Ця підбірка цікавих фактів про письменника допоможе вам ґрунтовніше зрозуміти його особистість і характер творчості. Тут зібрана та інформація, якої зазвичай немає в підручниках чи звичних для вас біографіях. Читайте і з’ясовуйте усе незрозуміле. Буде цікаво!
- Усе життя письменник прожив під прізвищем матері, хоча при народженні отримав прізвище батька — Біличенко, в сім’ї була ще старша сестра, Олександра.
- Незабаром мати померла, трирічний Олесь і його старша сестра залишилися з батьком, який через деякий час одружився вдруге. З мачухою спільну мову хлопчик не знайшов, дитинство провів з дідусем і бабусею по лінії матері на хуторі Слобода Суха на території Полтавської області.
- Перед початком навчання в школі майбутньому письменнику голова сільради видав документи на прізвище матері. Оскільки у сформованому сільському класі один хлопчик на ім’я Олександр вже був, Гончару видали документи на ім’я Олесь.
- Із дитинства, проведеного в селі, подорослішавши, Гончар згадував широкий степ, друзів-пастушат і нескінченну, напружену, самовіддану працю сільських жителів.
- Про початок війни літератор дізнався з бібліотечної газети. Незабаром в складі студентського добровольчого батальйону відправився на фронт. Після важкого поранення і звільнення з полону Гончар повертається на фронт. В ході бойових дій був старшиною мінометної роти, завершив війну на території Чехословаччини. Отримав орден Слави, Червоної Зірки і 3 медалі “За відвагу”.
Під час оборони Києва, в битві на річці Рось письменник отримав перше поранення. Потім Гончар був поранений ще двічі, один з осколків залишився в нозі літератора на все життя. Неодноразово йому вдавалося врятуватися від майже неминучої смерті – снаряд розірвався на місці, де пару секунд тому був Гончар. Під час кінного супроводу колони з боєприпасами кінь наступила на міну, тварина залишилася без ноги, вершника тільки оглушило вибухом. Під час перебування майбутнього літератора в кімнаті в приміщення влітав снаряд, шафа, що вдало впала, захистила Гончара. Дивовижний порятунок письменник потім пояснював молитвами любимої бабусі, яка замінила йому матір;
- Після війни почав писати роман «Прапороносці», робота над яким тривала 3 роки;
- Із майбутньою дружиною Валентиною Данилівною письменник познайомився у Дніпропетровську, де він жив в повоєнний час у своєї сестри. Зараз будинок сестри письменника знаходиться за адресою вулиця Клубна 25. Молоді люди жили на одній вулиці околиці міста. Незабаром після весілля пара переїхала до Києва;
- Саме Валентина Данилівна є вірним супутником життя письменника, хранителем його творчості. Філолог за освітою, дружина літератора була першим читачем і критиком творів Гончара. Разом пара прожила 48 років, критики стверджують, що сильні образи жінок в творах Гончара пояснюються величезною любов’ю до Валентини Данилівни;
У подружжя народилося двоє дітей — старша дочка Людмила (перекладач з англійської мови) і син Юрій, біолог за фахом;
- Дуже любив письменник Херсонську область, свого часу навіть обирався депутатом від цього регіону. Під час перебування народним обранцем на кожне звернення від жителя області давав письмову відповідь особисто.
- Для Гончара література була і роботою, і хобі. Протягом деякого часу він захоплювався колекціонуванням живопису, але інтерес до картин швидко пройшов. Але літературу, за твердженням дружини письменника, він розглядав як останню надію на перемогу добра в протиборстві зі злом.
- Надто релігійною людиною письменник не був. Нерідко на Великдень і Різдво він ходив до Володимирського собору і молився, але всередину не заходив. Вдома у літератора було видання Біблії, Олесь Терентійович в якості свого кредо використовував слова Ісуса Христа. Він говорив, що прийшов в цей світ не для того, щоб служили йому, а для служіння людям.
- Посмішку вважав письменник важливим елементом роботою чиновника. Він стверджував, що чиновники, які через особливості натури або в силу якоїсь хвороби не посміхаються, не повинні працювати з людьми. Оптимальним місцем роботи для похмурих людей Гончар називав кладовище;
- Дружина письменника розповідала, що в процесі взаємодії з чиновниками письменник дотримувався своїх власних принципів. Наприклад, якщо в їдальні санаторію подружжя саджали за один обідній столик з чиновниками, про неприємні справи яких літератор знав, за час трапези він не вимовляв жодного слова. На прохання Валентини Данилівни сказати хоч щось з ввічливості Гончар відмовляв, оскільки чиновник є «мурлом».
- До своєї роботи літератор був дуже вимогливим, але абсолютно невибагливим у побуті, хоча білі сорочки і скатертини любив. По господарству дружині не допомагав через відсутність часу, хоча вмів багато чого робити, за час дитинства і юності багатьом життєвим премудростям навчився.
- Спілкуючись з журналістами видання «Факти», Валентина Данилівна також повідомила, що письменник був людиною немеркантильною, щедрою, дружині своїй найчастіше дарував троянди, при виборі речей під час закордонних відряджень помилявся з розміром.
- Із гастрономії найбільше любив Гончар гречаники та салати. Особливо перебірливим у їжі класик не був, оскільки добре пам’ятав голодні роки.
- В останні роки здоров’я письменника серйозно здало позиції. Звичка приймати все, що відбувається, близько до серця стала причиною 3 інфарктів і такої ж кількості інсультів, сильно боліла нога з нагадуванням про війну у вигляді уламка снаряда. 14 липня 1995 року серце Олеся Гончара зупинилося.
- 4 квітня 2014 роки сестра письменника Олександра Терентіївна Сова відсвяткувала своє 100-річчя.
- Вдячністю духовенства за роман «Собор» стало відспівування письменника за участю священнослужителів з різних конфесій. Очевидці стверджують, що в момент, коли труну з тілом письменника опускали в землю, раптом почався дощ. Похований літератор на Байковому кладовищі.