Сьогодні в Києві прощатимуться з Іваном Драчем. Його поховають у рідному селі Теліженці, що на Київщині, поруч із могилою його сина Максима. Так заповів сам поет.
Його життя і далі активно обговорюють. Менше — поезію, більше — політичну діяльність. Цікавий текст для тих, хто хоче з’ясувати, ким був Іван Драч: дисидентом чи “конформістом”?
Останнім часом 81-річний поет мав проблеми з легенями, пише BBC.
“Я був як робочий віл, робоча бджола, я не був людиною, що б’є в барабан і кричить про себе”, — так він говорив про себе в 2010 році, в інтерв’ю “Українській правді. Життя”.
Поет, драматург, сценарист, політик і громадський діяч. Перший голова Народного руху і Герой України.
І все ж, Іван Драч був переконаний, що досягнень у нього небагато.
“Я дуже мало досяг. Жалкую, що багато сил, волі, енергії витратив на політичні справи. Вони мало дають поживної людської радості. Якби я більше працював у літературі, вона дала б мені більше радості”, — зізнавався він у тому ж інтерв’ю.
Комуніст і рухівець
У своїй біографії Іван Драч зазначав, що зі стаціонару Київського університету імені Шевченка його виключили за політичні погляди. Закінчував виш він заочно, у той-таки час почав працювати в газеті “Літературна Україна”. Саме там уперше були опубліковані його знамениті “Ніж у сонце” та “Смерть Шевченка”.
Згодом Іван Драч закінчив Вищі сценарні курси в Москві. Кілька десятиліть був комуністом, але в 1989 році, на з’їзді Народного руху України, його обрали першим головою організації.
Після того, як лідером НРУ став В’ячеслав Чорновіл, Іван Драч очолив товариство “Україна-Світ”, яка опікувалася зв’язками із закордонними українцями.
Після Руху Іван Драч в інші партії не вступав, але кілька разів обирався до парламенту — і в одномандатному окрузі на Донеччині, і за списком “Нашої України”.
Після Віктора Ющенка, якого через кілька років після тріумфу на виборах Іван Драч нещадно критикував у своїх “Противних строфах”, він співпрацював із Юлією Тимошенко, а згодом — із новообраним президентом Віктором Януковичем.
Дисидент чи “конформіст”?
Іванові Драчу закидали зраду українського дисидентського руху в 60-х роках минулого століття.
Після того, як радянський режим за часів Брежнєва відправив у заслання багатьох українських дисидентів, Іван Драч написав відкритого листа, у якому жалкував через зв’язки з ними. У той період і в публічній дільності, і в поезії лунали прославляння комуністичної партії.
“Віра — це праця. Все інше — тля.
Дихаю Леніним до останнього подиху…“, — писав він у вірші “Дихаю Леніним” у 1965-му.
“За свої вірші про Леніна мені не буває ніяково, адже в той період мого життя я свято вірив в КПРС, в лавах якої перебував 30 років. Навіть Народний рух як суспільно-політичний рух я починав, коли був членом Компартії. І всі мої вірші про Леніна, про комсомол, присвячені будівництву всяких ГЕС — це було моє життя, тому я від них не відмовляюся”, — казав Іван Драч у 2000 році в інтерв’ю газеті “Факты”.
З початком “перебудови” Горбачова поет відновив контакти з дисидентами.
Іван Драч якось розповідав, що 60-ті роки були роками конформізму і що були у нього в той період творчості і такі вірші, за які можна було потрапити за ґрати надовго:
“Куди йдемо, яка нас віра кида на кам’яні вітри,
Якого діждемося звіра, щоб з ним сконати до пори,
Атомні цвяхи, мудрі бляхи і філософські манівці
І сита морда костомахи з кривавим прапором в руці”, — писав він у ті часи.
“Я 30 років був членом КПРС. Гріх було б не вважати мене конформістом. Скрипник і Хвильовий були комуністами і великими українцями. Але “конформіст” для мене — не лайливе слово. Це людина, котра знає ситуацію, розбирається в ситуації та робить ті кроки, які вважає потрібними”, — так Іван Драч пояснював зміну своїх поглядів.
“Йому взагалі багато чим дорікають. Наприклад, був нерадикальним, коли очолював Народний Рух. Сам Іван Драч відповідав на такі закиди: “Мені не раз дорікали і дорікають за політичну поміркованість. Пояснюється вона просто. Я не хочу, щоб дозрівали і перезрівали грона українського гніву і знову струмували українськими сльозами і кров’ю”, — ділився спогадами про поета Юрій Шаповал у газеті “День”.
Біль Чорнобиля
Історик Юрій Шаповал так писав про прихід Івана Драча в політику: “Зі своєю політичною реальністю Іван Драч почав зливатися з 1986 року, пов’язаного з фатальною для України (і як стверджують, для людства) Чорнобильською катастрофою. Саме з того часу для комуністичної влади він став проповідником бунту, руйнівником, здавалося б, вічних істин і канонів. (…) Сам Драч, говорячи про мотивацію своєї тогочасної поведінки, максимально заземлює її: зрозумів, до якої міри система брехлива і безжальна, а тому вирішив йти до кінця, не боячись навіть за власне життя”.
“Сіль пізнання — це плід каяття…
Несе сива чорнобильська мати
Цю планету… Це хворе дитя!..” — писав Іван Драч у поемі “Чорнобильська мадонна” в 1987 році.
Сам поет зізнавався, що у радянські часи він написав цикл віршів “Подих атомної”, де оспівував будівництво атомних станцій.
“Я ніколи не задумувався над можливістю вибуху. І коли сталася аварія, я сприйняв це як свою вину за оспівування. Мій син, будучи студентом, отримав променеву хворобу, працюючи на ЧАЕС. І тому цей біль,Чорнобильський біль, спонукав мене до написання поеми “Чорнобильська мадонна”, — розповідав він в інтерв’ю lb.ua.
“Я весь складаюся з політики”
“Завжди звертаю на жарт, кажу, що я “клацик”, клацаю на машинці”, — так відповідав Іван Драч на питання про те, чи вважає він себе живим класиком літератури, адже його твори вивчають у школах.
Про ще одну грань Драча розповідав кінорежисер Юрій Іллєнко.
“Драч мав неабиякий вплив на Параджанова під час знімання “Тіней забутих предків” і багато в чому сформував концепцію фільму — я цьому свідок. Драч був автором сценарію культової “Криниці для спраглих”. Нарешті, Драч є автором сценарію найпотужнішого кіношедевра ХХ століття — Осикового “Камінного хреста” (Леонід Осика, режисер). Це фільм на віки”, — казав він.
Знавці його творчості вважають, що якби не політична діяльність, у яку Іван Драч занурювався глибоко і відчайдушно, творчий шлях поета був зовсім не таким, яким став.
Він не міг не реагувати на політичні події своїми віршами, але це затлумлювало поета-лірика, поета-романтика.
Він і сам зізнавався, що “зафрахтований” у політику і нікуди від неї не може подітися.
“Я весь складаюся з політики”, — визнавав він.
В одному з інтерв’ю на запитання журналіста, що б він сказав, якби зустрівся з Богом, Іван Драч відповів: “Я би вибачився за те, що я такий”.