Поезія Василя Стуса “О земле втрачена, явися!”

Поезія Василя Стуса “О земле втрачена, явися!”


Талановитий поет Василь Стус поезією «О земле втрачена, явися!» мовби відтворює поетичний образ України. За формою вірш це — щира розмова сина з рідною землею, далекою і втраченою. Зболене серце українського патріота марить образом рідної землі. Це допомагає йому винести тяжкі табірні випробування.


Рік написання: 1971-74
Збірка: «Палімпсести»

Жанр: ліричний вірш
Рід лірики: патріотична лірика

Провідний мотив: мрія про повернення на рідну землю.
Форма: розмова сина з рідною землею, далекою і втраченою.

Віршовий розмір: 4-стопний ямб
Вид римування: перехресне

Тема: переживання людиною своєї смерті, свого небуття в цьому світі, у якому залишається все пережите, але немає самої людини, бо її «розтанули сліди» «в далеких пожиттєвих ерах»; спогади про яскраві сторінки життя й красу рідної землі.

Ідея: утвердження думки про плинність і скороминущість життя, краса якого й переживання якого є тим, за чим людина гірко жалкує, особливо ж у «зболеному сні»; утвердження любові до рідного краю, тільки який і може подолати зло («лихо, спи!»).

Мотиви: «утрачена Батьківщини», «плинність життя», «смерть», «казка дитинства».

Художні засоби

  • Епітети: зболений сон; усеблага покута; пожиттєві ери; сині ниви; чорне вороння; тіні пелехаті; ранкові нашепти; солодавий запах; розгойдані тарілі; мосянжний перегук; пшеничні руки; спечені уста; вільготні лети; забуті радощі;
  • Метафори: земле, простелись, пролийся; сонця клопочуться в озерах; вороння лісів; райдуга голосів; безберегість полів;
  • Порівняння: запах винниць, як гріх, як спогад і як біль;
  • Риторичні звертання: О земле втрачена, явись; минуле, озовися, де ти?
  • Обрамлення: О земле втрачена, явися /бодай у зболеному сні,/ і лазурово простелися/і душу порятуй мені.

Образи:

  • людей: ліричний герой;
  • міфологічні: лихо;
  • природи: сонце, озера, ниви, ліси, світання, крила, хвилі, джмелі, поля, світання, троянди, долина, приярок, лебединя, голуби, райдуга;
  • предметів і явищ: рідна земля, сон, згадки, сліди, покута, спогад, минуле.

Символічні образи: пожиттєві ери (символ майбутнього без цієї конкретної людини); лихо (символ земного життя); зболений сон (символ важкого життя й смерті); лебединя (символ вірності).

Композиція: складається з трьох частин: звернення до втраченої землі явитися, простити всі гріхи й повернути хоч у спогадах минулі щасливі, напоєні красою дні дитинства, юності — метафоричні картини рідної землі — повторне звернення до втраченої землі явитися хоча б у зболеному сні.

У вірші незвичайних метафор, порівнянь: «дня розгойдані тарілі», «бризкит райдуги в крилі», «солодавий запах винниць, як гріх, як спогад і як біль» та ін.

Твір присвячено рідному краєві. Написаний у формі звертання, він являє собою низку риторичних запитань, різних за змістом і тональністю, які йдуть за певним образом картинкою. У вірші відтворено художній образ України. Ліричний герой сподівається, що спогади про рідний край врятують його душу від несправедливості й зневіри.


Вірш «О земле втрачена, явися!» належить до невільницької лірики.  Ліричний герой поезії сумує, страждає в розлуці з рідною землею, він пригадує забуті дні — «сині ниви», «перегуд шмелів», «лет голубів» і її — «грішну і святу», кохану. І просить «землю втрачену», щоб явилася вона йому хоч уві сні — дати силу, порятувати зболену душу. Обрамлення підсилює тужливі настрої поета.

Для поета Україна — не просто образ рідної землі. Це незмінний складник його душі, що завдає страждання і відночас лікує.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.