Талановитий поет Василь Стус поезією «О земле втрачена, явися!» мовби відтворює поетичний образ України. За формою вірш це — щира розмова сина з рідною землею, далекою і втраченою. Зболене серце українського патріота марить образом рідної землі. Це допомагає йому винести тяжкі табірні випробування.
Рік написання: 1971-74
Збірка: «Палімпсести»
Жанр: ліричний вірш
Рід лірики: патріотична лірика
Провідний мотив: мрія про повернення на рідну землю.
Форма: розмова сина з рідною землею, далекою і втраченою.
Віршовий розмір: 4-стопний ямб
Вид римування: перехресне
Тема: переживання людиною своєї смерті, свого небуття в цьому світі, у якому залишається все пережите, але немає самої людини, бо її «розтанули сліди» «в далеких пожиттєвих ерах»; спогади про яскраві сторінки життя й красу рідної землі.
Ідея: утвердження думки про плинність і скороминущість життя, краса якого й переживання якого є тим, за чим людина гірко жалкує, особливо ж у «зболеному сні»; утвердження любові до рідного краю, тільки який і може подолати зло («лихо, спи!»).
Мотиви: «утрачена Батьківщини», «плинність життя», «смерть», «казка дитинства».
Художні засоби
- Епітети: зболений сон; усеблага покута; пожиттєві ери; сині ниви; чорне вороння; тіні пелехаті; ранкові нашепти; солодавий запах; розгойдані тарілі; мосянжний перегук; пшеничні руки; спечені уста; вільготні лети; забуті радощі;
- Метафори: земле, простелись, пролийся; сонця клопочуться в озерах; вороння лісів; райдуга голосів; безберегість полів;
- Порівняння: запах винниць, як гріх, як спогад і як біль;
- Риторичні звертання: О земле втрачена, явись; минуле, озовися, де ти?
- Обрамлення: О земле втрачена, явися /бодай у зболеному сні,/ і лазурово простелися/і душу порятуй мені.
Образи:
- людей: ліричний герой;
- міфологічні: лихо;
- природи: сонце, озера, ниви, ліси, світання, крила, хвилі, джмелі, поля, світання, троянди, долина, приярок, лебединя, голуби, райдуга;
- предметів і явищ: рідна земля, сон, згадки, сліди, покута, спогад, минуле.
Символічні образи: пожиттєві ери (символ майбутнього без цієї конкретної людини); лихо (символ земного життя); зболений сон (символ важкого життя й смерті); лебединя (символ вірності).
Композиція: складається з трьох частин: звернення до втраченої землі явитися, простити всі гріхи й повернути хоч у спогадах минулі щасливі, напоєні красою дні дитинства, юності — метафоричні картини рідної землі — повторне звернення до втраченої землі явитися хоча б у зболеному сні.
У вірші незвичайних метафор, порівнянь: «дня розгойдані тарілі», «бризкит райдуги в крилі», «солодавий запах винниць, як гріх, як спогад і як біль» та ін.
Твір присвячено рідному краєві. Написаний у формі звертання, він являє собою низку риторичних запитань, різних за змістом і тональністю, які йдуть за певним образом картинкою. У вірші відтворено художній образ України. Ліричний герой сподівається, що спогади про рідний край врятують його душу від несправедливості й зневіри.
Вірш «О земле втрачена, явися!» належить до невільницької лірики. Ліричний герой поезії сумує, страждає в розлуці з рідною землею, він пригадує забуті дні — «сині ниви», «перегуд шмелів», «лет голубів» і її — «грішну і святу», кохану. І просить «землю втрачену», щоб явилася вона йому хоч уві сні — дати силу, порятувати зболену душу. Обрамлення підсилює тужливі настрої поета.
Для поета Україна — не просто образ рідної землі. Це незмінний складник його душі, що завдає страждання і відночас лікує.