Способи дієслова і їх творення

Способи дієслова і їх творення


Дієслова різних способів ми щодня використовуємо як в усному мовленні, так і на письмі. Тому для кожного українця дуже важливо знати, які є способи дієслів і як правильно їх утворювати.

Ми підготували матеріал, який буде корисним учням будь-яких класів і майбутнім учасникам ЗНО.


Спосіб дієслова — це відношення дії, яку називає дієслово, або стану до дійсності.

Дієслова мають три способи: дійсний, умовний та наказовий.

Дійсний спосіб виражає дію, яка відбувається, відбувалася чи буде відбуватися (відбуватиметься).

Дієслова дійсного способу змінюються за часами (минулий, теперішній, майбутній), числами (однина, множина), особами (в теперішньому, майбутньому часі) або родами (в минулому часі).


Умовний спосіб виражає дію, можливу за певних умов або бажану. Форми умовного способу утворюються додаванням до форм минулого часу частки би (б).

Частка б, би в умовному способі пишеться окремо: б пишеться після слів, що закінчуються на голосний: я хотіла б; вона б сказала; рада б узяти; я б про це розповівби — після слів, що закінчуються на приголосний: я хотів би; він би сказав; я міг би взяти; він би це давно був зробив.

Дієслова умовного способу, як і минулого часу, змінюються за числами, а в однині — за родами.

Форми умовного способу найчастіше вживаються у складних реченнях, що виражають умову: Якби мені черевики, то пішла б я на музики (Т. Шевченко).

Рідше вони слугують присудками простого речення, у якому виражене прагнення, бажання: Хотіла б я піснею стати (Леся Українка).

Частка би (б) не завжди стоїть після дієслова, вона може міститися і перед ним, і на певній відстані від нього: Коли б я навчився працювати,-як бджола, скільки міг би правди назбирати у житті! (П. Воронько).


Наказовий спосіб виражає спонукання, заклик до виконання дії, наказ, побажання, прохання, пораду: Друга шукай, а найдеш — тримай (Народна творчість).

Наказовий спосіб має лише форми другої особи однини та першої і другої осіб множини з такими закінченнями:

2 ос. однини и = 0 (нульове закінчення);

1ос. множини -ім(о), -мо;

2ос. множини -іть, -те.

Форми першої особи однини та третьої особи однини та множини утворюються описово — поєднанням дієслів теперішнього або майбутнього часу із частками хай, нехайхай побачу, нехай знають.

  1. Закінчення-и, -ім(о), -ітьзазвичай бувають:

а) під наголосом: бери, берім(о), беріть; живи, живім(о), живіть; іди, ідім(о), ідіть; печи, печім(о), печіть; припусти, припустім(о), припустіть;

б) у дієсловах із наголошеним префіксом ви-вибери, виберім(о), виберіть; вижени, виженім(о), виженіть тощо, які без префікса мають кінцевий наголос: бери, берім(о), беріть; жени, женім(о), женіть;

в) у дієсловах із суфіксом -ну- в інфінітиві після приголосного: кивни, кивнім(о), кивніть; крик ни, крикніж(о), крикніть; моргни, моргнім(о), моргніть; ввімкни, ввімкнім(о), ввімкніть;

г) у дієсловах з основою на -л- або -р- після приголосного: підкресли, підкреслім(о), підкресліть; провітри, провітрім(о), провітріть.

  1. В інших дієсловах ненаголошений голосний у закінченнях наказового способу відсутній:

а) після голосних: грай, граймо, грайте; купуй, купуймо, купуйте; стій, стіймо, стійте; ший, шиймо, шийте;

б) після приголосних б, п, в, м, ж, ч, ш, щ, рне горб(ся), не горбте(сь); сип, сипмо, сипте; став, ставмо, ставте; ознайом, ознайомте; ріж,ріжмо, ріжте;

в) після приголосних д, т, з, с, л, н теж зникає, при чому ці приголосні пом’якшуються: сядь, сядьмо, сядьте; трать, тратьмо, тратьте; чисть, чистьмо, чистьте; злазь, злазьмо, злазьте; повісь, повісьмо, повісьте; визволь, визвольмо, визвольте; стань, станьмо, станьте.


ВАЖЛИВО!

Від дієслова їсти наказовий спосіб: їж, їжмо, їжте; для дієслів доповісти, розповісти зазвичай вживаються форми: доповідай | (від доповідати), розповідай (від розповідати).

ПАМ’ЯТАЙТЕ!

Приголосні г, к у наказовому способі переходять у ж, чбігти — біжи, біжім(о), біжіть; лягти — ляж, ляжмо, ляжте; пекти — печи, печім(о), печіть (пор. теперішній або майбутній час: біжу, ляжу, печу).

Приголосні з, с, х у словах типу казати, писати, брехати в наказовому способі відповідно переходять у ж, шказати — кажи, кажім(о), кажіть; писати—пиши, пишіміо), пишіть; брехати—(не) бреши, (не) брешіть; пор. теперішній час: кажу, пишу, (не) брешу.

ЦЕ ТРЕБА ЗНАТИ!

Усі дієслова з суфіксом -ува- (-юва-) мають перед закінченням наказового способу голосний у (ю): вимірюй, просмолюй, розказуй.

Форми наказового способу вживаються у реченнях, у яких немає підмета:Привчайся ходити рівно. Не гнись.

Дієслова наказового способу вживаються також і з -ся (-сь): змагайся, змагаймось, змагайтеся.

М’який знак у дієсловах наказового способу пишеться лише тоді, коли приголосний у вимові звучить м’яко, виразно: сядь — сядьмо — сядьте, стань — станьмо — станьте, злазь — злазьмо — злазьте.

Після букв п, в, ч та р м’який знак не пишеться:

Сип — сипмо — сипте, став — ставмо — ставте, клич — кличмо — кличте, вдар — вдармо — вдарте.

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.