Типи речень за метою висловлювання

Типи речень за метою висловлювання


Ви вже знаєте, що речення – це осмислене, граматично та інтонаційно оформлене сполучення слів або окреме слово, що виражає відносно закінчену думку. Кожне речення виконує комунікативну функцію, тобто повідомляє інформацію та виражає емоції і виявлення волі мовця. Залежно від того, що мовець хоче сказати, розрізняють типи речень — розповідні, питальні та спонукальні. Про них — далі!


Розповідне речення – це тип речення, яке містить у собі повідомлення про якийсь факт дійсності. Воно характеризується розповідною інтонацією, тобто підвищенням тону вимовляння на початку або всередині речення і пониженням його на кінець речення. У кінці розповідного речення, як правило, ставиться крапка.

За предикативними ознаками розповідні речення бувають:

1) стверджувальні (в них можуть вживатися частки так, авжеж, ага, еге, гаразд, атож). Шелестить осика тонким листям. Гаразд, я прийду.
2) заперечні (в них можуть вживатися частки не, ні, займенники ніхто, ніщо, ніякий, ніскільки; прислівники ніде, нікуди, нізвідки, ніколи, ніяк). Ми нічого ще не знаєм, кого й яка чекає путь (В. Сосюра). Від себе нікуди не втечеш.


Питальне речення – це тип речення, яке містить настанову мовця на отримання відповіді. Ці речення створюються за допомогою питальної інтонації, тобто підвищенням тону в кінці речення, а також акценту на слові, у якому міститься суть питання. У кінці питального речення ставиться знак питання.

Пор.: Батько прийшов? – Так, він. (акцент на слові батько, і тон підвищується в кінці речення).
Батько прийшов? – Ще ні. (акцент на слові прийшов, тон підвищується в кінці речення).

На початку питального речення можуть стояти питальні займенники хто, що, який чий, котрий, скільки, питальні прислівники як, де, куди, звідки, коли, доки, відколи, чому, питальні частки хіба, невже, чи, що за.

Не кожне речення з питальною інтонацією містить настанову на отримання відповіді.

За модальною ознакою (волевиявленням автора) питальні речення поділяються на:

1) власне питальні – вони передбачають обов’язкову відповідь: Доводилось вам коли-небудь польову кашу істи (П. Мирний);
2) риторично-питальні – вони не потребують відповіді. Ці речення виражають роздуми, сумніви, емоційний стан мовця і звернені до невизначеного адресата або й до самого мовця. Напр.: Чого в світі тільки не буває? За що мені така кара?


Спонукальне речення – це тип речення, що виражає наказ, вимогу, заклик, побажання, пораду мовця адресатові.

Значення спонукання виражається, як правило, граматичними формами наказового способу дієслова – присудка, а також формами умовного (бажального) способу, спонукальними частками: хай, нехай, бодай, годі та ін., завертаннями (іменниками у кличному відмінку) і спонукальною інтонацією.

У кінці спонукальних речень залежно від категоричності спонукання ставиться крапка або знак оклику. Напр.: Направо! Кроком руш! (військові команди). О земле, велетнів роди! (Тичина). Давай я відчиню двері. Пішов би та приніс води.


За емоційним забарвленням розповідні, питальні й спонукальні речення поділяються на: емоційно нейтральні та емоційно забарвлені.

  • Емоційно нейтральні речення (неокличні) – це розповідні, питальні й спонукальні речення з характерною для них інтонацією.
  • Емоційно забарвлені речення (окличні) – це розповідні, питальні, спонукальні речення, оформлені окличною інтонацією, тобто інтонацією з різними тембровими відтінками. Ці речення часто містять емоційні частки (що за; який; ну й; годі бо, нумо; невже та ін.) та вигуки (гей, о, ах та ін). Напр.: Яка чудова ніч! Невже я з’їв те яблуко-гібрид, що навіть дух його мені набрид?!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.