Правопис відмінкових закінчень іменників і прикметників

Правопис відмінкових закінчень іменників і прикметників


Особливості правопису відмінкових закінчень іменників зазвичай пов’язують із написанням іменників в родовому відмінку однини, коли йдеться про іменники II відміни. У прикметників найбільше труднощів у написанні відмінкових закінчень викликає розрізнення слів, які належать до твердої та м’якої груп. Тут ми  подаємо основні правила, що полегшать вивчення цієї доволі непростої теми.


Іменники

II відміна. Однина. Родовий відмінок

У родовому відмінку однини іменники другої відміни залежно від їхнього значення мають закінчення –а, -я або –у, -ю.

1. Іменники середнього роду в родовому відмінку однини закінчуються тільки на -а (у твердій та мішаній групах), -я (у м’якій групі): мі́ста, села́; плеча́, прі́звища; знання́, знаря́ддя, обли́ччя, мо́ря, по́ля.


2. Іменники чол. роду в родовому відмінку однини приймають закінчення -а (у твердій та мішаній групах), -я (у м’якій групі), коли вони означають:

а) назви осіб, власні імена та прізвища: робітника́, студе́нта, тесляра́, учи́теля, фахівця́; Андрі́я, Дмитра́, Дороше́нка, Франка́; також персоніфіковані предмети та явища: Ві́тра, Лі́са, Мороза та ин.;

б) назви тварин і дерев: ведме́дя, во́вка, ду́ба, кілка́, коня́, пса, пня;

в) назви предметів: ґвинта́, замка́, малю́нка, ножа́, олівця́, піджака́, плаща́, портфе́ля, стола́ (й сто́лу);

г) назви населених пунктів: Берлі́на, Ва́шингто́на, Воро́нежа, Жито́мира, Кременчука́, Ло́ндона, Луга́нська, Лу́цька, Ми́ргорода, Но́вгорода, Пари́жа, Пекі́на, Пско́ва, Севасто́поля, Стамбу́ла, Терно́поля, Ха́ркова (але за традицією Ри́му).

Примітка. Але -у,  пишемо в складених назвах населених пунктів, другою частиною яких є іменник, що має звичайно в родовому відмінку закінчення Дави́дового Бро́ду, Зеле́ного Га́ю, Кра́сного Лима́ну, Криво́го Ро́гу, Черво́ного Ста́ву, Широ́кого Яру тощо.

Примітка. У розмовному мовленні деякі назви населених пунктів можуть мати також паралельні закінчення а, -я, -у, -юБерлі́на і Берлі́ну, Ло́ндона і Ло́ндону, Оренбу́рга і Оренбу́ргу, Санкт-Петербу́рга і Санкт-Петербу́ргу, Пари́жа і Пари́жу, Стамбу́ла і Стамбу́лу, Брюсе́ля і Брюсе́лю тощо;

ґ) інші географічні назви з наголосом на кінцевому складі, а також із суфіксами присвійності -ів, –їв, -инДінця́, Дністра́, Іртиша́, Колгу́єва, Остра́, Псла, Те́терева, Василько́ва, Іва́нкова, Льво́ва, Ха́ркова, Ки́єва; Козя́тина, Пиря́тина, Сня́тина;

д) назви мір довжини, вага, часу тощо: відсо́тка, гекта́ра, гра́ма, ме́тра, мі́сяця, ти́жня (але ві́ку, ро́ку), назви місяців і днів тижня: вівто́рка, жо́втня, листопа́да (але листопа́ду — назва процесу), понеді́лка; назви грошових знаків: гроша́, до́лара, карбо́ванця, фу́нта сте́рлінгів, черві́нця; числові назви: деся́тка, мільйо́на, мілья́рда;

е) органів і частин тіла: но́са, па́льця, хребта́ тощо (але шлунку);

є) назви машин та їхніх деталей: автомобі́ля, бурякокомба́йна, ди́зеля, електрово́за, комба́йна, мото́ра, паропла́ва, по́ршня, тра́ктора;

ж) терміни иншомовного походження, які означають елементи будови чогось, конкретні предмети, геометричні фігури та їх частини: а́тома, като́да, ко́нуса, радіу́са, ро́мба, сегме́нта, се́ктора, си́нуса, шкі́ва, я́мба тощо, а також українські за походженням суфіксальні слова-терміни: відмі́нка, дода́тка, займе́нника, іме́нника, трику́тника, чисе́льника, числі́вника тощо, але ви́ду, ро́ду, також си́нтаксису, скла́ду, спо́собу (про інші категорії термінів див. п. 3).


3. Закінчення -у (у твердій і мішаній групах), -ю (у м’якій групі) мають іменники чоловічого роду на приголосний, коли вони означають:

а) речовину, масу, матеріал: азо́ту, асфа́льту, атла́су, бальза́му, борщу́, во́дню, во́ску, га́су, гі́псу, грані́ту, ква́су, кваску́, ки́сню, льо́ду, ме́ду, медку́, папе́ру, піску́, по́роху, порошку́, си́ру, спи́рту, але хлі́ба;

б) сукупність предметів або істот, збірність: анса́мблю, батальйо́ну, березняку́, вишняку́, га́ю, гу́рту, зага́лу, капіта́лу, капусняку́, карава́ну, катало́гу, ка́хлю, ко́дексу, колекти́ву, лі́су, орке́стру, па́рку, по́лку, ремане́нту, ро́ю, са́ду, сушняку́, те́ксту, това́ру, тріумвіра́ту, хо́ру; сюди належать назви кущових і трав’янистих рослин: барві́нку, бузку́, буркуну́, горо́ху, звіробо́ю, молоча́ю, очере́ту, чагарнику́, щавлю́, ялівцю́, ячме́ню (але вівса́), а також назви сортів плодових дерев: кальві́лю, рене́ту, ренкло́ду та ін.;

в) назви будівель, споруд, приміщень та їхніх частин: вестибю́лю, вокза́лу, да́ху, заво́ду, за́лу, за́мку, кана́лу, коридо́ру, магази́ну, мезоні́ну, метрополіте́ну, мо́лу, пала́цу, по́верху, сара́ю, ти́ну, універма́гу, ши́нку, але (переважно з наголосом на закінченні) бліндажа́, гаража́, корі́вника, курника́, куреня́, млина́, хліва́; -а, я вживаємо також в іменниках — назвах архітектурних деталей: балко́на, карни́за, е́ркера, по́ртика; обидва закінчення — -а, -я та –у, -ю приймають іменники: мо́сту й моста́, парка́ну й парка́на, пло́ту й плота́;

г) назви установ, закладів, організацій: інститу́ту, клу́бу, ко́леджу, комісарія́ту, коміте́ту, ліце́ю, університе́ту, шта́бу;

ґ) переважна більшість слів зі значенням місця, простору тощо: абза́цу, ва́лу, байра́ку, екра́ну, кра́ю, лима́ну, лу́гу, майда́ну, ро́ву, ручаю́, сві́ту, ури́вку, я́ру, але горба́, ху́тора тощо, а також зменшені форми на ліска́, майда́нчика, ста́вка, ярка́;

д) явища природи: ви́хору (ви́хру), вогню́, ві́тру, гра́ду, гро́му, дощу́, жа́ру, землетру́су, и́нею, моро́зу, тума́ну, хо́лоду;

е) назви почуттів: бо́лю, гні́ву, жа́лю́, стра́ху;

є) назви процесів, станів, властивостей, ознак, формацій, явищ суспільного життя, загальних і абстрактних понять: авра́лу, а́кту, бі́гу, ви́нятку, га́ласу, гри́пу, дисона́нсу, до́гмату, доста́тку, екза́мену, е́кспорту, е́кскурсу, зву́ку, ідеа́лу, інтере́су, кано́ну, ка́шлю, кло́поту, коло́квіуму, конфлі́кту, кри́ку, ле́ту (льо́ту), ля́пасу, мажо́ру, міражу́, мі́німуму, мо́дусу, моме́нту, при́нципу, прогре́су, проце́су, реалі́зму, регре́су, ре́йсу, ремо́нту, ри́тму, ру́ху, світо́гляду, со́рту, спо́рту, спо́собу, сти́ду, сто́гону, ти́фу, то́лку, хи́сту, хо́ду, шу́му, але ривка́, стрибка́, стусана́;

ж) терміни иншомовного походження, що означають фізичні або хімічні процеси, частину площі й т. ин.: ана́лізу, електро́лізу, і́мпульсу, си́нтезу, ферме́нту, а також літературознавчі терміни: альмана́ху, е́посу, жа́нру, журна́лу, мі́фу (мі́ту), на́рису, о́бразу, памфле́ту, рома́ну, сти́лю, сюже́ту, фейлето́ну тощо;

з) назви ігор і танців: баскетбо́лу, ва́льсу, волейбо́лу, краков’яку́, танку́, танцю́, те́нісу, футбо́лу, хоке́ю, але гопака́, козака́, козачка́;

й) більшість складних безсуфіксних слів (крім назв істот): водого́ну, вододі́лу, газопро́во́ду, живо́пису, живопло́ту, манускри́пту, родово́ду, руко́пису, стравохо́ду, суходо́лу, але електрово́за, паропла́ва;

і) переважна більшість префіксальних іменників із різними значеннями (крім назв істот): ви́бою, ви́падку, ви́слову, відбо́ю, ві́дгуку, заробі́тку, зато́ру, за́пису, о́піку, о́пуху, по́буту, по́штовху, прибу́тку, при́кладу, про́воду (дріт), суво́ю, у́сміху, у́спіху;

ї) назви річок (крім зазначених у п. 1), озер, гір, островів, півостровів, країн, областей і т. ин.: Аму́ру, Бу́гу, Га́нгу, До́ну, Дуна́ю, Єнісе́ю, Ні́лу, Ре́йну, Се́йму; Байка́лу, Ельто́ну, Мічига́ну, Сві́тязю, Ча́ду; Алта́ю, Ельбру́су, Памі́ру, Ура́лу; Ко́тліну, Кі́пру, Кри́ту, Ро́досу, Сахалі́нуКа́ніну, Пелопонне́су; Алжи́ру, Афганіста́ну, Казахста́ну, Єги́пту, Іра́ку, Кита́ю; Донба́су, Ельза́су, Кавка́зу, Сибі́ру.

Примітка. У ряді іменників зміна закінчення впливає на значення слова: алма́за (коштовний камінь) – алма́зу (мінерал), а́кта (документ) — а́кту (дія), апара́та (прилад) — апара́ту (установа), бло́ка (у техніці) — бло́ку (об’єднання держав), буряка́ (одиничне) — буряку́ (збірне), ва́ла (деталь машини) — ва́лу (насип), елеме́нту (абстрактне) — елеме́нта (конкретне), інструме́нта(одиничне) — інструме́нту (збірне), ка́меня (одиничне) — ка́меню (збірне), кли́на (предмет) — кли́ну (просторове поняття), по́яса (предмет) — по́ясу (просторове поняття), раху́нка (документ) — раху́нку (дія), со́няшника (рослина) — со́няшнику (насіння), те́рміна (слово) — те́рміну (строк), фа́ктора (маклер) — фа́ктору (чинник) і т. ін.

 



Відмінкові закінчення прикметників

Розрізняють такі різновиди відмінювання прикметників: відмінювання прикметників твердої та м’якої груп.

До твердої групи належать прикметники, основа яких закінчується твердим приголосним: білий, красивий, кореневий, дивовижний, заможний, пильний, Наталчин, сестрин.

Прикметники твердої групи в називному відмінку однини мають закінчення ий, -а, -е: новий, нова, нове.

До м’якої групи належать прикметники, основа яких закінчується м’яким приголосним: давній, ранній, мужній, безкраїй, кутній, всесвітній, братній, прийдешній, внутрішній.

Прикметники м’якої групи в називному відмінку однини мають закінчення ій, -я, -є, а в словах з основою на й —-й, -є: всесвітній, всесвітня, всесвітнє; безкраїй, безкрая, безкрає.

  • У родовому, давальному і місцевому відмінках однини відмінкові закінчення прикметників м’якої групи всіх трьох родів збігаються з відповідними відмінковими закінченнями прикметників твердої групи: великого — великому, синього — синьому.
  • У давальному і місцевому відмінках однини прикметники жіночого роду мають закінчення -ій-(-їй-): дружній сім’ї, молодій жінці, у смерековій хаті, на тихій вулиці.
  • В орудному відмінку однини прикметники жіночого роду з основою на шиплячий мають закінчення -ою: найбільшою частиною, лисячою норою, плакучою вербою.
  • У місцевому відмінку однини прикметники чоловічого і середнього роду можуть мати паралельні закінчення -ому, -ім: на синьому — на синім, на далекому — на далекім, на гарячому — на гарячім.
  • У називному відмінку множини прикметники всіх трьох родів твердої і м’якої груп мають закінчення , а в словах з основою на й — -ї: Наші мирні ліси і озера прозорі, земляки твої рідні, колгоспні лани, наші тихі орловські замріяні зорі вже давно виглядають тебе із війни.

Складні прикметники з другою частиною -лиций (білолиций, круглолиций, рожеволиций) мають у непрямих відмінках перед закінченням то твердий, то м’який приголосний в однині: білолиций, білолицього, білолицьому, білолицього, білолицим, (на) білолицьому у множині в усіх відмінках виступає твердий приголосний: білолицих, білолицим, білолицих, білолицими, (на) білолицих.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.