Поезія “Ви знаєте, як липа шелестить” — один із найкращих зразків лірики XX століття. Павло Тичина був надзвичайно чуттєвим письменником і зумів передати найвищі й найдраматичніші ноти людської інтимності. Він майстерно поєднав їх із блискучимими пейзажними рядками і так створив твір, який буквально хочеться співати. Можливо тому його неодноразово клали на музику різні композитори.
Запрошуємо разом із нами дізнатися більше про особливості цього ліричного твору.
Ви знаєте, як липа шелестить
У місячні весняні ночі?
Кохана спить, кохана спить,
Піди збуди, цілуй їй очі.
Кохана спить…
Ви чули ж бо: так липа шелестить.
Ви знаєте, як сплять старі гаї?
Вони все бачать крізь тумани.
Ось місяць, зорі, солов’ї…
«Я твій» — десь чують дідугани.
А солов’ї!…
Та ви вже знаєте, як сплять гаї!
Жанр: інтимна лірика.
Темою вірша є вираження емоцій, які народжуються в душі юного ліричного героя, перших і тендітних почуттів кохання.
Ідейне навантаження вірша не чітке. Тут змішані хвилюючі ноти передчуття щастя і глибинне злиття з природою, а отже, уславлення гармонії.
Вірш написаний 1911 року і, за деякими джерелами, є першим друкованим віршем Павла Тичини. 1911 рік — це лише період становлення майбутнього поета як особистості, рік навчання в Чернігові, перші зустрічі з творчою молоддю Чернігівщини. Проте вірш засвідчив неабиякий талант майбутнього символіста. Вірш не належить до жодної збірки, лише пізніше входить до збірки “Сонячні кларнети”.
Ліричний герой сповнений почуттів, він звертається з риторичними запитаннями до уявних опонентів, які теж мають відчувати те, що і він, він закликає до рішучості, проте сам не виявляє цієї рішучості.
Лише щира, закохана душа здатна бачити символічні образи природи, а закохані, очевидно, бачать спільні образи. І тому риторичне питання на початку вірша трансформується в риторичне ствердження. Ліричний герой знайшов однодумців, він не самотній у своїх почуттях!
Головних героїв тут цілий ряд. Безперечно, спочатку варто відзначити кохану, яка абсолютно не візуальна, вона навіть бездіяльна, бо просто спить… Але і у своєму сні вона – це все для ліричного героя.
Композиційно вірш поділяється на дві частини. Обидві починаються риторичними питаннями. Спочатку простір обмежений лише липою, яка шелестить, у другій частині він ширшає – це вже гаї, вони сплять, але “все бачать крізь тумани”. Простір враз стає глобальним – “місяць, зорі“, а потім швидше звуковий образ — “солов’ї”.
Художні засоби, які наявні в цьому вірші, традиційні для інтимної лірики: риторичне запитання, риторичне ствердження, епітети, метафори. протиставлення. Присутня синекдоха — “дідугани” (дерева).
Вірш написаний чотиристопним ямбом з незакінченою стопою, жіноча рима чергується з чоловічою, римування паралельне.