Наводимо приклади творів-розповідей для тих, хто не знає, як правильно писати твори такого типу. Два запропоновані твори, які писали учні старших класів, є всього лиш взірцями. Напишіть ваш власний – він значно відрізнятиметься від наведених, адже двох подібних творів-розповідей не буває!
Чи завжди потрібно говорити правду?
(твір-оповідання на основі почутого)
Що обманювати негарно, відомо всім. А якщо ти не хочеш казати правду, коли тебе про неї запитують? Наприклад, щоб не хвилювати старших якими-небудь неприємними новинами. Отримав у школі погану оцінку, але батьки сьогодні були дуже зайняті та не поцікавилися твоїми успіхами у школі. А ти також нічого не сказав. Але ж не збрехав, не сказав, що оцінка відмінна. Поки згадають, можна й виправити оцінку… Ось що розповів мені один товариш.
Під час зимових канікул він гостював у селищі у бабусі. Потоваришував з однолітками – сусідськими хлопчаками. Разом у сніжки грали, з гірки каталися. Неподалік від селища знаходиться великий ставок. Хлопцям було суворо заборонено виходити на лід. Це небезпечно. Але Олег, найвідчайдушніший з місцевих, весь час запрошував усю компанію на лід, і одного разу вони все-таки пішли. Лід був ще слабенький, у деяких місцях прогинався. Ходили аж до темряви, каталися, веселилися.
Прийшов Сашко (так звуть мого товариша) додому. Черевики і штани мокрющі. Бабуся вже хвилювалася. «Де це ви були? – запитує. – Я й на вулицю виходила, на гірці нікого не було». Сашко відповів щось нерозбірливе. Так і почалися небезпечні прогулянки. Але за декілька днів бабуся почала про все здогадуватися та відверто запитала, чи не ходять, бува, хлопці на ставок. Сашко хотів якось викрутитися, але стало соромно. Бачить, що бабуся дуже вже схвильована, і він в усьому зізнався.
Як не вмовляв Сашко бабусю нікому не розповідати, нічого з того не вийшло. Дізналися батьки інших хлопців. З хлопцями суворо поговорили, пояснили, що їхні прогулянки були дуже небезпечні. «Гей ти, зраднику, знатися з тобою не хочу!» – заявив Сашкові Олег. Сашкові стало дуже прикро. Але два дні потому неподалік від берега провалився під лід рибалка. І хоча це був молодий і дужий чоловік, його ледве врятували. Добре, що поблизу були люди.
Я сказав своєму товаришу, щоб він не засмучувався і не вважав себе за зрадника. Тим паче, що Сашко ще спочатку сказав Олегові про небезпеку, але той тільки засміявся у відповідь. Так, не можна виказувати друзів. Але якщо вони, помиляючись або не розуміючи всього, чинять щось небезпечне, погане? Можливо, Сашкова чесність врятувала когось від лиха.
Пасажир без квитка
(твір-оповідання на морально-етичну тему
за поданим сюжетом)
Сюжет. Ми їхали старим трамваєм, деренчливим на стиках. Несподівано нашу увагу привернуло чиєсь вищання. Воно доносилося з-під одиночного сидіння. Звідти підвівся чоловік і пересів на вільне місце.
І тоді ми побачили під сидінням, яке звільнив незнайомець, невеликого собаку із замурзаною скуйовдженою білою шерстю.
На зупинці кондуктор все-таки виштовхала собаку з вагона. Поруч із великими, грубими, на товстих підборах, чоботами кондукторки, носки яких погрозливо були повернуті до собаки, тварина здавалася особливо беззахисною. На зупинці собака клубком скотився зі сходинок на асфальт до ніг парубка, який чекав на трамвай…
***
На цій ділянці дороги йшли ремонтні роботи. Старенький трамвай ішов не поспішаючи, постукуючи на стиках. У трамваї було небагато пасажирів. Ми з мамою сиділи біля виходу і подумки підганяли трамвай. Я дивився у вікно, за яким простягалася автомобільна траса, засипана жовтим листям, прибитим до асфальту нещодавнім дощем. День був вітряний, похмурий, сірий. Несподівано нашу увагу привернуло чиєсь вищання. Воно доносилося з-під одиночного сидіння. Звідти підвівся чоловік і пересів на вільне місце.
– Ну пробач, не помітив. А взагалі, хвіст підбирати треба, – неголосно звернувся він до невидимої поки що істоти, яка потривожила спокій тих, хто їхав у трамваї.
Під сидінням, яке звільнив незнайомець, ми побачили невеликого собаку з брудною скуйовдженою білою шерстю. Раптом почувся різкий командний голос жінки-кондукторки:
– Ти ще й досі тут? Було ж сказано: собакам без хазяїна не місце у трамваї, а тим більше бездомній дворнязі. Пішов геть! – при цьому жінка поглядала у бік пасажирів, явно чекаючи підтримки. Я хотів було заперечити її словам: «Кому сказано, що собакам без хазяїна не місце у трамваї…», адже собака – тварина безсловесна, її жаліти треба, та й що вона вам відповість. Але мама мене зупинила: мовчи.
Собака покірливо, наче розуміючи слова кондукторки, підвівся і, похитуючись, попрямував під інше сидіння, ближче до нас, немов шукаючи захисту. Трамвай уже набрав швидкість, і не те що людині – навіть собаці важко було втриматися на своїх чотирьох лапах. Він ліг на живіт, підгорнув хвостик, а мордочку поклав на витягнуті лапки. Я встиг розглядіти бідолаху, що невідомо як потрапив у трамвай. Собака був невеликий, як я вже казав, його біла довга шерсть була брудною. Великі вуха, хвіст у бурульках із шерсті, що збилася, а очі великі, темні і сумні. Хтось із пасажирів поліз у сумку, мабуть, щоб дістати щось смачненьке собаці, але кондукторка, помітивши це, закричала:
Ще чого! Понасмічують тут, а мені прибирати потім. Жалісливі знайшлися. Ось під’їжджаємо до зупинки, виходьте і годуйте собаку на вулиці!
На зупинці кондукторка все-таки виштовхала собаку з вагона. Поруч з її великими, грубими, на товстих підборах чоботами, носки яких були погрозливо повернуті до собаки, тварина здавалася особливо беззахисною. На зупинці собака клубком скотився зі сходинок на асфальт до ніг парубка, який самотньо очікував трамвай. Чекав він, мабуть, довго. Хлопець тер змерзлі руки, комір його жовто-червоної куртки був піднятий, за спиною висів невеликий рюкзак. Трамваї на цьому маршруті ходили рідко, проте він не поспішав увійти у вагон. Молодик нахилився до собаки і, схоже, сказав йому щось ласкаве, тому що пес радісно замахав хвостом. Кондукторка роздратовано крикнула:
– Ну то що, їдемо? Чи роздивлятимемося собаку?
Двері вагона зачинилися з огидним гуркотінням, і трамвай почав відходити від зупинки. Нечисленні пасажири як по команді повернули голови в бік парубка, який залишився на зупинці. Ми помітили, що у плани юнака собака вніс свої «корективи». Судячи з усього, хлопець вирішив повернутися додому, покликавши із собою собаку, який, не відстаючи, біг за ним, радісно помахуючи хвостом..
Читайте також: