Поезія Лесі Українки «Уста говорять: «Він навіки згинув!» – справжня перлина інтимної лірики. Скільки чуттєвості, скільки страждання в ній! Леся Українка написала її вже після смерті свого коханого Сергія Мержинського. Саме тому можемо припускати, що авторка є прототипом ліричної героїні. Аналіз поезії допоможе краще засвоїти особливості інтимної лірики Лесі Українки.
Лірична героїня серцем вірить у те, що коханий, хоч і загинув фізично, та не покинув її, його образ, його душа супроводжують її всюди: і в піснях, якими вона намагається зарадити горю, і в дружній розмові, і у мріях, і навіть уві сні. “
Тема: згадки про втрачене кохання, страждання поетеси.
Ідея: по при смерть, любов все таки залишаеться жити у серці.
Провідна думка: А серце каже: «Ні, він не покинув!».
Жанр: інтимна лірика.
Художні засоби
- епітети: струна якась тремтяча, любая розмова, важкі, ворожії сновиддя
- метафори: серце каже, поцілунок на устах озветься, безодні мрій таємні, душу опановують примари, голос твій бринить, співа з журбою, сон мені склепить помалу вії
- порівняння: тремтить-бринить, немов сльоза гаряча
- риторичні запитання: Ти чуєш, як бринить струна якась тремтяча?
- оклики: «Тебе нема, але я все з тобою!»
- епіфора: «Я тут, я завжди тут, я все з тобою!»
- символи: квіти – уособлення кохання
Поезія ніби утверджує відому тезу: «Людина жива, доки жива про неї пам’ять».
Рефреном звучить у кінці кожної строфи «Я тут, я завжди тут, я все з тобою!»
Сумує лірична героїня й про те, що так і не судилося цьому коханню стати взаємним, бо ЇЇ почуття — «квіти» — він так і не зміг за життя зірвати. Закінчується вірш словами: «Тебе нема, але я все з тобою!», бо «квіти»-почуття продовжують бриніти в серці люблячої жінки.
Читайте також: