й 10 завдань із відповідями.

Коротко: хто такий Дажбог

Головне про Дажбога — в одній таблиці. Звідки взято кожен факт, розказано в розділах нижче.

Дажбог — бог чого?

Дажбог — бог сонця. Це найпевніше, що про нього відомо: давній книжник в Іпатіївському літописі прямо називає Сонце Дажбогом. Від сонця залежать світло, тепло й урожай, тому в тлумачних словниках Дажбога називають ще й покровителем родючості та природи.

Давні слов’яни були язичниками: вони вірили в багатьох богів і шанували сили природи — сонце, грім, вітер, землю. Дажбог — один із шести богів, яким князь Володимир поставив кумири в Києві. Поруч стояли кумири Перуна, Хорса, Стрибога, Симаргла й Мокоші.

Ім’я Дажбог зазвичай пояснюють як «бог, що дає» (від слова дати): він дає людям світло, тепло й урожай.

Коротка відповідь на запитання «Хто такий Дажбог?»: це давньослов’янський бог сонця, син бога Сварога. Більше давні джерела про нього майже нічого не кажуть. Розповіді про його палац, колісницю та дружину з’явилися значно пізніше.

Що про Дажбога кажуть давні джерела

Давніх міфів про Дажбога, записаних повністю, не збереглося. Є лише кілька коротких згадок у давніх пам’ятках. Ось вони.

«Повість минулих літ»: кумир у Києві (980 рік)

Під 980 роком літописець розповідає, що князь Володимир став княжити в Києві й поставив на пагорбі, поза теремним двором, кумири — дерев’яні статуї богів. У переліку шість імен: Перун, Хорс, Дажбог, Стрибог, Симаргл і Мокош. Люди приносили їм жертви. Цих богів часто називають Володимировим пантеоном (пантеон — усі боги, яких шанує народ).

Докладно літописець описав лише кумир Перуна: він був дерев’яний, «а голова його [була] срібна, а вус — золотий» (переклад Леоніда Махновця). Про те, яким був кумир Дажбога, не сказано нічого.

Через вісім років, у 988 році, Володимир прийняв християнство й повелів поскидати кумири. На тому пагорбі, де вони стояли, поставили церкву святого Василія. Докладніше про літопис — у статті «Повість минулих літ».

Іпатіївський літопис: Дажбог — син Сварога (1114 рік)

Під 1114 роком літописець переповідає уривок із «Хроніки» візантійського письменника Іоанна Малали — про давніх царів Єгипту. У Малали це не боги, а давні царі Єгипту, хоч і з іменами грецьких богів: Гефест і його син Геліос. Царя Гефеста літописець називає Сварогом, а його сина, царя Сонце, — Дажбогом.

У перекладі Леоніда Махновця це звучить так: «Цар Сонце, син Сварогів, себто Дажбог». Отже, для давнього книжника Дажбог — це Сонце, а його батько — Сварог.

«Слово про похід Ігорів»: «Дажбожий внук»

«Слово про похід Ігорів» розповідає про невдалий похід князя Ігоря на половців 1185 року. Дажбог тут згаданий двічі — у вислові «Дажбожий внук». Ось один із цих рядків у перекладі Леоніда Гребінки:

Гинуло добро Дажбожого внука,
У княжих крамолах вік людям коротився.

З тексту видно: «Дажбожий внук» страждає від княжих чвар. Найчастіше це розуміють як народ Руської землі; є й думка, що так названо князя. Іван Франко переклав цей рядок так: «Погибала жисть Дажбожа внука». Звідси й поетична назва «Дажбожі внуки».

У тому самому творі вітри названо «Стрибожими внуками», а також згадано великого Хорса («Великому Хорсові / Вовком шлях перерискував»). Хорса теж пов’язують із сонцем. Чи Дажбог і Хорс — один бог під двома іменами, чи два різні боги, достеменно не відомо: у літописі це два окремі кумири. Про пам’ятку докладніше — в аналізі «Слова про похід Ігорів».

Що відомо, а що — пізніші перекази

Інших богів — Перуна, Сварога, Хорса, Мокош — описано на сторінці «Боги давніх українців».

Про Дажбога написано багато дитячих книжок і легенд. Але більшість цих розповідей склали пізніші оповідачі й письменники, а не давні люди. Важливо відрізняти, що засвідчено в давніх пам’ятках, а що додали згодом.

«Велесова книга» — не джерело знань про Дажбога. Її начебто знайшли 1919 року, а оприлюднив емігрант Ю. Миролюбов. Мовознавці й історики довели, що мова та зміст цієї «пам’ятки» не давні. Отже, це підробка XX століття, і найімовірнішим її автором вважають самого Миролюбова (так пише Енциклопедія Сучасної України).

Легенда про Дажбога: переказ

Це наш короткий переказ сучасної літературної легенди. Давніх записів такої оповіді немає.

Колись люди уявляли, що сонце — це молодий і сильний бог Дажбог. Живе він далеко на сході, у краю, де ніколи не кінчається літо, у золотому палаці.

Щоранку Дажбог виїжджає на небо в сяйній колісниці. Мчать її білі вогняні коні. Уранці перед ним сяє Ранкова Зоря, а ввечері на заході його чекає Вечірня Зоря, щоб дати коням спочити. Так минає день, і настає ніч.

Узимку сонце світить мало й низько. Тоді, як каже легенда, Дажбог старіє і слабне. Та на початку нового року він знову стає юним, і дні потроху довшають.

Дажбог щедрий: це він подарував людям зерно, і відтоді на полях росте хліб. Тому люди шанували його, дякували за врожай і берегли кожну хлібину.

Як Дажбог дав людям зерно: легенда в повісті «Захар Беркут»

Іван Франко в повісті «Захар Беркут» (розділ VII) вклав у вуста старого Захара легенду про давніх богів. Захар розповідає, що три святі голуби — Дажбог, Світовид і Перун — створили землю з піщинки. Потім Дажбог шукав зерна на дні безодні: «Дажбог три дні шукав на дні безодні, поки знайшов три зеренця». Це були зерна пшениці, жита та ячменю. Дажбог подарував їх першим людям — Дідові та його дружині Ладі. Перун дав людям іскру вогню, а Світовид — волосинку, з якої постали корова й пастух Волос.

Це художній твір XIX століття, а не запис давнього міфу. Проте й тут Дажбог — добрий бог, який дає людям хліб.

«Дажбог і Жива»: міф у переказі Сергія Плачинди

Міф «Дажбог і Жива» є в шкільній програмі НУШ (Т. Яценко та ін.). Там вказано, що це міф у переказі Сергія Плачинди: це літературний твір письменника XX століття, а не давній міф. Богині Живи в давньоруських пам’ятках немає. Ось його зміст коротко.

Творець — Сокіл-Род — повелів Білобогові посадити на Землі Золотий Жолудь і Золоте Зернятко й полити їх Живою Водою. З Жолудя виріс Дуб, і на його вершині спав юнак. Із Зернятка виріс Житній Колос, а на ньому спала дівчина. Чорнобогові слуги-змії хотіли їх укусити, але Перун ударив блискавкою, і змії стали плющем. Сокіл-Род вдихнув у молодих життя, і вони прийшли у світлий Вирій. Творець назвав юнака Дажбогом, найщедрішим богом, а дівчину — Живою, богинею Життя. Скуштувавши молодильних яблук і скупавшись у Священному Озері, вони стали безсмертними й вічно молодими.

Отже, у Плачинди Дажбог має засаджувати землю лісами й травами, а Жива — засівати її житом і пшеницею. Давніх записів такого міфу немає.

Як виглядав Дажбог: зображення і символ

Як виглядав Дажбог, ніхто достеменно не знає. Його кумир у Києві не зберігся, а літописець його не описав. Тому всі картини й малюнки з Дажбогом — це фантазія сучасних художників. Вони часто зображують юнака із золотим волоссям у сонячному сяйві.

Символом Дажбога було саме сонце. У повісті «Захар Беркут» (розділ VII) у печері-святилищі на Ясній поляні образ Дажбога-Сонця позначає «викута золотовінчана півкуля» на стелі.

«Знаки Дажбога», які трапляються в інтернеті чи на прикрасах, давні джерела не описують.

Дажбог у літературі

• «Слово про похід Ігорів» — образ «Дажбожого внука» (див. вище).
• Іван Франко, «Захар Беркут» — перед громадською радою Захар молиться «до великого Дажбога-Сонця» (розділ III), а в розділі VII розповідає старцям легенду про Дажбогові зерна.
• Журнал «Дажбог» — літературно-мистецький журнал, що виходив у Львові 1932–1936 років. 1934 року одним із його редакторів був поет Богдан-Ігор Антонич.

Типові помилки

Найчастіше плутають Дажбога з іншими богами й видають пізні перекази за давні джерела.

Запитання і завдання

1. Хто такий Дажбог? Яке давнє джерело називає його сином Сварога?
2. Чому давні люди шанували сонце? Як це пов’язано з хлібом?
3. Порівняй: що про Дажбога відомо з літописів, а що розповідають легенди?
4. Як ти розумієш вислів «Дажбожі внуки»?
5. Опиши, яким ти уявляєш Дажбога, і намалюй його олівцями чи фарбами. Пам’ятай: справжнього зображення не збереглося, тож твій малюнок — теж фантазія.
6. Чому «Велесову книгу» не можна вважати джерелом знань про давніх богів?

Підсумок: Дажбог — давньослов’янський бог сонця, син Сварога. Достовірно про нього відомо небагато: кумир у Києві (980 р.), запис в Іпатіївському літописі (1114 р.) і «Дажбожий внук» у «Слові про похід Ігорів». Легенди про його палац, колісницю та дружину Живу — пізніші перекази. Нижче — 10 завдань із відповідями.

Джерела: «Повість минулих літ» та Іпатіївський літопис — за перекладом Леоніда Махновця; «Слово про похід Ігорів» — у перекладах Леоніда Гребінки й Івана Франка (Українські Вікіджерела); Іван Франко, «Захар Беркут» (Твори в 20 т., т. 13, 1960); Енциклопедія Сучасної України: «Велесова книга» (т. 4, 2005), «Дажбог» (т. 7, 2007); Великий тлумачний словник сучасної української мови; навчальна програма з української літератури (МОН, 2017); модельна програма НУШ з української літератури (Т. Яценко та ін.).

Читайте також: «Повість минулих літ»; Аналіз «Слова про похід Ігорів»; Аналіз повісті «Захар Беркут»; Біографія Богдана-Ігоря Антонича; Боги давніх українців.