Біографія Богдана-Ігоря Антонича

Біографія Богдана-Ігоря Антонича


Біографія Богдана-Ігоря Антонича не багата на життєві події. Письменникова життєва свічка зотліла надто швидко. Складно й уявити, скільки цінних творів міг би залишити у спадщину митець, якби йому доля подарувала ще кілька десятиліть. Цей матеріал буде корисним для усіх, хто вивчає історію української літератури.


Богдан Ігор Антонич народився  5 жовтня 1909 року в с.Новиця Горлицького повіту, в родині священика. Справжнє прізвище батька було Василь Кіт; родина змінила прізвище перед народженням Ігоря.

Початкову освіту здобував Антонич вдома, під наглядом приватної вчительки, а гімназію закінчив у Сяноці.

Антонич почав писати вірші ще дитиною. Він продовжував писати їх в середній школі, але тому, що школа була польська і що він перебував тоді майже виключно в польському оточенні, його юнацькі твори були написані по-польськи.

Восени 1928 року Антонич переїхав до Львова і вступив до Львівського університету. Цей етап його життя мав вирішальне значення для розвитку його творчої особистости. Бо хоч університет був польський, велика частина його студентів складалася з українських інтелігентів. Вони заохочували молодого поета писати по-українському і помагали вивчити українську літературну мову. Перші свої українські вірші він читав у колі студентів-українців.

Антонич пристрасно включився в літературне та громадське життя столиці Західної України і наполегливо почав вивчати нюанси української мови, вчитуючись не тільки в словники та граматично-лінгвістичні підручники, але також у твори поетів Радянської України.

Перший свій вірш поет опублікував 1931 року у пластовому журналі «Вогні». Потім він містив поезії в багатьох періодичних виданнях.

Незважаючи на велику поетичну творчість і трудний процес засвоєння літературної мови, поет все-таки знаходив час на працю в інших жанрах та на публіцистику. Він:

  • виступав з доповідями про українську та чужу літератури;
  • робив переклади;
  • писав етапі та рецензії;
  • на сторінках преси, під псевдонімом Зоїл, сперечався про політичні та громадські справи;
  • публікував сатиричні фейлетони та пародії, що в них виявив гостру дотепність;
  • у «Дажбозі» вів літературну хроніку.

Крім того, він пробував своїх сил у прозі та драматургії. Залишилася незакінчена новеля «Три мандоліни» та великий фрагмент повісти, що мала називатися «На другому березі». Він склав лібретто до опери «Довбуш», що її мав написати Антін Рудницький.

Треба згадати і редакторську діяльність Антонича: він деякий час редагував журнал «Дажбог» і також, з Володимиром Гаврилюком, журнал «Карби».

Антонич також малював, грав на скрипці і компонував музику, навіть мріяв бути композитором. Ці галузі мистецтва, особливо малярство, дуже сильно вплинули на його лірику.

Помер Антонич на двадцять восьмому році життя. Запалення сліпої кишки привело до дуже тяжкого запалення олегочної, що його все-таки лікарям вдалося перебороти. Але як поет уже видужував, перевтомлене довгою і високою гарячкою серце не витримало.

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.