Колядка як жанр усної народної творчості

Колядка як жанр усної народної творчості


Колядка як жанр усної народної творчості відома здавна. Які колядки співали наші предки? Кого вони величали? Коли ці пісні було прийнято виконувати? Про все це у нашому матеріалі.


Колядки — величальні календарно-обрядові пісні зимового циклу свят, переважно у слов’янських народів.

Первісно колядки супроводжували язичницькі обряди, дуже стійкими виявились обряди Коляди, пов’язані із вшануванням новонародженого сонця, культом предків.

За християнства колядки асоціюються передусім із Різдвом, у своїх текстах відображають «народне християнство», переосмислення язичницького світогляду та ритуалів.

Виконавці колядок традиційно називаються колядниками, а виконання колядок — колядуванням.


Колядки в розумінні різдвяних пісень поширені в християн різних обрядів. У Західній традиції вони переважно описують різні біблійні епізоди, що передують Різдву Христовому. Хоча такі колядки виникли на основі язичницьких, які співалися впродовж свят усього року, за утвердження християнства збереглися тільки зимові.

Найдавніші задокументовані колядки відомі з часів Римської імперії. Язичницьких складових у сучасних католицьких і протестантських колядок практично не лишилося.

Серед східних слов’ян колядки найбільш поширені в українців. У порівнянні з російськими і білоруськими колядками, українські мають відчутні християнські мотиви. Українська релігійна духовність перетворила свято Коляди у різдвяне таїнство, у свято морального та тілесного оновлення.

Слід розрізняти колядки (народні пісні світського, величального характеру) та коляди (пісні релігійного змісту) — приурочені до одного з найголовніших християнських свят — Різдва Христового. В колядках, що дійшли до наших днів, архаїчні мотиви й образи перепліталися з біблійними: народження, життя, муки, смерть і воскресіння Христа. Окреме місце посідають церковні коляди авторського, книжного походження («Тиха ніч, свята ніч»; «Нова радість стала»; та інші).

За словами Г. Лужницького, «з колядками історія українського театру входить у фазу так званої магії слова. Дух уяви примітивної людини був мітичний і магічний, а колядки за своєю генезою — це первісні магічні формули, де заклинач є актором, бо під час заклинання він грає роль майбутнього „я“, або вищої сили».

Із запровадженням на Русі християнської релігії як державної (хрещення Русі) обряд колядування був пристосований до святкування Різдва Христового. Священики й ченці створили нові релігійні колядки з біблійними образами, які також набули великої популярності серед народу. У колядках, за традицією, вшановували всіх членів родини: господаря, господиню, хлопця, дівчину. Колядування поєднувалось із відповідною театралізованою виставою, танцями, музикою. Колядували групами, попередньо розподіливши обов’язки: отаман «береза», «звіздар», «міхоноша» та «ряджені».

Митрополит Василь Липківський так характеризував колядки у різдвяній проповіді «Значення колядок»:

Як гарно в наших колядках сполучаються й останки цього ще поганського часу і величне світло віри Христової на нашому чисто народньому, національному ґрунті! Колядки, це, безумовно, чисто народний твір, і по змісту, і по співах, але разом з розвитком народного життя на зміст колядок робились різні впливи, і найбільше, безумовно, з боку духовної науки. В часи розвитку наших українських братств і братських шкіл, бурсаки цих шкіл і їх навчителі, що в ту пору здобували собі до життя співами кантів і колядок у свята, внесли багато шкільної науки в колядки…


У сучасній культурі

За обробку та відновлення колядок бралися видатні композитори: Микола Лисенко, Станіслав Людкевич та ін. Окрім колядок, в Україні співають також інші обрядові пісні впродовж зимових свят: щедрівки та засівалки. І хоч у наш час ці поняття переплелись та перейняли риси одне одного, у кожного з них фактично є своє призначення.

Окрім того, деякі українські колядки присвячені постаті святого Миколая. Українці в цьому не унікальні. Серби та Чорногорці також співають колядки до святого Миколая, щоправда здебільшого у рамках церковних богослужінь. Католики Чехії, Словаччини, Білорусі, що відзначають день Миколая 6 грудня, співають колядки, також присвячені святому. Разом з тим, чехи й словаки колядують і на день святого Стефана, який є державним святом у цих країнах та шанується, як друге Різдво.

Українські католики й протестанти, що святкують Різдво за західним стилем, співають колядки 24—25 січня. Разом з тим в Чехії та Словаччині починають співати колядки ще раніше — 29 листопада.


Традиційно різниця між колядками, щедрівками та засівалками суттєва. Колядки виконують на Різдво — 6—7 січня, щедрують — напередодні старого Нового року, 13 січня. А засівають вже в перший день Нового року (старого Нового року), тобто 14 січня.

В колядках прославляють народження Христа, а щедрівками бажають добробуту родині, багатого урожаю і т. ін. Засівалки за змістом схожі на щедрівки. Однак їх співають вранці 14 січня, на свято святого Василя.

Це чітко відображається в текстах: якщо у щедрівках є постійне повторення слів про «добрий вечір» або «щедрий вечір», то в схожих за змістом та побажаннями засівалках повторюється «Сію-вію, посіваю» та подібні слова, адже саме вранці на Новий рік традиційно хлопці засівають зерном хати сусідів та родичів, приспівуючи відповідні обрядові пісні. Окрім того, у деяких засівалках згадується Святий Василь.


Читайте також:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.