Переходимо до розгляду простих ускладнених речень. І розпочнемо цю тему найпростішим ускладненням — однорідними членами речення. Про них ви вже маєте знати із попередніх класів, але варто повторити і конкретизувати раніше вивчене. Тож з’ясуймо, якими бувають однорідні члени речення і в чому полягають їх особливості!
Однорідні члени речення — це такі члени речення, які виконують однакову синтаксичну функцію, відносяться до одного й того самого члена речення і поєднуються між собою сурядним зв’язком. Однорідні члени речення рівноправні і не залежать одне від одного. Вони називають поняття, близькі за своєю сутністю.
Тобто, однорідні члени — ті, які стосуються того самого слова в реченні, відповідають на те саме питання і вимовляються з інтонацією переліку або протиставлення.
Однорідними можуть бути лише слова одного плану як за смислом, так і за граматичним оформленням.
Наприклад, правильно сказано:
а) Тут були і авіатори, і танкісти, і артилеристи. (О. Гончар.) Але до цього переліку не можна додати “й офіцери”, бо це поняття іншого плану, ніж попередні назви;
б) Люблять жінки свою ланкову за слово тверде, за веселу вдачу й надійну дружбу.(А. Шиян.) Проте було б неправильно це речення оформити так: “за слово тверде, за веселу вдачу і що вона надійна подруга” — бо член речення і підрядне речення не можуть бути рівноправні;
в) Наш обов’язок — сумлінно вчитися і допомагати батькам. Але не можна сказати: “…сумлінно вчитися і допомога батькам” — бо іменник і неозначена форма дієслова не поєднуються як однорідні.
Однорідні члени речення бувають непоширені (виражені одним повнозначним словом) і поширені (виражені групою слів).
Однорідні члени речення поєднуються між собою сурядним зв’язком:
а) без сполучників: Ми чуєм трав зелений крик, дощів задумані рефрени. (І. Драч.);
б) за допомогою одиничних сурядних сполучників і, та, а, але, проте, зате, однак, все ж, або, чи: 1. І так свіжо і синьо у небі й душі, тільки никнуть квітки посмутнілі. (В. Сосюра.)
в) Вирветься крик чи іржання та й знову у шумі зіллється. (П. Тичина.);
г) за допомогою повторюваних сурядних сполучників і… і, та… та, або… або, чи… чи, то… то, ні… ні (такий сполучник повторюється два або більше разів підряд): І сонце, й1 день, і вишняв цвіті, і творчості крилата мить. (П. Тичина.);
1Треба мати на увазі, що і та й — це той самий сполучник, тільки в різному звучанні.
ґ) за допомогою парних сурядних сполучників не тільки… а й; як… так і; хоч… але; якщо не… то (перша частина такого сполучника ставиться перед першим однорідним членом, друга — перед другим): Мужню силу хоч похилить горе, та не зломить, в підлість не поверне. (І. Франко.)
Якщо в простому реченні є два або більше підметів, присудків чи однакових додатків, то вони однорідні.
1. Ми віддамо Вітчизні всі пориви, і дум політ, і силу наших рук. (В. Сосюра.)
2. В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля.
3. В яру колись гайдамаки табором стояли, лагодили самопали, ратища стругали.
4. Наша дума, наша пісня не вмре, не загине. (З тв. Т. Шевченка.)
Якщо при означуваному слові є два або більше означень, то вони можуть бути однорідними і неоднорідними (важка, чорна хмара і важка чорна хмара).
Означення неоднорідні, якщо вони в різних планах характеризують той самий предмет (безмежний [розмір] золотий[забарвлення] пшеничний [культура] лан);
Однорідні — якщо характеризують предмет в одному плані (наприклад, у позитивному: холодна, чиста, смачна вода.) Однорідні вони й тоді, коли являють собою перелік ознак (сині, червоні, фіолетові смуги).
Однорідні означення звичайно можна замінити одним словом (важка, чорна хмара — гнітюча; сині, червоні, фіолетові смуги — різнобарвні). І вимовляються вони, на відміну від неоднорідних, з інтонацією переліку.
1. Світало. Голубі, сині, фіолетові, рожеві [різнобарвні] пасма снувались над горами. (І. Цюпа.)
2. Знову потекли теплі, лагідні, задумливі [приємні] дні. (В. Козаченко).
3. Кругом хати росли старі велетенські волоські [неоднорідні: у різних планах] горіхи. (І. Нечуй-Левицький.)
4. Вся кучерява долина здається залитою буйними зеленими морськими прозорими [у різних планах] хвилями. (І. Нечуй-Левицький.)
Два означення однорідні, якщо першим стоїть непоширене означення, а другим — поширене (літній, залитий сонцем день). Якщо ж вони стоять навпаки — то неоднорідні (залитий сонцем літній день).
1. Рівний, залитий сонцем [однорідні: непоширене + поширене] степ одразу принишк. (О. Гончар.)
2. На лісових горбках солодко пахли нагріті сонцем стиглі [неоднорідні: поширене + непоширене] суниці. (О. Донченко.)
Означення, які стоять після означуваного слова, звичайно однорідні: Твої очі — як те море супокійне, світляне. (І. Франко.)
Обставини однорідні лише тоді, коли вони являють собою перелік (у парках, садах і лісах; вранці, вдень і ввечері; радісно, весело, із запалом).
Якщо ж обставини по-різному характеризують дію, то вони неоднорідні (вранці у парку радісно). Неоднорідні також обставини, які хоч і відповідають на те саме питання, проте доповнюють одна одну, залежать одна від одної (на галявині в лісі).
Наприклад, у реченні: Шумлять сади над берегами в моєї юності краю (В. Сосюра.) — обставини місця над берегами і в моєї юності краю неоднорідні, бо вони по-різному вказують на те саме місце і від однієї до другої можна поставити питання: над берегами (якими?) в моєї юності краю (остання група слів, крім обставинного, має ще й означальний відтінок).
Так само в реченні: Гострим полиском хвилі спалахують після бурі у місячну ніч (Леся Українка.) — обставини після бурі і у місячну ніч хоч і відповідають на те саме питання коли?, проте не в одному плані стосуються присудка спалахують. Тут можна поставити питання в зворотному порядку: у місячну ніч (яку?) після бурі. А можна слова після бурі розглядати і як додаток: спалахують (після чого?) після бурі (коли?) у місячну ніч.
Однорідні члени речення вимовляються з інтонацією переліку.
Не є однорідними членами:
1) повторювані слова, які вживаються в реченні для підкреслення кількості предметів, тривалості дії, вираження емоційності; вони розглядаються як єдиний член речення:
Квітки куплю в переході, ніжну, ніжну красу, радість в теплих долонях в дім принесу, принесу (О. Чубачівна));
2) повторювані однакові форми слів, об’єднані частками не, так (хоч не хоч, писати так писати, дивиться не надивиться);
3) стійкі словосполучення з парними сполучниками і…і, ні…ні (ні слуху ні духу, ні пава ні ґава, і сміх і гріх);
4) два однакові за формою дієслова, що позначають дію та її мету (піду подивлюся).