Модерністські напрями і течії

Модерністські напрями і течії


Поговорімо про модерністські напрями і течії. Їх було багато, адже кожен письменник шукав у модернізмі “щось своє”. Важливо знати, чим течії модернізму відрізнялися одна від одної, адже лише так можна зрозуміти цей художній стиль.


Модернізм

Загальна назва сукупності літературних тенденцій нереаліс­тичного характеру на межі ХІХ-ХХ ст.

Головні ознаки:

  • перевага інтуїтивного, ірраціонального начала над логічно-раціональним;
  • вищість таланту й мистецтва; • головним знанням уважалася не наука, а поезія, краса, що здатна проникати в глибини буття;
  • звільнення мистецтва від практичних цілей («мистецтво для мистецтва») та від жорстких канонів.

Модернізм виник у Франції, пов’язаний з іменами Ш. Бодлера, A. Рембо, П. Верлена, Е. Верхарна, М. Метерлінка, В. Брюсова, О. Блока, Р.-М. Рільке.

В українській літературі модернізм набув специфічних рис, ставши перш за все рухом до новітніх євро­пейських течій. Українські модерністи: поети «Молодої музи» (П. Карманський, В. Пачовський, О. Луцький), «Української хати» (М. Вороний, О. Олесь, М. Євшан, Г. Чупринка).

Модернізму притаманні конструктивність, віра в прогрес та гуманістичні ідеали, чим він принципово відрізняється від постмодернізму. У межах модернізму виділяють такі літературні течії: символізм, імпресіонізм, експресіонізм, футуризм, авангар­дизм (деякі вчені вважають авангардизм окремим явищем через його деструктивну направленість), сюрреалізм, неоромантизм.


Імпресіонізм

Напрям у мистецтві, відгалуження модернізму.

Завдання імп­ресіонізму — передати світ таким, яким його відчуває автор, відтворити мінливі відчуття та переживання. Первісно виник у малярстві (назва — від картини К. Моне «Імпресія. Схід сонця»), у літературі чіткої поетики не виробив, наближаючись то до натуралізму чи реалізму (в прозі), то до символізму (в поезії).

Основні риси: уривчастий, фрагментарний суб’єктивний опис, багатий кольоро- та звукопис, передача різних внутрішніх ста­нів автора. Представники: брати Гонкури, А. Доде, Гі де Мопассан, С. Цвейг.

В українській літературі елементи імпресіонізму спосте­рігаємо у М. Коцюбинського, Г. Михайличенка, М. Хвильового.


Експресіонізм

Напрям у мистецтві, відгалуження модернізму. Також уважається течією авангардизму. Протистоїть реалізму та імпресіо­нізму.

Головним завданням експресіонізму є відображення максималізованого авторського переживання через напругу переживань та емоцій.

Для експресіонізму характерні: загострена «нервова» емоційність, ірраціональність, гіперболічність, гротеск, фраг­ментарність письма, одноколірність чи протиставлення барв. Часто у творчості експресіоністів поєднуються зовні протилежні явища: буденність і космічність, вульгарність і пафос, пацифізм і революційність.

Представники: Г. Тракль, Б. Брехт, М. Брод. В українській літературі — В. Стефаник (окремі риси), Ю. Клен, М. Хвильовий, М. Куліш.


Символізм

Напрям у мистецтві, відгалуження модернізму.

Виник у Фран­ції в 70-х рр. XIX ст. (С. Малларме, А. Рембо, П. Верлен).

Основні риси: для символістів мистецтво не відображення життя (як для реалізму), а «медіум», посередник між цим світом і вищим ірра­ціональним, доступним лише на рівні інтуїції, через натяк і сим­вол. Відповідно у творі за зовнішнім конкретним змістом пови­нен ховатися інший, таємний.

Об’єкт мистецтва — символ, що асоціюється з іншими, вищими сферами. «Інший» світ може бути відкритий через мистецтво поезії й музики, звідси намагання вне­сти в письменство «дух музики». Література, на думку символіс­тів, є не функціонером, а самоцінним виявом прекрасного, тобто естетична функція ставилася на перше місце. В українській літературі символізм з’явився на початку XX ст.

Повністю розкритися не зміг через несприятливі історичні умови, проте його риси бачимо в поезії представників «Молодої музи» (В. Бирчак, П. Карманський, Б. Лепкий, О. Луцький, В. Пачов­ський, С. Чернецький) та «Української хати» (О. Олесь, М. Воро­ний, М. Євшан, Г. Чупринка), після революції — «Музагет» (П. Тичина, Д. Загул, М. Терещенко, О. Слісаренко, Я. Савченко, B. Кобилянський), останнім «спалахом» вважається творчість групи «Митуса» (Р. Купчинський, В. Бобринський, О. Бабій, Ю. Шкрумеляк).


Неоромантизм

Стильова течія модернізму в українській літературі початку XX ст.

Леся Українка називала його «новоромантизмом». На від­міну від класичного романтизму, який проголошував розрив між дійсністю та ідеалом, неоромантизм вважав за можливе їх поєд­нання завдяки силі волі людини, її потягу до втілення мрії, здій­снення неможливого.

В українській літературі неоромантизм виявився в драматургії Лесі Українки, творчості митців «розстрі­ляного відродження» (О. Близько, М. Йогансен, Ю. Яновський) та «празької школи» (О. Ольжич, О. Теліга), у романі «Тигро­лови» І. Багряного. У зарубіжній літературі він виявляється у творах Р. Кіплінга, Р.-Л. Стівенсона, Г. Ібсена, Е.-Л. Войнич, Дж. Лондона, К. Гамсуна, М. Гумільова.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.