Алітерація, асонанс, анафора та епіфора

Алітерація, асонанс, анафора та епіфора


Алітерація, асонанс, анафора та епіфора належать до головних фонетичних засобів мови художніх творів. Саме вони оформлюють мелодику творів і служать засобами створення звукових образів. Найчастіше їх можна зустріти в поетичних творах. Якщо ви не досі не знаєте, що таке алітерація і асонанс, чи, може, не знаєте, в чому різниця між анафорою та епіфорою, читайте наш матеріал.


Алітерація — повторення подібних за звучанням приголосних у віршованому рядку, строфі для підсилення звукової або інтонаційної виразності й музичності.

  • “…течуть ріки, кривавії ріки” (Тарас Шевченко)
  • Хто сехто се по сім боці чеше косу? Хто се?” (Тарас Шевченко)
  • Cпи собі, спис обіруч стиснувши перед собором” (Мігель де Сервантес Сааведра)
  • Осінній день, осінній день, осінній! О синій день, о синій день, о синій! Осанна осені, о сум! Осанна, Невже це осінь, осінь, о! – Та сама…” (Ліна Костенко)

Анафора — єдинопочаток, повторення на початку віршових рядків, строф або речень однакових чи співзвучних слів, синтаксичних конструкцій.

Тільки тобою білий святиться світ,
тільки тобою повняться брості віт,
запарувала духом твоїм рілля,
тільки тобою тішиться немовля.
Спів калиновий піниться над водою
тільки тобою, тільки тобою!
Тільки тобою серце кричить моє.
Тільки тобою сили мені стає
далі брести хугою світовою,
Тільки Тобою, тільки Тобою.
(Василь Стус)


Епіфора — стилістична фігура, протилежна анафорі: повторення однакових виразів, слів, або звукових сполучень у кінці віршових рядків чи строф, а також прозових уривків з метою посилення виразності поетичної мови, підкреслення чогось.

— У тебе задовгі руки, — сказав Прокруст, —
Відрубаємо — і ти будеш щасливий.
— У тебе задовгі ноги, — сказав Прокруст, —
Відрубаємо — і ти будеш щасливий.
— У тебе задовгі вуха, — сказав Прокруст, —
Відрубаємо — і ти будеш щасливий.
— У тебе задовгий язик, — сказав Прокруст, —
Відрубаємо — і ти будеш щасливий.
— У тебе завелика голова, — сказав Прокруст, —
Відрубаємо — і ти будеш щасливий. (…)
(Надія Кир’ян).

Будемо вічно в труді рости,
З серця землі підіймать пласти,
Чорного золота давні пласти.
(Ярослав Шпорта)


Асонанс — повторення однакових голосних звуків у рядку або строфі, що надає віршованій мові милозвучності, підсилює її музичність.

Корови моляться до сонця,
що полум’яним сходить маком.
Струнка тополя тонша й тонша,
мов дерево ставало б птахом.
(Богдан-Ігор Антонич)

“Була гроза, і грім гримів,
Він так любив гриміти,
Що аж тремтів, що аж горів
На трави і на квіти”.
(Микола Вінграновський)

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.