Стислий переказ “Мини Мазайла” Миколи Куліша

Стислий переказ “Мини Мазайла” Миколи Куліша


Пропонуємо вам прочитати стислий переказ трагікомедії Миколи Куліша “Мина Мазайло”. Цікаві персонажі, гостра проблематика і художня майстерність автора не залишать вас байдужими. Насолоджуйтеся!


Дія 1

1

Рина Мазайло нарешті дочекалася в гості Улю, вже вся аж знемоглася, нервується через свого брата. Як виявилося, Мокій уже давно захоплюється українською мовою і «…мабуть, уб’є папу…Або папа його, бо вже третя лампочка перегоріла — так пише по-українському, цілу ніч пише, ти розумієш, навіть вірші пише!». Мина від сина української мови чути не хоче і прагне їхнє «малоросійське» прізвище змінити і вже шукає собі вчительку, яка змогла б його навчити правильно говорити «по-руському». А Мокій не тільки не знає про це, а навпаки — мріє до свого прізвища Мазайло додати ще Квач. До того ж Мина ще зранку пішов до «загсу» дізнатися, чи можна змінити прізвище і чи має він право змусити свого сина це зробити. Мокій про це нічого не знає. Мати пише секретного в цій справі листа до тьоті Моті в Курськ (своєї сестри), щоб та якнайшвидше приїхала.

2

Рина сперечається з матір’ю про лист. Дочка нервується, що поки він дійде, то в родині може щось статися. Намагається довести матері, що потрібна телеграма, адже так тітка набагато швидше буде знати про ситуацію в родині.

Уля дізнається від Рини, що в «загсі» можна змінити навіть прізвище. Рина намагається переконати подругу, щоб та закохала в себе її брата — тоді, можливо, він кине свої «українські фантазіїї» і хоч дозволить прізвище поміняти. У ході розмови Уля розповідає історію про Олю Семихаткову, яка знайшла собі дуже хорошу «партію» — молодого комуніста, якому ще й двадцяти трьох років немає. Рина відразу починає їй доводити, що Оля теж не з комуністів починала, практику мала — з комсомольцями тощо. А Мокій вже скоро буде в комсомолі — навіть на збори ходить. Подруга не вірить у цю затію, але Рина її вмовляє, описуючи, якою красивою та здалася Мокію.

3

Мати відправила коротку телеграму тьоті Моті з повідомленням про те, що всі подробиці про ситуацію в родині є в листі, який вона їй відіслала. Рина пояснює їй, що тітка швидко до них не приїде, тому що чекатиме листа. Мати з дочкою сперечаються про те, яким має бути текст телеграми, щоб той не потребував великих затрат, але якнайкраще виражав ситуацію в сім’ї. У кінцевому результаті зійшлись на варіанті: «Мрія воскресла. Мина міняє прізвище. Мокій збожеволів укрмови. Станеться катастрофа. Приїзди негайно».

Подруги продовжують розмовляти про Мокія. Уля говорить, що не знає, з якого боку до нього підійти, на що їй Рина відповідає: «З українського».

Уля сердиться і каже, що це все дурниці і що вона не знає, як це зробити. Рина запевняє подругу, що в тієї все вийде і що вона «дасть потайний ключик, покаже стежечку до його серденька». Уля починає панікувати через те, що Рина кличе Мокія до них у кімнату.

4

У кімнату заходить мати і говорить Рині, що телеграму треба скоротити, оскільки в ній забагато слів.

5

У кімнату заходить Мокій — юнак з мрійними, але злими очима. Рина робить знак матері, щоб та вийшла. Дівчина знайомить брата зі своєю подругою, змінивши її прізвище з Розсохина на Розсоху. Рина говорить, що Улі страшенно сподобалися такі українські слова, як: бразолійний, бринить. Чим більше Мокій розповідає про значення слів, тим м’якшою стає його мова, тим ніжніше він ставиться до Улі. Сестра каже Мокію, що її подрузі дуже подобаються українські кінокартини, навіть не так картина, як написи до неї. Хлопець розповідає про те, що як побачить неправильно написану афішу, так і засмутиться відразу. Біжить у свою кімнату, щоб показати «одну таку афішку — помилуєтесь». Рина повчає Улю, як правильно говорити з Мокієм про «всяке українське»: «Ти котись зараз просто до нього в кімнату, розумієш? Бо тут він покаже тільки афішу, а там у нього словники, книжки. Хвильові всякі. Тичини. Хоч до вечора розпитуйся, залюбки відповідатиме. Побачиш яку книжку — і питай. Побачиш там Хвильового і питай, а тоді в кіно. Ну, а там ти вже сама знаєш, як і що. Іди!».

6

В кімнату заходить Килина, розповідає про те, що написала телеграму. Рина з’ясовує, що мати неправильно написала текст телеграму. Дівчина обзиває матір ослицею. Вони сперечаються, хто цього разу писатиме лист.

7

Приходить Мазайло із «загсу». Розповідає про свої переживання: як він там натерпівся всього так, що «…аж серце із грудей вискакує..». Згадує, скільки всього він натерпівся через своє прізвище: «Ще малим, як оддав батько в город до школи, першого ж дня на регіт взяли: Мазайло! Жодна гімназистка не хотіла гуляти — Мазайло! За репетитора не брали — Мазайло! На службу не приймали — Мазайло! Од кохання відмовлялися — Мазайло!». Мазайлиха обвинувачує його в тому, що вона покохала не Мазайла, а Мазалова.

Мина повідомляє, що прізвище все-таки поміняють. Сім’я починає перебирати різні прізвища: Сіренєв, Де Розе, Тюльпанов.

Рина переживає, що вони будуть робити, якщо Мокій відмовиться. Мазайло сердиться: «Заставлю! Виб’ю з голови дур український! А як ні — то через труп переступлю. Через труп!».

Рина просить батька, щоб до публікації в газеті він нічого не казав Мокію про зміну прізвища і про вчительку «правильних проізношеній». Домовляються скликати сімейну раду, щоб хоч якось вплинути на Мокія. Мазайло пропонує запросити дядька Тараса з Києва. Мати жахається: «Тараса Мазайла? Господь з тобою!.. Та чи не в нього наш Мокій і вдався? Там такий, що в нього кури по-українському говорять». Дочка пропонує батьку ще один спосіб для впливу на Мокія.

А поки що про зміну прізвища:

— Прощай, Мазайло! Здрастуй…

8

— …Мазайло-Квач, наприклад. — завершує радісно Мокій, виходячи разом з Улею зі своєї кімнати. Не помітивши навіть батька, продовжує перебирати різні типові українські прізвища — Убийвовк, Стокоз, Семиволос, Загнибога. Уля обертається до Рини і повідомляє її про те, що вони з Мокієм ідуть у кіно.


Дія 2

1

До Мазайлів приходить Уля, яка переповідає Рині про свої успіхи. Мокій розповідав їй про красу українських слів, поетизував її українське прізвище Розсоха. Рина благає подругу прискорити процес, щоб Мокій «…взагалі не вкраїнською мовою мріяв, а тобою, золотко, твоїми очима, губами, бюстом тощо…», радить їй, як правильніше поводитися з Мокієм: «Він на тебе словами, віршами, ідеологією, а ти на нього базою, розумієш? Базою…»

2

У кімнату заходить Мокій із книжкою, олівцем і «сантиметром» у руках. Уля сказала хлопцеві, що прийшла попросити в нього книжку, але не знає яку, тому й покладається на його смак. Мокій порадив прочитати книжку з української етнографії та антропології. Та захоплюється: «Гарна книжка — в палітурках…». Парубок продовжує розповідати їй про значення різних слів і скаржиться на те, як мало ще вони знають українську мову.

3

Приходить Баронова-Козино — вчителька російської мови. Вона вдягнена в потерте довоєнне вбрання. Від неї Мокій дізнається, що батько збирається незабаром змінити «малоросійське» прізвище на більш благородне. Мокій вигукує: «Однині… у мене папи нема!»

4

Мазайло зустрічає вчительку «правильних проізношеній». Мокій злиться на батька. «Скоро вже і я скажу за словом поетовим: «Сиди один в холодній хаті, нема з ким тихо розмовляти, ані порадитись. Нема, анікогісінько нема…” А як хочеться знайти собі такого друга, теплого, щирого, щоб до нього можно було примовитись словом з Грінченкового словника та й з власного серця…» — говорить Мокій до Улі. «Хотілося сказати, а тепер ще охотніше скажу: Улю! Давайте я вас українізую!» — просить він її. Доводить дівчині, що вона є істинною українкою — «прізвище українське, індекси українські, очі, рот, стан, все чисто українське».

5

Увійшла Мазайлиха з якоюсь химерною електричною мухобійкою в руках.

Почала «ляскати на мух». Поляскавши, вийшла.

6

Баронова-Козино проводить урок з Миною: «Ах, Боже мій! Та в руській мові звука «г» майже немає, а є «г». Мазайло розповідає їй, що «Ще молодим… Губернатора дочь оддаля закохалася мною. Просилася, молилася: познайомте мене, познайомте. Казали: не дворянин, якийсь там регістра-тор… Познайомте мене, познайомте! Покликали мене туди — як на Аполлона, на мене дивилася. Почувши ж з уст моїх «ге»… «ге» — одвернулась, скривилась.». У сусідній кімнаті Мокій «українізує» Улю. Учителі — Баронова-Козино та Мокій — перекрикують одне одного, з цього нічого не виходить, тому урок переносять на наступний день.

7

Батько із сином сваряться — Мокію не віриться, що батько дійсно збирається міняти прізвище. Раптом дзвінок у двері: приїхала тьотя Мотя. Мати радіє: «Слава Богу! Слава Богу! Спасителька наша приїхала…».

8

Рина на ходу доповідає тьоті Моті про сімейну катастрофу. Тітка в розпачі: «Я бачу, я розумію, але що у вас на вокзалі робиться?». Всі відразу стривожилися, почали розпитувати, що таке могло трапитися. «Не бачили, не читали? «Харків» — написано. Тільки що під’їхали до вокзалу, дивлюсь — отакими великими літерами: «Харків». Дивлюсь — не «Харьков», а «Харків»! Нащо, питаюсь, навіщо ви нам іспортілі город?» — як виявилося, саме це було причиною розпачу тьоті Моті.

Тітка з’ясовує, що Мокій за те, щоб був не «Харьков», а «Харків», і що він хоче мати прізвище Мазайло-Квач. Родина не знає, що з цим робити, пропонують різні варіанти вирішення цієї «катастрофи» — проклясти, убити або ж оженити Мокія.

Тут раптово лунає дзвінок, Рина відкриває двері і в квартиру заходить дядько Тарас: «Тільки й слави, що на вокзалі «Харків» написано, а спитаєшся по-нашому, всяке на тебе очі дере… Всяке тобі штокає, какає, — приступу немає. Здрастуйте, чи що!».


Дія 3

1

Третього дня Рина зустріла Улю на порозі й повідомила, що настав вирішальний день: тьотя Мотя викликала Мокія на дискусію про зміну прізвища, а Мокій запросив комсомольців. Що з цього вийде, вона не знає. Розповідає, що брат з дядьком посварився через якийсь там стиль і вони від самого ранку «гризуться». У цей момент чути голос Мокія: «Вузьколобий націоналізм! Шовінізм, усе це!». Дядько Тарас у відповідь: «Не шовінізм, бельбасе, а наше рідне, українське!».

Потім Рина розпитує Улю про Мокія: «Як у тебе з ним, Улько, питаю? Невже ще й досі не прикохала? Невже нічого не вийде?». Дівчина, розмовляючи з подругою про свого брата, жахається, що та потрапила під вплив парубка й «українізована».

2-3

Дядько з Мокієм розмовляють про українізацію. Хлопець звинувачує того у шовінізмі, ще й спересердя прибив дядькові носа, зачинивши двері.

4

Далі точиться дискусія між тьотою Мотьою й дядьком Тарасом на українську тематику. Тарас просить довести її, що Тарас Бульба дійсно, як вона розповідає, говорив по-російськи. На що тітка йому відповідає: «Доводи? Будь ласка, — доводи. Да єтого не может бить, потому што єтого не может бить нікада».

5-6

До них приєднується комсомольці: один з текою, другий, чубатий і міцний, з футбольним м’ячем і третій — маленький, куценький, з газетою.

7

До комсомольців приєднуються Мокій, Уля, Мазайло, жінка, дядько, тітка, Рина та Баронова-Козино. Починають вибирати голову президії: чотири голоси (троє комсомольців та Мокій) — за Тертику, і п’ять голосів — за тітку. Рина наполягла, щоб Уля проголосувала не за Івана Тертику, як та спершу хотіла, а за її тітку з Курська.

Тітка демонструє свою обмеженість і великодержавницький шовінізм: «Тоді я не розумію, що таке українці, хто вони такі: євреї, татари, вірмени?.. Будь ласка, скажіть мені, кого у вас називають українцями?». Мазайло їй розповідає, ким, на його думку, є українці. На що тітка відповідає: «Я так і знала, я так і знала, що тут діло нечисте… Так он вони хто, ваші українці! Тепера я розумію, що таке українська мова. Розумію! Австріяцька видумка, так?». Колориту в дискусію додає дядько Тарас: «Зрозуміла, слава тобі Господи, та, жаль тільки, задом… Та тому вже триста тридцять два роки, як написано першого слов’яно-руського словника…». Тут у розмову встряє Мокій і обзиває батька «валуєвським асистентом». Мазайло відповідає, що вірить лише своєму серцю, а воно йому підказує, що «нічого з вашої українізації не вийде, це вам факт, а якщо і вийде, то пшик з бульбочкою — це вам другий факт, бо так каже моє серце.». На цей аргумент комсомолець Губа відповідає, що «наші всі пролетарські органи, в першу чергу голова наша — партія, навпаки… Передчувають і реально знають, що вийде.». Мазайло говорить, що «українізація — це спосіб робити з мене провінціала, другосортного службовця і не давати мені ходу на вищі посади.». І саме в устах дядька Тараса звучить історична правда: «Їхня українізація — це спосіб виявити всіх нас, українців, а тоді знищити разом, щоб і духу не було… Попереджаю!». Мокій говорить, що це провокація — хто стане нищити двадцять мільйонів самих лише селян-українців? Тьотя Мотя знову демонструє свою обмеженість: «хіба селяни — українці?.. Селяни — мужики…».

Тітка розповідає про виставу «Дні Турбіних», яку вона бачила в театрі в Москві. Називає українців грубими, дикими «мужланами», бо вони ж «осоружні, огидливі на сцені». Продовжує й далі демонструвати шовінізм: «А якби ви знали, якою огидною, репаною мовою вони говорять на сцені. Невже й ваші українці такою говорять? Жах!». Дядько Тарас починає з нею сперечатись. Тітка звинувачує його у шовінізмі, на що дядько їй відповідає: «Нехай шовінізм, проте і це не ваше слово—половина слів у вас позичена…». Тітка вирішує закінчити цю дискусію і почати обговорювати зміну прізвища. Мокій пропонує додати до теперішнього прізвища другу половину — Квач. Тітка виносить на голосування пропозицію змінити прізвище. Рина хоче змусити Улю підняти руку і проголосувати «за». Уля відразу вибігає з кімнати. Дядько Тарас говорить, що пристане до пропозиції Моті тільки з однією умовою — «…подумай, Мино! Подумай, що скажуть на тім світі діди й прадіди наші, почувши, що ти міняєш прізвище…». Мазайлу привиджуються його предки і він приймає пропозицію дядька Тараса — залишити при зміні прізвища корінь «маз». Усі погоджуються і починають придумувати різні прізвища з цим коренем. Дядько Тарас придумає такі прізвища, щоб звучали в риму з прізвищами славетних козаків — таких, як: Іван Виговський (Тарасів варіант — Мазайловський), гетьман Самойлович (Мазайлович), гетьман Дорошенко (Мазайленко). Рина пропонує варіант «Мазєнін», який відразу сподобався батькові.


Дія 4

1

Четвертого дня до Рини прибігла Уля. Дівчина просить подругу вплинути на Мокія. Рина розповідає Улі про те, що Мокій написав заяву, щоб йому залишили його старе прізвище, а це означає, що він «випаде» з їхньої родини. Уля відповідає їй, що вона не зможе цього зробити, адже він українець і тепер вона вже теж українка. Рина аж закотила очі від здивування.

2

Почувщи ці слова, до кімнати відразу вскочили тьотя Мотя та Мазайлиха. Починають переконувати дівчину, що та не є справжньою українкою і що вона потрібна Мокію не для кохання, а лише для того, щоб «робити на ній українізацію». Рина виставила перед нею ультиматум — або вона каже Мокію, ніби їде назавжди до тітки в Одесу і скасує своє рішення тільки в разі його згоди на прізвище Мазєнін, або вона більше ніколи не переступить поріг їхньої квартири і, отже, і ніколи не побачить Мокія.

Рина погоджується піти до парубка в кімнату.

3

Уля повідомляє Мокія, що їде в Одесу до тітки. Хлопець її палко цілує. Питає у неї, що ж йому такого зробити, щоб та залишилась. Дівчина спершу вагається, а потім відповідає, що він нічого з цим не вдіє.

4

Тьотя Мотя обізвала Улю «маланхольною ідійоткою», говорить, що вже такого моменту не буде. Мазайлиха плаче.

5

Мина Мазайло напіводягнений вскакує в кімнату й повідомляє всім новину: уже є публікація про зміну його прізвища.

6

Усі в захваті читають газету. Тьотя пропонує помістити газету в рамку під скло й відсвяткувати подію. Мина просить дружину подати йому парадний сюртук, а дядько Тарас у відчаї обзиває себе дурнем.

7-12

Мазайли по черзі підходять до дзеркала і з захопленням промовляють своє прізвище, придумують різні ситуації, у яких воно може використовуватись. Дядько Тарас у відчаї, картає себе за свій вчинок. Тьотя Мотя вже помістила газету в рамку, під скло. Дядько від образи вже й не знає, що йому робити. Питає у Мокія, чи він йому ще потрібний.

13

«Як комсомольцю кадило, так ви мені потрібні» — відповідає Мокій.

14

У квартиру з квітами входить Баронова-Козино. Її зустрічає дядько Тарас. Наводить їй приклад, як один секретар одної земської повітової управи хотів змінити своє прізвище. Жінка непритомніє.

15

«Широко, навстіж розчинилися двері — від старих Мазайлів і від Мокія. Разом увійшли: Мазайло в чорному сюртуці, тьотя Мотя з газетним аркушем у рамці під склом. Мазайлиха, Рина з букетом з одного, самотній Мокій — з другого боку.». Баронова-Козино поздоровила Мазайла, тьотю Мотю, Рину, Мазайлиху.

16

Раптом заходять Тертика, Губа й Уля за ними. Мазайло відразу вручає їм газету і просить їх читати оповістки. Губа випадково читає замітку: «За постановою комісії в справах українізації, що перевірила апарат Донвугілля, звільнено з посади за систематичний і зловмисний опір українізації службовця М. М. Мазайла-Мазеніна…». Родина в розпачі. Лише Мокій з Улею та з комсомольцями зберігають спокій.

    Висновки:

  • за визначенням автора п’єса є сатиричною комедією, але у творі має місце трагічність становлення української мови й зацькованого народу, тому — трагікомедія;
  • ідея твору полягає у тому, що засобами гротеску і разючої сатири автор викриває суспільні явища примусової українізацiї наприкінці 20-х років XX ст., висміює носіїв українського та російського шовінізмiв;
  • твір було видано 1929 р. окремою книжкою.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.