Епос та його жанри

Епос та його жанри


Епос — чи не найдавніший рід художньої літератури. Кожен із нас ознайомлюється з епічними творами ще змалку, коли нам читають казки, а в старшому віці ми вже маємо справу з романами.

Епічних жанрів є багато: байка, билина, казка, легенда, новела, нарис, повість, оповідання, роман, епопея. Безперечно, треба знати про кожен із цих жанрів. Але на від учасника ЗНО очікують лише знання особливостей таких жанрів, як роман, повість, новела та оповідання. Тому зупинимося на їхньому детальному аналізі.


Епос — це рід художньої літератури (поряд з драмою і лірикою), для якого характерне зображення подій зовнішніх відносно автора або оповідь про події, які нібито відбувалися у минулому (немов здійснювалися насправді і згадуються оповідачем).

Залежно від масштабів зображення подій і доль розрізняють три групи епічних жанрів:

  • до великих жанрів влежать епопея (іноді роман-епопея) і роман;
  • до середніх  повість;
  • малі жанри репрезентують новела, оповідання, нарис, фейлетон, памфлет, міф, легенда, притча, казка.

Кожна літературна епоха позначається на розвитку жанрів. Межі між ними є досить рухливими, кожен літературний твір вносить щось своє в жанрову еволюцію.


Епопея, або героїчна чи епічна — значний за обсягом монументальний твір епічного змісту, в якому широко і всебічно відтво­рено епохальний перелом у житті цілого народу (часом бага­тьох народів), відображені події, що мають вирішальне значення для багатьох поколінь. Вергілій «Енеїда», «Слово о полку Ігоревім».

Риси епопеї:

  1. предметом епопеї виступає національне епічне минуле;
  2. джерелом епопеї слугує національне сказання (а не особистий досвід і мотивований ним вільний вимисел);
  3. епічний світ віддалений від сучасності, тобто часу його оспівувача (автора і його слухачів), абсолютною дистанцією.

Роман — великий епічний жанр, в основі якого лежить зображення приватного життя лю­дини в нерозривному зв’язку із суспільним розвитком. Жанровими ознаками роману є розгалуженість фабуль­них ліній сюжету, детальне розкриття життєвих доль ба­гатьох героїв протягом тривалого часу, іноді всього життя.

Герої зображуються в суспільних взаєминах і побуті, на­одинці із собою, зі своїми проблемами та переживаннями, розкривається їх психологія та настрої.

За змістом може бути:

  • історичний роман ( «Роксолона» П. Загребельного);
  • соціально-психологічний роман («Вир» Г. Тютюнника, «Собор» О. Гончара);
  • фантастичний роман («Серце Всесвіту», «Чаша Амріти» О. Бердника);
  • сатиричний роман («Аристократ з Вапнярки» О. Чорногуза);
  • воєнно-патріотичний роман («Дикий мед» Л. Первомайського, «Прапороносці» О. Гон­чара);
  • біографічний роман («Шрами на скалі» Р. Іваничука);
  • мемуарний роман («Третя Рота» В. Сосюри) тощо.

За формою оповіді — роман в новелах («Тронка» О. Гончара), роман-хроніка («Хроніка міста Ярополя» Ю.Щербака).


Повість — епічний твір середньої жанрової форми. Частіше за все гово­рять про її проміжне становище між романом і опо­віданням, нечіткість і розмитість жанрових меж.

Дійсно, повість має чимало спільного як з романом, так і з опо­віданням. У ній розкривається людська доля, взаємини героя з навколишньою дійсністю. Відмінності скоріше мають кількісні, а не якісні параметри. Якщо в оповіданні найчастіше в центрі якийсь один епізод, одна подія, то в повісті, як і в романі, можуть змальовуватися декілька подій, об’єднаних, як правило, навколо одного центрального персонажа.

На відміну від роману, повість «не має напруженого та завершеного сюжетного вузла», в ній часто відсутня «єдність наскрізної дії», а тому «типова», «чиста» форма повісті — це скоріше твори біо­графічного характеру, різні художні хроніки (див., напри­клад, повість О. Кобилянської «Царівна», написану у формі щоденника).

У сучасному розумінні повість існує з першої поло­вини XIX століття («Маруся», «Сердешна Оксана» Г. Квітки-Основ’яненка), Марка Вовчка («Інститутка»), Т. Шев­ченка («Художник», «Музикант»). Майстрами цього жанру виявили себе І. Нечуй-Левицький («Микола Джеря»), Б. Грінченко («Серед темної ночі», «Під тихими вер­бами»).

Новела — малий епічний жанр художньої літератури, іноді новелу ототожнюють з оповіданням. Специфічна жанрова риса новели — чітка окресленість фабули, яка робить сюжет новели гостроподійним.

З оповіданням та повістю новелу споріднюють такі жанрові ознаки:

  • одноподійність;
  • одноконфліктність;
  • настанова на достовірність відтворюваного матеріалу життя.

У жанрі новели працювали М. Коцюбинський, В. Стефаник, Л. Мартович, Г. Косинка, М. Хвильовий, Ю. Яновський, О. Гончар, П. Загребельний, Григір Тютюнник, В. Шевчук, Є. Гуцало.


Оповідання – епічний жанр, для якого характерне стисле замалювання однієї чи кількох подій з життя головної дійової особи чи кількох осіб. Ці події показано лише в кількох епізодах. Часто розповідь ведеться від першої особи.

В оповіданні значну увагу приділяють зображенню подій та обставин, різним описам, чого новела не терпить. Наявність зовнішнього ланцюга вчинків, більш повільний у порівнянні з новелою розвиток дії — характерна риса оповідання.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.