«О слово рідне! Орле скутий!..», «Чари ночі» Олександра Олеся.

«О слово рідне! Орле скутий!..», «Чари ночі» Олександра Олеся.


Олександр Іванович Кандиба назавжди увійшов в історію українського письменства як видатний поет-символіст і талановитий драматург. Але широкий загал знає його псевдонім — Олександр Олесь.
Поетові довелося велику частину свого життя провести в еміграції. Тому не дивно, що головна тема його творів — це туга за Батьківщиною. Трагічною була і смерть письменника. Він відійшов у вічність через місяць після того, як дізнався про смерть сина Олега Ольжича, закатованого нацистами в концтаборі Заксенхаузен.


Основні твори:

  • «З журбою радість обнялась» (1907)
  • «Княжа Україна»(1920)
  • драматична поема «Ніч на полонині»
  • драматичний етюд «По дорозі в Казку».

“Він поєднав у собі риси полум’яного співця Тіртея і ніжного лицаря краси Аполлона, головне своє завдання вбачав у тому, щоб грати на золотій арфі пісні щастя, свободи, любові, очищати людські душі від намулу і виводити рідний народ із долин на вершини добра, справедливості, свободи, людської гармонії”.
(Р. Радишевський)


“Чари ночі”


Літературний рід: лірика.
Жанр: вірш-романс (популярна народна пісня).
Вид лірики: інтимна.
Провідний мотив: краса життя, краса кохання — над усе.
Віршовий розмір: чотиристопний ямб із пірихієм, що утворює особливу ритміку.
Вид римування: перехресне.
Рима: чергування чоловічої і жіночої рими, що увиразнює звукову тональність вірша.

Поезія стала улюбленою народною піснею «Сміються, плачуть солов’ї…». Вона сприймається як гімн юності, пісня коханню, як уславлення органічної єдності життя людини і природи. Святковий бенкет весни, коли «уся земля тремтить В палких обіймах ночі, Лист квітці рвійно шелестить, Траві струмок Воркоче»,природно відтінює «летючу мить життя» людини, нагадує, що життя — тільки «єдина мить».

Поезія сповнена вітаїстичних, тобто життєлюбних мотивів, які прославляють філософію життя ліричного героя, його закоханість у красу буття і людини.

Для вирішення ідейно-художнього задуму автор вибрав кільцеву композицію твору, яка є важливим складником авторської концентрації почуттів, відтворення динаміки розгортання ліричного сюжету. Лірична оповідь у поезії складається з трьох суб’єктів:

  • власне автора;
  • ліричного героя;
  • «ти», тобто адресата, умовного співрозмовника.

Ця поезія — заклик не забувати, що життя — мить, яка так швидко спливає, тому треба насолодитися кожним прожитим днем, кожною хвилиною:

Лови летючу мить життя!..
Гори! Життя — єдина мить,
для смерті ж — вічність ціла.


“Чари ночі”

Сміються, плачуть солов’ї
І б’ють піснями в груди:
“Цілуй, цілуй, цілуй її, —
Знов молодість не буде!

Ти не дивись, що буде там,
Чи забуття, чи зрада:
Весна іде назустріч вам,
Весна в сей час вам рада.

На мент єдиний залиши
Свій сум, думки і горе —
І струмінь власної душі
Улий в шумляче море.

Лови летючу мить життя!
Чаруйсь, хмелій, впивайся
І серед мрій і забуття
В розкошах закохайся.

Поглянь, уся земля тремтить
В палких обіймах ночі,
Лист квітці рвійно шелестить,
Траві струмок воркоче.

Відбились зорі у воді,
Летять до хмар тумани…
Тут ллються пахощі густі,
Там гнуться верби п’яні.

Як іскра ще в тобі горить
І згаснути не вспіла, —
Гори! Життя — єдина мить,
Для смерті ж — вічність ціла.

Чому ж стоїш без руху ти,
Коли ввесь світ співає?
Налагодь струни золоті:
Бенкет весна справляє.

І сміло йди під дзвін чарок
З вогнем, з піснями в гості
На свято радісне квіток,
Кохання, снів і млості.

Загине все без вороття:
Що візьме час, що люди,
Погасне в серці багаття,
І захолонуть груди.

І схочеш ти вернуть собі,
Як Фауст, дні минулі…
Та знай: над нас — боги скупі,
Над нас — глухі й нечулі…”
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Сміються, плачуть солов’ї
І б’ють піснями в груди:
“Цілуй, цілуй, цілуй її —
Знов молодість не буде!”



«О слово рідне! Орле скутий!»

Літературний рід: лірика.
Жанр: вірш-медитація.
Поезія-медитація — це вірші-роздуми на філософську та житейську теми. Це поетичні роздуми про швидкоплинність життя, нездійсненність мрій та бажань ліричного героя, невідворотність смерті.
Вид лірики: патріотична.
Провідний мотив: поет щиро захоплюється рідним словом, гнівно картає колонізаторів, які його нищать, та своїх безбатченків, котрі його зневажають.
Віршовий розмір: чотиристопний ямб.
Вид римування: кільцеве.
Рима: чергування чоловічої і жіночої рими, що увиразнює звукову тональність вірша.

Символи у вірші — меч (войовнича грань рідного слова), сонце (миролюбна, окрилена, творча грань рідного слова), слово (усе рідне, найдорожче), Самсон (віра в духовне визволення народу-богатиря).

Олександр Олесь у цій поезії виголосив справжній гімн українському слову, нагадуючи всім, що діти не повинні забувати мову батьків. У будь-якому разі автор переконаний, що мовне, національне відродження України обов’язково стане «дощами судними» для її ворогів.

Ідея вірша висловлена в міфологічно-біблійних символах: О слово! Будь мечем моїм!

Поезія вибудована як монолог-звертання ліричного героя до рідного слова.

Три частини композиції виконують роль тези, антитези і синтезу.


«О слово рідне! Орле скутий!»

О слово рідне! Орле скутий!
Чужинцям кинуте на сміх!
Співочий грім батьків моїх,
Дітьми безпам’ятно забутий.

О слово рідне! Шум дерев!
Музика зір блакитнооких,
Шовковий спів степів широких,
Дніпра між ними левій рев…

О слово! Будь мечем моїм!
Ні, сонцем стань! вгорі спинися,
Осяй мій край і розлетися
Дощами судними над ним.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.