Словосполучення як синтаксична одиниця

Словосполучення як синтаксична одиниця


Друзі, настав час переходити до синтаксису. Цей розділ мовознавства для когось може здатися складним, але ми постараємося детально з’ясувати всі особливості словосполучень, речень і зв’язків між словами у них, щоб  у вас не залишилося запитань. Гайда до праці!


Синтаксис (від гр. sintaxis — упорядкування, складання) вивчає будову cловосполучень і речень. Синтаксис тісно пов’язаний з морфологією, бо в ньому слово розглядається у взаємозв’язку з іншими словами в мовленні (частини мови стають членами речення). Основними синтаксичними одиницями мови є: словосполучення, речення і текст.


Словосполучення — це така синтаксична одиниця, що утво­рюється поєднанням двох або більше повнозначних слів, пов’я­заних між собою підрядним зв’язком і певними лексико-гра­матичними відношеннями і виражає єдине, але розчленоване поняття.

Повнозначні слова, що входять до складу слово­сполучення, нерівноправні: одне з них пояснюване, а друге — пояснювальне. Пояснюване слово називається головним, опор­ним, або стрижневим, а пояснювальне — залежним.

Словосполучення — складне найменування явищ дійсності, в якому повнозначні слова передають окремі деталі, розрізню­ючи ознаки як елементи складного поняття. Це таке поєднан­ня повнозначних слів, яке слугує для позначення явищ дійсності в їх зв’язках і підношеннях.

Отже, основна функція слово­сполучення — називання. Входячи до складу речення як елемент його структури, словосполучення є однією із основних синтаксичних одиниць.

За низкою властивостей словосполучення наближені до ок­ремих слів:

  • словосполученню, як і слову, властива номі­нативна функція — воно також означає предмети та явища дійсності, але дає їх повнішу, конкретнішу назву (пор.: лист і лавровий лист, вода і дистильована вода); 
  • словосполучення не є комунікативною одиницею, а набуває комунікативної функції лише в реченні, входячи до його складу як структур­ний елемент;
  • словосполучення, подібно до слова, не має пре­дикативних значень та інтонації повідомлення;
  • словосполу­чення має систему форм, або парадигму, яка зумовлена систе­мою форм головного, стрижневого слова (пор., наприклад: роз­порядження декана, розпорядженню декана, розпорядженням декана тощо).

Поряд зі спільними ознаками словосполучення і слово мають низку відмінностей. Найхарактернішими серед них є такі:

  1. конкретне словосполучення утворюється у процесі спілкування за певною схемою, тоді як слово існує в мові як готова одиниця;
  2. порівняно зі словом словосполучення має складнішу структуру: воно утворюється з двох або більше пов­нозначних слів, поєднаних підрядним зв’язком, одне з яких є головним, стрижневим, а друге — залежним;
  3. словосполучен­ня порівняно зі словом конкретніші за характером позначуваних явищ дійсності (див. наведені вище приклади), хоч в окре­мих випадках конкретнішу назву подає слово (пор.: суха тра­ва і сіно).


Слугуючи «будівельним матеріалом» для речення, слово­сполучення тісно пов’язані з ним і мають як спільні, так і відмінні ознаки, зокрема:

  • словосполученню не властиві такі синтаксичні категорії, як предикативність і модальність, що є найхарактернішими ознаками речення;
  • на відміну від речен­ня словосполученню не властива інтонаційна завершеність;
  • якщо словосполучення будується лише за принципом залеж­ності одного компонента від іншого, то для речення властива більша різноманітність синтаксичних зв’язків;
  • словосполу­ченню притаманна лише номінативна функція, а комунікатив­ну воно іігшичнй виконує тільки в реченні;
  • у складі речення словосполучення можуть перебудовуватися і навіть розпада­тися.

У кожній моїй словосполучення організуються по-своєму, за властивими їй законами сполучуваності слів. Саме ці закономірності найбільшою мірою визначають специфіку синтакси­су кожної національної мови, в тому числі й мов, найближче споріднених між собою.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.