Професійні та учнівські: рецензії бувають різними (приклади)

Професійні та учнівські: рецензії бувають різними (приклади)


Професійні та аматорські, наукові та учнівські — рецензії бувають надзвичайно різними. Ми наводимо кілька прикладів, щоб ви відчули відмінність між ними. І, звісно ж, користуючись нашими настановами як писати рецензію, виклали свій погляд (професійний чи не дуже) на останній твір, який ви прочитали. Гайда до роботи!


Рецензія Дмитра Десятерика
“Аргумент Малковича — Гоголь українською”

Україномовні видання Гоголя — тема дискусійна, бо не є суто літературною: неминуче зачіпаються політичні моменти, попри бажання всіх причетних сторін уникнути цього. Видавництво Івана Малковича «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» внесло тут свою лепту: «Микола Гоголь. Повісті. Найкращі переклади у 2-х томах».

Цей двотомник можна було б назвати ювілейним виданням; насправді ж Малкович нарешті зробив те, що назріло давно. Тут зібрано весь корпус текстів Гоголя українського періоду, класичні переклади Максима Рильського («Майська ніч, або Утоплена», «Ніч проти Різдва», «Повість про те, як посварився Іван Іванович з Іваном Никифоровичем»), Миколи Зерова («Іван Федорович Шпонька та його тітонька»), Миколи Садовського («Тарас Бульба»), Петра Панча («Старосвітські поміщики»), Антона Харченка («Вій»), Івана Сенченка («Вечір напередодні Івана Купала», «Страшна помста»), Степана Васильченка («Пропала грамота», «Зачароване місце»).

Робота видавця, вочевидь, була набагато більша, аніж просто зібрати вже готові тексти. Майже всі переклади відредаговані Іваном Малковичем. «Тарас Бульба» і «Вій» — спільно з Євгеном Поповичем. Не обминули й особливо дражливе питання — щодо «Тараса Бульби». Малкович подає редакцію твору від 1835 року, тобто першу авторську версію, в якій ще нема пізніших, відверто ідеологічних правок.

Правильність саме такого вибору чітко обґрунтована у спеціальній післямові «Від редактора». Кілька зауважень щодо перекладу «Тараса Бульби». У будь-якому разі з перекладами такого рівня Гоголь набуває повноцінний український голос. Цілком гідні оригіналу, наприклад, оці чарівні рядки: «Славна бекеша в Івана Івановича! Знаменита! А які смушки! Бий тебе лихо, які смушки! Сизі з морозом! Я ладен поставити Бог знає що, коли ще в кого знайдуться такі! Гляньте, ради Бога, на них, а надто, як стане він з кимось до розмови, гляньте збоку: що то за розкіш! Описати не можна: оксамит! срібло! вогонь!» («Повість про те, як посварився Іван Іванович з Іваном Никифоровичем» у перекладі Максима Рильського).

Якості перекладів гідно відповідає культура видання, притаманна видавництву «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА». Над оформленням працювали найкращі художники видавництва – Кость Лавро (перший том) і Владислав Єрко (другий том). «Академічні» тверді обкладинки прикрашені мініатюрними кольоровими вставками, а ілюстрації до текстів витримані у вишуканій графічній стилістиці. Обидві книги приємно тримати в руках, зручно й цікаво читати, в бібліотеці освіченої людини вони просто конче потрібні.

А втім, Малкович здійснив надважливу річ: остаточно ввів в україномовний дискурс оті ранні твори, які й дозволяють пишатися їхнім автором як вітчизняним письменником. Саме таких переконливих аргументів бракує нескінченній і чимдалі абсурднішій дискусії про належність Гоголя до тієї чи іншої культури.


Рецензія на кіносеріал «Роксолана»

Серед численних серіалів, що заполонили останнім часом телеекран, фільм «Роксолана» привертає увагу не тільки тим, що він створений на основі роману нашого сучасника, українського письменника Павла Загребельного. Фільм побудовано за законами пригодницького жанру, і тому сюжет сприймається як захопливий.

Темою кінотвору є зображення подій XVI ст., пов’язаних із двома країнами — Україною і Туреччиною. Фільм розповідає про дивну долю дівчини з Прикарпаття Насті Лісовської, яка пройшла через невільницьку Кафу, на великому стамбульському ринку була продана вдруге та не втратила своїх природних якостей — сильної волі, живого розуму, людської гідності. Саме завдяки цим якостям вона зуміла не розчинитися серед сотень жінок великого гарему султана Османської імперії, а стати законною дружиною Сулеймана Розкішного (Завойовника).

Нелегко було звикати Насті, яку назвали чужим іменем Хурем, до нового життя. Холодом віяло від усього, а найбільше від чужих людей. Розмовляючи з Валіде Хафсою, дівчина побачила перед собою людину, яка не сміється ніколи і не відає ні людяності, ні милосердя. Тут сама мова була ніби не потрібна — достатньо було мови знаків, мови зневаги і загрози.

Та Валіде звеліла їй вивчити турецьку та арабську мови. Це не злякало дівчину. Будучи дочкою священика, Настя знала латину, німецьку; від подруг навчилася польської, легко переймала єврейську, вірменську. Потім уже стала Хурем відома усьому світові під іменем Роксолани. Так називали полонянок з України.

Для нас, телеглядачів, цей образ завжди асоціюватиметься з чарівною українською актрисою Ольгою Сумською, яка талановито зіграла у фільмі роль Роксолани. Здавалося, ніби самі очі актриси висловлювали більше, ніж скупі жести. Вона прожила цю роль на екрані переконливо, з гідністю і гордістю втіливши образ української дівчини, яка стала не просто красивою жінкою, а особистістю. На фоні численних красунь султанівського гарему вона виділялася розумом, духовною сповненістю, і саме це змусило султана звернути на неї увагу.

Фільм знято цікаво. Широкі панорами казкової природи Прикарпаття, Туреччини, інших місць служать не тільки фоном для дійства, але й якоюсь мірою обумовлюють події та характери дійових осіб. Ось Роксолана дивиться на Гасана — яничара, якого колись в Україні звали Василем. І перед очима її постав Рогатин, і батьківський дім, і шовкові степи, і лагідне сонце України.

Автори фільму зуміли зняти не просто кольорові картини світових принад, але й передати тепле почуття патріотизму. У фільмі постійно проводиться думка про невмирущість Батьківщини, про святість почуття до неї. Фільм, сповнений пригод і інтригуючих поворотів сюжету, викликає почуття гордості за нашу людину.

Все — музика, гра акторів, операторська робота — покликане передати почуття, заховане десь глибоко в душі кожного. За Роксоланою і її предками — віки славетної історії, в якій була золотоверха Софія і перші книги, кам’яне диво великих міст, вражаюча краса вишиванок і дерев’яного зодчества.

Фільм пробуджує добрі почуття у душі кожного, кому не байдужа доля України, її історія і сьогодення.


Читайте також:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.