Міф 4: Українська мова начебто дуже близька до російської

Міф 4: Українська мова начебто дуже близька до російської


Спростовуючи міфи про українську мову, які побутують, мидопоможемо вам з’ясувати більше про солов’їну. Нагадуємо, що всі вони створені з метою дискредитації солов’їної, применшення її ролі та нівелювання історії. Ось ще один поширений міф — ніби то наша мова дуже близька до російської. Справді, через політику русифікації, яку запровадили в 30-х роках минулого століття, на лексичному рівні в нас є чимало схожості, але всі вони — штучно насаджені. Ще на початку XX століття годі було й говорити про таку схожість. Розповідаємо детальніше ⤵


Українська мова начебто дуже близька до російської

Зокрема це стверджував колишній Президент України В. Янукович:

«Якщо казати, як можуть поруч жити люди, які розмовляють українською і російською мовами, я скажу так: по-перше, вони не дуже відрізняються одна від одної. Тому, попри те, якою б мовою люди не розмовляли, вони хочуть всі нормально жити».

Насправді українська мова, як окрема слов’янська мова, має численні риси, що зближують або віддаляють її від сусідніх слов’янських мов — польської, білоруської, російської, болгарської,
хорватської та словацької.

Згідно з списком Сводеша, для слов’янських мов українська збігається з російською лише в 172 лексемах з 207, що набагато менше, ніж збігів з білоруською (190 з 207), і тільки ненабагато більше, ніж збігів в української і польської (169 з 207). У той час польська і російська збігаються за 152 лексемами.

Відомий мовознавець, проф. Тищенко К. М. відзначає, що російська мова має 8 спільних фонологічних рис з українською з 40 характерних для слов’янських мов. За рештою 32 ознаками з 40 українська відмінна від російської. Крім того, більшість з цих 32 рис водночас єднають українську мову з рештою слов’янських мов.

З точки зору лексики найближчими до української є:

  • білоруська мова (84 % спільної лексики);
  • потім польська (70 % спільної лексики);
  • словацька (68 % спільної лексики);
  • і лише на четвертому місці — російська мова (62 % спільної лексики).

Для прикладу, за своїм лексичним складом англійська мова та голландська мають 63 % спільної лексики, а шведська та норвезька — 84 %.

Українці розуміють російську мову оскільки за часів Російської імперії, СРСР, а в значній мірі й після 1991 р. російська мова широко вивчалася у школі, в Україні проживає значна російськомовна меншина (за переписом 2001 р. рідною українську мову вважають 67,5 % населення України, російську мову — 29,6 % населення), більшість ЗМІ в Україні є російськомовними, значна частина українців є білінгвами.

У той самий час росіяни, які ніколи не вивчали або не чули української мови, не розуміють українську, розуміють не повністю або розуміють неправильно. Наприклад, просте питання «а ви сваритесь на роботі?» збиває росіянина з пантелику.

Ця ситуація певною мірою збігається з ситуацією в Нідерландах: практично усі голландці розуміють британців, бо вивчали англійську мову, але британці не розуміють голландську, яка лексично є настільки ж віддаленою від англійської мови, як українська від російської.

У часи, коли мовних контактів між українцями та росіянами не було, мовці української та російської мов не розуміли (або не добре розуміли) одне одного — були потрібні перекладачі.

9 жовтня 1653 р., на виконання рішення Земського собору, московський уряд послав в Україну надзвичайну дипломатичну місію — велике посольство у складі ближнього боярина і намісника тверського В. В. Бутурліна, околичного намісника муромського І. В. Алфер’єва, думного дяка Л. Д. Лопухіна. Кожен член посольства мав свій почет: В. Бутурлін сім стольників, одного стряпчого, трьох дворян, І. Алфер’єв — стольника, стряпчого і чотирьох дворян, Л. Лопухін — стольника. Посольство супроводжували голова московських стрільців — Артемон Матвеєв, три сотники, двоє товмачів (перекладачів) і 200 стрільців.

Пізніше, під час обговорення та ухвалення «Переяславських статей», українцями до московського Посольського приказу було передано дві версії документу — з 23 та 11 пунктів. З української на російську мову версію з 11 пунктів перекладали троє українських перекладачів, що працювали у Посольському приказі з 16 (6) вересня 1651 р. (вони перекладали на російську з української, польської, латинської та грецької мов різні документи і «книжки») — Степан Кольчинський, колишній студент Києво-Братської (Могилянської) колегії, Тимофій Топоровський та Михайло Кульчицький (Кульчинський, Кольчинський).

Український оригінал статей з 11 пунктів у російському перекладі був описаний так (зроблено приписку в перекладеній версії):

  • «Записано на стовпцях (у списку), білоруським письмом (тобто українським скорописом), без приписки дяка. Писав (тобто «переклали») Степан та Тимофій та Михайло».
  • «Писано на столбцах, белоруским письмом без дьячей приписки. Писал Степан да Тимофей да Михайло».

Читайте також:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.