«Пісня про рушник» Андрій Малишко


Пісня про рушник — твір Андрія Малишка, сповідь-спогад ліричного героя, у якій матір дарує синові рушник, вишитий як символ життєвоï дороги. Рушник пов’язаний із життєвою долею ліричного героя і з образом його матері. Цей образ — символ чистоти і любові, матері-берегині, яка дала життя, формувала почуття, творила людину. Ліричний герой поезіï з великою теплотою згадує свою матір.

Автор даним твором порушує питання дитинства, а також прощання з батьківською хатою та материнську тривогу за долю власної дитини.
Форма вірша має велику кількість рефрен i повторів, що наближає його до пісні.

“Пісня про рушник”
Рідна мати моя, ти ночей недоспала
I водила мене у поля край села,
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя дала.

І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя, на долю дала.

Хай на ньому цвіте росяниста доріжка,
І зелені луги, й солов’їні гаї,
І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі хороші твої.

І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі хороші блакитні твої.

Я візьму той рушник, простелю, наче долю,
В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров,
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю —
І дитинство, й розлука, і вірна любов.

І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю —
І дитинство, й розлука, й твоя материнська любов.

Аналіз “Пісня про рушник”

Літературний рід: лірика
Жанр: пісня
Вид лірики: особиста
Провідний мотив: материнська любов і відданість своїм дітям.
Віршовий розмір: анапест.
Тип римування: перехресне
У поезії Малишко відобразив різноманітні материнські почуття – смуток, хвилювання, прощання з сином, який покидає рідну оселю. Вона дарує йому найдорожче – вишиваний рушник, який символізує злагоду, благополуччя, кохання. Твір побудовано у формі монолога ліричного героя. У центрі пісні образ матері – краса її вчинку і душі.

Портрет матері: “І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка, І засмучені очі хороші, блакитні твої.”