Сентименталізм, романтизм, реалізм і їхні ознаки

Сентименталізм, романтизм, реалізм і їхні ознаки


Розуміння поняття літературного напряму є дуже важливим при вивченні літератури. Розрізняючи літературні напрями, ми можемо говорити про конкретне використання методу художнього зображення на певному історичному етапі. Цей метод, своєю чергою, об’єднуватиме письменників певного періоду, які використовують його у своїй творчості, у ідейно-естетичні спільноти.

У літературному напрямі поєднується художній метод та індивідуальний стиль письменника.

Напрям як літературознавча категорія об’єднує митців за тим єдиним методом, який найбільше проявляється у їхній творчості (чи на якомусь етапі творчості). Цю категорію використовуємо і тоді, коли йдеться про подібність індивідуальних стилів письменників.


Сентименталізм

Напрям у європейській літературі, другої половини XVIII — початку ХІХ ст., що характеризується прагненням, відтворити світ почуттів простої людини й викликати співчуття читача до героїв твору.

Сентименталізм розвивався як утвердження чуттєвої, ірраціональної стихії в художній творчості на противагу жорстким, раціоналістичним нормативам класицизму та властивому добі Просвітництва культу абсолютизованого розуму.

Сентименталізм дістав свою назву від роману англійського письменника Л. Стерна «Сентиментальна подорож по Франції та Італії» (1768). Поступово сентименталізм запанував і в інших жанрах, змінивши жанрову систему сучасної йому літератури.

Сентименталізм відкидає класицистичний поділ жанрів на «високі» і «низькі», усі вони стають рівноправними. Письменники-сентименталісти відкрили здатність простої людини, не зіпсованої цивілізацією, передовсім ідеалізованого селянина, до тонких чуттєвих переживань.

Визначальні риси сентименталізму: 

  • відтворення почуттів і пристрастей людини як основний предмет зображення;
  • позитивні герої — представники середніх і нижчих верств суспільства;
  • вільна побудова твору;
  • підвищена емоційність зображення подій та характерів, їх нетиповість;
  • мальовничі сільські пейзажі;
  • розробка переважно епічних форм, виникнення ліро-епосу;
  • інтенсивне використання пестливої форми та слів, що означають почуття й настрої.

Видатними представниками цього напряму є Ж.-Ж. Руссо (Франція), С. Річардсон (Англія), Й.-В, Гете (Німеччина).

В Україні сентименталізм найяскравіше проявився у творчості І. Котляревського («Наталка-Полтавка») та Г. Квітки-Основ’яненка («Маруся», «Сердешна Оксана», «Козир-дівка», «Щира любов» тощо).


Романтизм

Один із провідних напрямів у літературі, науці й мистецтві, що виник наприкінці XVIII ст. у Німеччині та існував у літературі Європи й Америки в першій половині XIX ст. Романтики виступали проти нормативності класицистичного мистецтва, проти його канонів та обмежень.

Як новий тип свідомості й ідеології, що охопив різні напрями людської діяльності (історію, філософію, право, політичну економію, психологію, мистецтво),романтизм був пов’язаний із докорінною зміною всієї системи світоглядних opієнтацій і цінностей.

Визначальні риси романтизму: 

  • заперечення раціоналізму доби Просвітництва;
  • ідеалізм у філософії;
  • вільна побудова творів;
  • апологія (захист) особистості;
  • неприйняття буденності й звеличення «життя духу» (найвищими виявами його були образотворче мистецтво, релігія, музика, філософія);
  • культ почуттів;
  • ліричні та ліро-епічні форми;
  • захоплення фольклором, інтенсивне використання фольклорних сюжетів, образів, жанрів, художньо-технічних прийомів;
  • інтерес до фантастики, екзотичних картин природи тощо.

Романтизм іноді вдається до смішного, гумористичного, чудернацького. Своєрідним явищем поетики романтизму стає так звана «романтична іронія».

Ще одним засобом романтичного пізнання Всесвіту стає гротеск, поряд з яким використовуються й інші форми умовної образності. Митець-романтик не відтворює дійсність, а перетворює, «романтизує» її. І цей новий умовний світ для романтика є прекраснішим за реальний. Хоча ці «два світи» далеко не завжди співіснують у гармонійній єдності.

Митці часто відчувають цілковитий розлад між мрією та дійсністю, що спричиняє настрої безнадії та відчаю. Такий романтичний умонастрій дістав назву «світової скорботи». Світового значення набула творчість таких представників романтизму, як Д. Байрон, В. Скотт (Англія); Г. Гейне, Ф. Шіллер (Німеччина); В. Гюго (Франція) та ін.

Український романтизм охоплює період 20—60-х років XIX століття. Виникнення цього літературного напряму в Україні пов’язане з публікацією в 1827—28 pp. творів П. Гулака-Артемовського «Твардовський» і «Рибалка», з появою «Малоросійських пісень» М. Максимовича в 1827р., а також створенням літературного гуртка І. Срезневського в Харківському університеті наприкінці 20-х pp. Українські романтики мали кілька своїх осередків: у Харкові діяли Л. Боровиковський, А. Метлинський, М. Костомаров; у Львові — М. Шашкевич, І. Вагилевич, Я. Головацький («Руська трійця»), М. Устиянович; у Києві — кирило-мефодіївці М. Костомаров (яким переїздить з Харкова), Т. Шевченко, П. Куліш.


Реалізм

Літературний напрям, який характеризується правдивим і всебічним відображенням дійсності на основі типізації життєвих явищ. Починаючи з 30-х pp. XIX ст. набуває розвитку у Франції, а згодом в інших європейських літературах.

На відміну від романтизму, який зосереджував увагу на внутрішньому світі людини, основною для реалізму стає проблема взаємин людини і середовища, впливу соціально-історичних обставин на формування духовного світу (характеру) особистості. Замість інтуїтивно-почуттєвого світосприйняття на перше місце в літературі висувається пізнавально-аналітичне начало, а типізація дійсності утверджується як універсальний спосіб художнього узагальнення.

Першим теоретиком реалізму вважається художник Ж.-Д.-Г. Курбе, який у передмові до каталогу виставки своїх творів під назвою «Реалізм» (1855), обґрунтував програмові засади напряму. Розробку теоретичної бази продовжили письменники Шанфлорі та Л.-Е.-Е. Дюранті, які виступили з деклараціями на сторінках журналу «Реалізм» (1856—1857).

Визначальні риси реалізму: 

  • раціоналізм, раціоцентричний психологізм (ототожнення психіки і свідомості, недооцінка позасвідомих процесів);
  • правдиве, конкретно-історичне, всебічне зображення типових подій і характерів у типових обставинах при правдивості деталей;
  • принцип точної відповідності реальній дійсності усвідомлюється як критерій художності, як сама художність;
  • характер і вчинки героя пояснюються його соціальним походженням та становищем, умовами повсякденного життя;
  • конфліктність (драматизація) як сюжетно-композиційний спосіб формування художньої правди;
  • вільна побудова творів;
  • превалювання (перевага) епічних, прозових жанрів у літературі, послаблення ліричного струменя мистецтва;
  • розв’язання проблем на основі загальнолюдських цінностей.

XIX ст. дало світовій літературі таких видатних письменників-реалістів, як Стендаль, П. Меріме, О. Бальзак (Франція); Ч. Діккенс, У. Теккерей, Т. Гарді, Ш. Бронте (Англія); Ф. Достоєвський, Л. Толстой, А. Чехов (Росія).

Серед українських реалістів — Марко Вовчок, І. Нечуй-Левицький, Панас Мирний, І. Франко.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.