Вигук

Вигук – це незмінна частина мови, яка не належить ні до самостійних, ні до службових частин мови, виражає почуття, емоції, волевиявлення людини, не називаючи і їх служить засобом виразності в художній літературі: Ой люлі, люлі, моя дитино, вдень і вночі (Т.Шевченко). Вигуки відрізняються від повнозначних слів тим, що не мають лексичного значення і граматичних ознак, а від службових слів тим, що не виконують властивих їм службових функцій (поєднувати інші слова, надавати їм інших смислових відтінків тощо).

Вигук не виступає членом речення, але на місці самостійної частини мови він набуває конкретного значення і виконує її синтаксичну роль: Як тільки в зеленому гаю зозуля «ку-ку» закує, Я швидко вікно відчиняю і серце радіє моє (Із дитячої пісні). А він усе ой та ой. Голосне «ура» прокотилося над полем.

Групи вигуків за значенням

Група Що виражає Приклади
1. Емоційні (почуттєві) хвилювання, почуття (страх, подив, іронію, сум, гнів, обурення, зневагу, радість тощо) ох, ах, о, пхе, ух, іч, ет, тьху, ура! Овва! Ой лишенько,! Горенько Моє! Боже мій милий!
2. Спонукальні (волевиявлення) спонукання до дії, оклик, звертання гей, агов, геть, марш, ціп-ціп, тю-тю-тю, на-на, алло
3. Звуконаслідувальні слова голоси тварин, різні шуми, звуки природи ку-ку, кукуріку, ха-ха, тьох-тьох, ш-ш-ш, дзень, бр-р-р, ко-ко-ко
4. Слова ввічливості етикет (вітання, подя­ка, прощання, проба­чення, побажання) добрий день, добридень, на до­браніч, до побачення, прощай­те, спасибі, дякую, щасливо, бу­вайте здорові, дай Боже, Боже поможи, на здоров’я
5. Слова, утворені від інших частин мови утворені від іменни­ків у кличному відмін­ку або називному від займенників, дієслів Мамо! Леле! Слава! Мати рід­на! 0 Боже! Господи милосерд­ний! Рятуйте! Цур йому! Ли­шенько!

 

Групи вигуків за походженням

Непохідні Похідні (утворені від інших частин мови)
Їх походження встановити не можливо: а, о, ой, ох. Ці звуки можуть повторюватися: А-а-а! Ш-ш-ш… Утворені з повнозначних частин мови: Мамо! Рятуйте!

 

Серед вигуків спостерігається широка омонімія. Наприклад, вигук о! може виражати страх, подив, іронію, сум, гнів, обурення, зневагу, радість тощо. Вигуки також можуть бути омонімічними іншим частинам мови, наприклад, вигук ой має омонім – підсилювальну частку ой: Ой одна я, як билина в полі (Т. Шевченко).

Правопис вигуків та звуконаслідувальних слів

  1. Вигуки і звуконаслідувальні слова, що повторюються або вимовляються протяжно, пишуться через дефіс: Кує зозуля. Бє молоточком у кришталевий великий дзвін ку-ку! ку-ку! і сіє тишу по травах (Коцюбинський). Аге-е-й, чи дощ ідеш косить? (Білоус)

Зверніть увагу! Через дефіс пишуться такі вигуки, як: їй-Богу, їй-право, їй-бо.

  1. Вигуки, які не передають повторюваних чи протяжних звуків, пишуться разом: бабах, кукуріку, добраніч, добривечір, добридень.

Зверніть увагу! Якщо потрібно передати протяжність цих звуків, то вони пишуть через дефіс: ку-ку-рі-ку-у-у, ба-а-ба-а-ах.

  1. Окремо пишуться: от тобі й на, до побачення, будь ласка, на добраніч, оце так тощо.

Розділові знаки при вигуках

При вигуках, як правило, ставиться кома або тире.

  1. Якщо вигук вимовляється без окличної інтонації, то він виділяється комою: О, дзвени голосніш, розвивайся повніш, казко-пісня майової ночі (Олександр Олесь). Але! Не відокремлюються комами підсилювальні частки а, ой, ох, ну: Ну що б, здавалося, слова… (Шевченко). Ой не шуми, мій темний гаю! (Олександр Олесь). Не відокремлюються і вигуки о, ой, що стоять при звертанні: Ой дівчино, не журися.
  2. Не відокремлюються вигуки, що стоять перед особовим займенником, після якого йде звертання: Ой чого ти, тополенько, не цвітеш, чом пожовклу головоньку хилиш-гнеш? (Олександр Олесь).
  3. Якщо вигук вимовляється з окличною інтонацією, то після нього ставиться знак оклику: Ой леле! не нуртуй! Хатинки не руйнуй! (Леся Українка).
  4. Якщо вигук стоїть у середині речення, то він виділяється комами або тире (при окличній інтонації): Порадь, ох, як прожити без долі! Раптом у тиші садів – тьох! тьох! – солов’їна пісня прозвучала. Всі, у кого серце вірне сонцю нашої весни, сійте зерно гей! – добірне в нерозмежені лани (М.Рильський).
  5. Звуконаслідувальні слова зазвичай уживаються як пряма мова: «Кап-кап», – почулося за вікном.

Зверніть увагу! Звуконаслідувальні слова в реченні зазвичай беруться у лапки: Те «хха» зупинило його серед хати (М.Коцюбинський).


Залишити коментар