Класифікація словосполучень

Класифікація словосполучень


Сьогодні закінчуємо із словосполученнями. Але… не надовго. Тому ще розглянемо їхню класифікацію. Тут ми подаємо три класифікації словосполучень:

  • за структурою;
  • за характером зв’язку компонентів;
  • залежно від морфологічного вираження головного сло­ва.

Гайда з’ясовувати особливості!


Залежно під принципу, що береться за основу, словосполу­чення можуть класифікуватися по-різному.

За структурою (кількістю складових частин) вони поділяються на дві структурні моделі (типи): прості й складні.

Прості словосполучення переважно двочленні, що складаються з двох повнозначних членів, з яких один є голов­ним (стрижневим), а другий—залежним. Такі словосполучення означають одне розчленоване поняття: зелений гай, духмяне поле, вчитися в університеті, написати листа, дуже швидко та ін.

До простих словосполучень належать також словосполучен­ня з аналітичними синтаксичними формами, що нерідко екві­валентні двослівним словосполученням (пор.: буду читати книжку — читатиму книжку, прочитаю книжку, найбільш уживане слово — найуживаніше слово), а також словосполу­чення із залежним компонентом, вираженим нерозчленованим словосполученням чи фразеологізмом, що також може бути еквівалентним одному слову (пор.: любить точити ляси — лю­бить поговорити, хлопчина тринадцяти літ — тринадцяти­літній хлопчина, баскетболіст високий на зріст — високорослий баскетболіст).

Складні словосполучення — це словосполучення, в яких будь-який із компонентів поширений повнозначними словами.

Вони можуть утворюватися поширенням:
1) простого слово­сполучення залежним від нього словом (швидко йти вулицею, захоплено читати роман, дуже рішучий у діях, найближчий друг брата);
2) головного слова залежним від нього словосполучен­ням (перевірка домашнього завдання, написати курсову роботу, будинок з гарним фасадом);
3) головного слова двома залежни­ми компонентами, які граматично між собою не пов’язані (пор.: написати листа братові — написати листа і написати братові; підвезти товариша на машині — підвезти товариша і підвезти на машині).


За характером зв’язку компонентів розрізняють такі словоспо­лучення:

1) синтаксично вільні;
2) синтаксично нерозкладні (невільні).

Синтаксично вільні словосполучення, щоразу вільно утворюючись у момент мовлення, легко розкладаються на скла­дові частини, причому лексичне значення повнозначних слів, що є компонентами таких словосполучень, повністю зберігаєть­ся й обидва вони виступають як окремі члени речення (пор.: читає книжку — він із захопленням читає книжку, де читає — присудок, а книжку — додаток).

Синтаксично нерозкладними (невільними) є словосполучення, що синтаксично не розчлено­вуються на складові компоненти й виконують у реченні єдину синтаксичну функцію, виступаючи одним членом речення, хо­ча й складаються з лексично самостійних, повнозначних слів.

У таких словосполученнях один із компонентів лексично по­слаблений (словосполучення підвищеної потужності, високий на зріст, нової конструкції у висловах трактор підвищеної потуж­ності, баскетболіст високий на зріст, машина нової конструкції, де вони виступають у функції означення).

До синтаксично не­розкладних належать також словосполучення три дні, кілька учнів, п’ять зошитів, багато людей тощо, у яких стрижневі сло­ва (три, кілька, п ‘ять, багато) лексично пов’язані з другим ком­понентом, а все словосполучення виступає як один член речен­ня.

Такими є і фразеологізовані словосполучення, що в реченні виступають у ролі одного члена речення, а своїм значенням співвідносні з окремим словом (наприклад: замилювати очі — обманювати, прикусити язика — замовкнути, пекти раків — червоніти, продавати зуби — сміятися та ін.).


Залежно від морфологічного вираження головного сло­ва серед словосполучень виокремлюють три основні типи:

1) іменні;
2) дієслівні (вербальні);
3) прислівникові (адвер­біальні).

В іменних словосполученнях головним словом можуть бути іменник, прикметник, числівник, займенник. Залежно від того, яка з іменних частин мови виступає у ролі головного слова, розрізняють чотири підтипи їх:

1) іменникові (субстантивні);
2) прикметникові (ад’єктивні);
3) числівникові (нумеральні);
4) займенникові (прономінальні).


В іменникових словосполученнях головним словом є імен­ник, з яким поєднуються:
1) іменники в усіх непрямих відмінках як з прийменниками, так і без них: берег річки, вогні маяка, цвіт яблуні, вітер з моря, прогулянка до лісу, мрії про подорож:, ніч перед боєм; 2) прикметники: чисте небо, київські каштани, бать­кова хата, свіже повітря, найвищі показники, студентський ансамбль;
3) порядкові числівники: перший рік, третій удар, двадцяте століття;
4) займенники, співвідносні з прикметни­ками: моя книжка, наша епоха, кожний день, якийсь поїзд, увесь місяць;
5) дієприкметники: пожовкла трава, написана стаття, замерзла вода;
6) прислівники: читання вголос, полювання взим­ку, шапка набакир;
7) інфінітив: бажання вчитися, майстер го­ворити.


У прикметникових словосполученнях у ролі головного сло­ва виступає прикметник, який поєднується:
1) з іменником у непрямих відмінках з прийменниками і без них: повний енергії, сильні духом, скупий на слова, хворий на грип, запальний з ди­тинства;
2) з прислівником: занадто запальний, дуже цікавий, завжди радісний;
3) з інфінітивом: схильний узагальнювати, здатний працювати, готовий відповідати;
4) із займенником: потрібний мечі, справедливий до нього, зручний для мене, при-емнип для всіх.


У числівникових словосполученнях головним словом є по­рядковий, кількісний, збірний або дробовий числівник, який може сполучатися:
1) з іменником: перший за списком, три то­вариші, один з братів, п’ятеро дівчат, півтора відра;
2) з кількісним числівником: перші два, один із трьох;
3) із займен­ником: третій від нас, один з них;
4) з прислівником: другий знизу, третій справа.


У займенникових словосполученнях головним словом є означальний, неозначений або вказівний займенник, з яким по­єднуються:
1) прикметники: хтось чужий, щось нове;
2) 
імен­ники: дехто з дівчат, хтось зі студентів, той із пасажирів, щось із речей;
3) займенники: хтось із нас, кожний з них.


У дієслівних словосполученнях головним словом виступає дієслово в усіх його формах, а залежне може бути виражене:

1) іменником у непрямих відмінках як з прийменниками, так і без них: читати (читаю, читатиму, читав, читав би, читай­те, читаючи) книжку, допомогти порадою, писати олівцем,
писати на адресу, приходити без запізнення, стукати у двері;
2) займенником у різних відмінкових формах: шанувати його, переживати за нього, працювати без нього (з ним, за нього);
3) прислівником: гарно малювати, повернутися влітку, йти на­зустріч, двічі приходити;
4) інфінітивом: учитися малювати, ре­комендував прочитати, просить залишитися;
5) дієприслівни­ком: іти не оглядаючись, писав не зупиняючись, читав захоплю­ючись.


У прислівникових словосполученнях головним словом є при­слівник, який може поєднуватися:
1) з іменниками (з приймен­никами і без них): вище дерева, нижче хати, високо над головою, низько над землею, далеко за річкою, вдосвіта перед ранком;
2) із субстантивованими словами: далеко від рідних і близьких, ра­зом зі старшими;
3) із займенниками (зрідка): далеко від нас, краще за всіх;
4) з прислівниками: зовсім повільно, досить швид­ко, трохи швидше, дуже рано, дуже добре.

Найпоширенішими словосполученнями в українській мові є іменникові й дієслівні.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.