Аналіз роману Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»

Аналіз роману Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»


Бажали ми народові свободи,
Бажали ми, щоб очі він розкрив,
І, як другі освітні народи,
Для поступу, для правди й щастя жив.
Панас Мирний


Цікавою та неординарною є постать Панаса Мирного. Він увійшов в історію української літератури як прозаїк-новатор, який порушив суспільно важливі морально-етичні питання. Його не безпідставно ставлять у ряд із корифеями української прози. А роман “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” вважають цінним мистецьким твором, органічно пов’язаним із життям народу. Літературу Панас Мирний вважав могутнім засобом боротьби піз соціальним гнобленням.


Художня характеристика твору «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»

Жанр: соціально-психологічний роман.
Соціально-психологічний роман — роман, у якому суспільно значущі події і соціальні процеси передаються шляхом розкриття психології героїв, їх думок, прагнень і переживань.

Основні риси жанру соціально-психологічного роману:

  • зображення людини в складних формах життєвого процесу;
  • багатоплановість сюжету;
  • охоплення долі ряду дійових осіб;
  • великий обсяг.

Історія написання
Роман написаний братами Панасом Мирним та Іваном Біликом. Роботу над твором завершено в 1875 р. Уперше був надрукований у 1880 р. в Женеві.

При перевиданні твору в Україні (1905) автори змушені були дати йому назву «Пропаща сила», але пізніше він видається під первісним заголовком.

Роман засвідчив новий етап розвитку української прози. Це був перший «роман з народного життя», у якому, за визначенням І. Франка, «змальовано майже столітню історію українського села», розкрито тогочасну дійсність в усіх її складностях і суперечностях.

В основу роману лягла почута письменником від візника розповідь про полтавського розбійника Василя Гнидку.

Під враженнями від цієї розповіді письменник написав нарис «Подоріжжя од Полтави до Гадячого». Це стало важливим етапом у творчій передісторії роману «Хіба ревуть воли…».

Безземелля, напівголодне існування, непомірні побори, утиски з боку місцевої влади — ось що дошкуляє селянинові, щодня отруює йому життя. Такі соціальні причини зумовили появу в середовищі одвічних хліборобів злодія і бандита.

Нарис — невеликий прозовий художньо-публіцистичний твір, у якому автор зображує взяті з життя факти, події, людей.

Тема роману: зображення життя та боротьби українського селянства проти соціального гноблення, зокрема кріпосництва та його залишків, напередодні і під час реформи 1861 р.

Головна ідея твору криється в його алегоричній назві: воли — символічний образ уярмленого селянства — не ревли б, якби було що їсти й пити. Автори намагалися показати соціальні умови життя селянства і мотивувати поведінку героїв, розкрити, що ж саме штовхало селян на слизьку дорогу, калічило їх душі, нівечило мораль, спричинило трагедію.

Композиція роману. Роман «Хіба ревуть воли…» складається з чотирьох частин, кожна з яких відповідно поділяється на дрібніші розділи.

Ці 30 розділів становлять так звану «зовнішню» композицію твору:
— I частина розповідає про дитинство та юність Чіпки.
— II частина присвячена сторічній історії села Піски.
— III частина знайомить зі складною долею селянина-бунтаря.,
— IV частина завершує трагедію Чіпки Варениченка.

Багатоплановість роману
1 — процес закріпачення українського села;
2 — сатиричне викриття козацької старшини;
3 — сатиричне викриття царської адміністрації – чиновництва, поліцейського апарату, земства.

Проблематика твору:
— народна мораль;
— батьки і діти;
— добро і зло;
— земля й достаток;
—кріпацька неволя;
— «пропаща сила»;
— жінка в сім’ї;
— любов і сімейне щастя.


Характеристика образів  твору “Хіба ревуть воли як ясла повні”

Головні герої:

  • Чіпка Варениченко
  • Грицько Чупруненко
  • Максим Ґудзь
  • Мотря Жуківна (Чіпчина мати).

Другорядні:

  • Іван Вареник (Чипчин батько)
  • баба Орипка
  • Галя
  • Христя
  • Явдошка
  • Василь Порох
  • пани Польські
  • Лушня
  • Матня
  • Пацюк
  • Чижик.

У центрі роману образ Чіпки — селянина-бунтаря, невтомного шукача правди, який зрештою зійшов на криву стежку боротьби і став «пропащою силою». Син зневаженої селянки, Чіпка зростає в злиднях, в умовах недоброзичливості й ворожості. Ровесники глузують з нього.

Коли багатий Бородай за впертість прогнав Чіпку з роботи, він «поніс у серці гірке почуття ненависті на долю, що поділила людей на хазяїна й робітника…». Надто вразила Чіпку кривда, коли за право працювати на власній землі чиновник цинічно вимагає хабара.

У цей момент Чіпка втрачає віру у справедливість. У його серці вже вкотре закипіла ненависть, на жаль, не лише до гнобителів, але й до всіх людей. Звідси — сліпе, стихійне бунтарство зневаженої, обікраденої людини.

Під впливом лихого товариства Чіпка опустився на саме дно життя. Проте добро в його натурі на якийсь час перемагає (проблиски свідомості, намагання оборонити правду, вибори в земство). Та коли Чіпку наказом губернатора було виведено з управи «по неблагонадежности», то ця кривда стала останнім поштовхом, і герой свідомо стає на стежку помсти.

Грабунки, вбивства зводять нанівець його протест. Кров невин-них людей страшним тавром заплямовує Чіпку. Із правдошукача він перетворився на кримінального злочинця.

Грицько — найближчий приятель дитячих літ Чіпки. Обирає інший життєвий шлях. Міряючи босими ногами курні заробітчанські шляхи, Грицько мріяв про «хату теплу». Невдачі, бідування, злигодні породили у хазяйновитого парубка егоїзм, байдужість до долі інших, корисливість. Навіть приятелювання з Чіпкою Грицько намагався використати для власного збагачення. Неприховане злорадство з бід Чіпки, зневажання свого товариша – це так само своєрідна трагедія Грицька.

Максим Ґудзь — ще один яскравий тип трагічної особистості, «пропащої сили». Душа Максима рвалася до енергійного діла, на широкий простір. Казарма зламала його небуденну силу. Максим страждав від безглуздої служби-муштри. Горілка, до якої він звик, вимагала грошей, і він не соромиться грабувати людей, оббирати солдатів. Повернувшись через ЗО років у село з грошима та «заслугами», Максим живе єдиною пристрастю – збагаченням. Тому і стає Максимів хутір пристановищем грабіжників.

Мотря — одна з найтрагічніших жіночих постатей в українській літературі. Ця жінка була готова віддати заради сина все. Та, не витримавши страшних випробувань, які впали на її сиву голову, не знісши кривавого розбійництва Чіпки, мати викриває його злочин. Образ матері-страдниці, її чесні, справедливі рішення і дії на-бувають символічного звучання: це сама справедливість, саме людське сумління кара-ли і злочин, і злочинця, ким би він не був.

Сирота змалку, Христя, вийшовши заміж за Грицька, відчула радість праці на себе, спокій родинного затишку. На відміну від черствого чоловіка, вона переймається стражданнями інших людей. Усім серцем сприймає Христя схвильовані слова Чіпки про бідняцьку недолю. І тільки вона змогла побачити у своїй уяві Мотриного сина не гультіпакою та волоцюгою, як його всі називали, а доброю людиною, яку зламало лихо.

Більше того, вона вже відчула, що її чоловік сам може обійти правду, може легко змиритися з неправдою. І хоч важкі будні селянського життя, щоденні хатні турботи, догляд за малими дітьми втягують Христю в звичайне для мільйонів жінок річище, проте серце її завжди залишається чуйним до людського горя.

Образ Галі розкривається в інтимно-побутовому плані. Ця красуня, «польова царівна», що зачарувала Чіпку з першої зустрічі й потім Стала його дружиною, зросла в злодійській сім’ї. Та все те зло, що оточувало її з дитинства, не спотворило душу дівчини. Добра, щира, справедлива, Галя допомагає Чіпці на якийсь час повернутися до чесної хліборобської праці. Та слабкими виявилися сили молодої жінки, зломилися під тиском брутальних умов.

Побачивши всю безодню злочинів, у яку потрапив Чіпка, зрозумівши, що не зможе його врятувати, Галя накладає на себе руки. В оцінці морального падіння Чіпки автори виходили з позицій народної моралі, керувалися тими критеріями, що добро завжди прекрасне, а зло — потворне, огидне, бридке, хто б його не вчинив. Криваві злочини заплямовують людину навіки.

Весь розвиток сюжету підводить до однозначного висновку: найблагородніші пориви перекреслюються злочином. Невміння знайти справжні шляхи боротьби проти кривдників зробило Чіпку «пропащою силою».

7 thoughts on “Аналіз роману Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»

  1. “Доїхала-таки її дівка Уляна!”
    Ні, все ясно . Але… Якого біса?!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.