Аналіз вірша “Зелена Євангелія” Богдана-Ігоря Антонича

Аналіз вірша “Зелена Євангелія” Богдана-Ігоря Антонича

Аналіз вірша “Зелена Євангелія” розповідає про важливі для письменника цінності — природу і навколишнє середовище. Письменник дуже любив природу і оспівував її, тому цей вірш — це гімн природі, весні, землі, де все це гармонійно поєдналося.


Захоплюють тонкі й незвичні спостереження: дійсно, хіба заметіль із пелюсток квітучих абрикосів (морель) не нагадує карусель? І місяць інколи буває червоним, як тюльпан. Земля стобарвна, і весело ловити сонце в дзбан (глечик), радіти йому, цінувати миті життя.

Вид лірики: пейзажна.
Жанр: ліричний вірш.
Провідний мотив: гімн природі, весні, землі, якій кожен із нас має поклонятися як божеству.
Ідея: показати зелений світ, який для поета є священним.

Композиція твору

Вірш «Зелена Євангелія» — це лише дві строфи-катрени, але в них поет висловив і почуття ліричного героя, і красу землі, і її божественне начало.

Образи твору

Ліричний герой — людина, шо любить свою землю, її природу, оспівує весну, гірське село, місяць, усю багатобарвність і красу землі.


Художні засоби

У невеликому за розміром творі поет використав такі яскраві художні засоби:

  • епітети: «білі коні», «земля стобарвна» допомагають побачити багаті кольори землі;
  • порівняння: «весна — неначе карусель», «місяць, мов тюльпан, червоний», «земля, наче сон цей» змальовують спорідненість і гармонію різнобарвного світу, в якому все схоже в чомусь між собою — воно живе;
  • омофони: «сонце — сон цей» використовує поет задля створення багатогранного образу — зорового, звукового, тактильного;
  • діалектизм «морель» (пелюстки квіток абрикосів) передає національну своєрідність змалювання пейзажу, робить його впізнаваним.

Римування: перехресне
Віршовий розмір: чотиристопний ямб із пірихієм


Твір «Зелена Євангелія» — це Євангеліє, священна книга самого поета, який поклонявся природі, вірив, що все живе має душу. Кожним рядком вірша поет невтомно стукає в нашу душу, не просить, а вимагає любити багатобарвну землю, поклонятися їй, бачити красу в усьому.

Весна — неначе карусель, на каруселі білі коні. Гірське село в садах морель, і місяць, мов тюльпан, червоний. Стіл ясеновий, на столі слов’янський дзбан, у дзбані сонце. Ти поклоняйся лиш землі, землі стобарвній, наче сон цей!

Збірку віршів «Зелена Євангелія» називають книгою природи. Поезія «Зелена Євангелія» — ніби візитна картка поета, він невтомно продовжує стукати в наші душі:

«Ти поклоняйся лиш землі, землі стобарвній, наче сон цей!»

Невеличкий поетичний твір насичений незвичайними порівняннями: «Весна — неначе карусель», «місяць, мов тюльпан», метафоричний образ «на каруселі білі коні» — неповторний образ весни, що міг з’явитися лише у стилі цього поета.

Митець ще раз підкреслює, що наші предки шанували дві стихії — воду і сонце: «…на столі слов’янський дзбан, у дзбані сонце».

Опис краси рідного мальовничого гірського поетового села Новиця, яке тепер знаходиться на території Польщі, ліг в основу вірша. Поетика кольору — явище глибинної структури тексту. Пряме й метафоричне значення кольору можуть бути в тісному зв’язку й зіставленні смислів.

Поет використовує кольори:

  • Білий. Це доволі частотний колір у поезіях поета. Цей колір, мабуть, автор використовує для надання своїм образам позитивного забарвлення.
  • Червоний. Допомагає змалювати образ місяця більш насичено.

Основою основ серед образів Антоничевої поезії став образ землі. Богдан-Ігор Антонич при­йшов до переконання, що джерело всіх слов’янських вірувань треба шукати саме тут. Із землі народжується життя. Земля — фундамент світового дому.

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *