Іван Карпенко-Карий

Іван Карпенко-Карий

Іван Карпенко-Карий (справжнє прізвище — Тобілевич) — український письменник, драматург, актор, ерудит, один з корифеїв українського побутового театру.

Народився 17 вересня 1845р. в родині зубожілого дрібного шляхтича, управителя поміщицького маєтку.

Навчався в Бобринецькому повітовому училищі, з 1859 р. працював писарчуком станового пристава в містечку Мала Виска, пізніше — канцеляристом міської управи.

У 1864р. на службі в повітовому суді.

У 1865р. переїхав до Єлисаветграда, де працював столоначальником повітового поліцейського управління, брав участь у аматорських виставах О.Тарковського, став членом нелегального народовольського гуртка Опанаса Михалевича.

У 1870 р. одружився з Надією Карлівною Тарковською. Мав 7 дітей.

У 1881р. втратив дружину Надію, наступного року померла дочка Галина.

У 1883р. в альманасі «Рада» надрукував оповідання «Новобранець», підписане псевдонімом Гнат Карий. За неблагонадійність був звільнений із посади секретаря поліції. Вступив до театральної трупи М.Старицького.

У 1883р. одружився з Софією Дітковською, хористкою трупи М.Старицького.

У 1884р. заарештований і засланий до Новочеркаська.

У 1886р. у Херсоні вийшов перший «Збірник драматичних творів» І.Карпенка-Карого.

У 1888р. вступив до трупи свого брата Миколи Садовського, пізніше — до трупи іншого брата — Панаса Саксаганського.

У 1890р. вступив до товариства українських артистів, написав комедію «Сто тисяч».

1900–1904 — створив власну трупу.

Біографія Іван Карпенко-Карий
15 вересня 1907 року Карпенко-Карий помер після тяжкої хвороби у Берліні, куди їздив на лікування.

П’єси:

Бурлака (1883)
Безталанна (1884)
Бондарівна (1884)
Розумний і дурень (1885)
Наймичка (1885)
Мартин Боруля (1886)
Гроші (1889)
Сто тисяч (1889)
Батькова казка (1892)
Паливода XVIII століття (1893)
Лиха іскра поле спалить і сама щезне (1895)
Понад Дніпром (1897)
Чумаки (1897)
Сава Чалий (1899)
Хазяїн (1900)
Гандзя (1902)
Суета (1903)
Житейськеє море (1904)


Залишити коментар