Фонетика, графіка – стислий виклад теорії


фонетика і графіка

Тверді і м’які, дзвінкі й глухі приголосні

Усі звуки української мови, а їх 38, поділяються на голосні і приголосні.

Голосні звуки творяться за допомогою голосу, їх усього шість. До голосних належать: [а],[о],[е],[и],[у],[і].
За участі голосу й шуму приголосні звуки поділяють на:

Сонорні — (лат. sonorus — «звучний») — приголосні, при творенні яких голос переважає над шумом
Шумні — приголосні, що творяться за допомогою голосу й шуму. Залежно від наявності голосу, вони поділяються на:
дзвінкі — у цих звуках шум переважає над голосом
глухі — ці звуки складаються тільки з шуму

Сонорні Дзвінкі Глухі
[в], [м], [н], [н’], [л], [л’], [р], [р’], [й] [б], [д], [д’], [г], [з], [з’], [ж], [ґ], [дж], [дз], [дз’] [к], [п], [с], [с’], [т], [т’], [ф], [х], [ш], [ц], [ц’], [ч]

Крім того, шумні звуки (дзвінкі і глухі) утворюють акустичні пари (крім [ф]). Сонорні звуки таких пар не мають.

Дзвінкі Глухі
[б] [п]
[д], [д’] [т], [т’]
[ж] [ш]
[з], [з’] [с], [с’]
[дж] [ч]
[дз], [дз’] [ц], [ц’]
[ґ] [к]
[г] [х]

Наголошені і ненаголошені голосні

Наголос – виділення голосом одного зі складів слова. В українській мові, на відміну від деяких європейських, наприклад, польської чи французької, де наголос чітко закріплений за певним складом, наголос є вільним. Тобто в різних словах наголос може припадати на перший, другий, третій чи останній склади. Наприклад: в слові «áзбука» наголошеним є перший склад, в слові «абéтка» – другий, а в слові «алфавíт» – третій.

Увага: наголос позначається скісною рисочкою з нахилом ліворуч над голосним звуком. На письмі, в друкованих текстах наголос ставиться у маловідомих словах, щоб показати їхню правильну вимову.

В різних формах одного і того ж слова наголос може зміщуватись на інший склад. Наприклад, мóре – моря́. Такий наголос називається рухомим. Або ж, навпаки, він, не зважаючи на відмінкові чи числові граматичні форми, може бути закріпленим– постійним.

В деяких словах наголос подвійний. Він може припадати на різні склади, але це не змінює значення слова і не порушує мовленнєвих норм. Тобто можна говорити і «серпáнковий», і «серпанкóвий».

Увага: за допомогою наголосу розрізняються значення слів. Порівняйте: зáмок ( будівля) і замóк (замикає двері). Такі слова, що пишуться однаково, а розрізняються за допомогою наголосу, називаються омографами (різновид омонімів).

Увага: над літерою «і» наголос суміщається з крапочкою над рядком: íграшка.

Поділ слова на склади

Склад може утворюватися з одного або кількох звуків, серед яких обов’язково є голосний. Голосний звук становить основу складу. Скільки голосних у слові, стільки й складів. Залежно від того, на який звук склад закінчується, склади бувають закриті і відкриті.

Відкритим називається такий склад, який закінчується на голосний звук: ко-си-ти.

Закритим називається склад, який закінчується на приголосний звук: свіч-ка, без-під-став-ний.

Правила поділу слів на склади

1. Приголосний між двома голосними належить до наступного складу: про-по-зи-ці-я, за-ку-ток.

2. Два дзвінкі або глухі приголосні належать до наступного складу: рі-зьба, ми-ска, дру-жба.

3. Якщо між голосними є кілька приголосних, то [й], [в], [р], [л], які стоять після голосного, належать до попередньго складу, а звуки, що знаходяться після них — до наступного складу: май-же, лій-ка, мов-ник, скар-га, пил-ка. Якщо другий приголосний [й], [р], [л], то разом з попереднім приголосним вони належать до наступного складу: бу-льйон, ві-дро, ро-блю.

4. Якщо між голосними є кілька приголосних, то після наголосу один з них належить до попередньго складу, а решта — до наступного: друж-ній, віч-ний, дов-гий.

5. Якщо після ненаголошеного складу стоїть кілька приголосних, то всі вони, крім [й], [в], [р], [л], належать до наступного складу: се-стра, дя-дьків, пі-ді-бра-ти.

Алфавіт і розташування слів за алфавітом

Обов’язково для вичвчення за порядком!

а, б, в, г, ґ, д, е, є, ж, з, и, і, ї, й, к, л, м, н, о, п, р, с, т, у, ф, х, ц, ч, ш, щ, ь, ю, я

Слова за алфавітом розміщуються відносно першої букви, коли перші букви однакові, то відносно других і далі аналогічно.

Уподібнення та спрощення приголосних

Дзвінкі приголосні вимовляються завжди дзвінко в кінці складу та слова: сніг, репортаж, п’ятнадцять, слабкий, гриб, лід.

Глухі приголосні перед дзвінкими в середині слова піддаються впливу дзвінких: [воґзал], [фудбол], [молод ба], [коз ба].

Звуки дж, дз вимовляються як єдиний, злитий звук: дослідження, їжджу, ґудзик, дзига.

Проривний ґ слід вимовляти в українських і запозичених словах: ґава, ґанок, дзиґа, ґринджоли. Можна розрізняти на письмі та у вимові слова гніт — ґніт, грати — ґрати, гулі — ґулі.

У словах грецького походження треба вимовляти г: географія, гідра, логопед, педагогіка, генетика, логіка, гімназія, гімн. У запозиченнях з латинської та інших мов (крім грецької) г вживається на місці h, а ґ на місці g: гуманізм (humanus), Гегель (Hegel), Гюґо (Hugo), ґатунок (Gattung), ґума (gumma).

Шиплячі звуки в кінці слова і складу, а також перед голосними [и], [е], [а], [о], [у], крім подвоєних, вимовляються твердо: [тиша], [чорний], [дошч], [жити].

Збіг декількох приголосних утруднює вимову. Тому один із приголосних (переважно середній) випадає. Відбувається спрощення. Найчастіше спрощуються групи приголосних:

[ждн] — [жн]: тиждень — тижня;

[здн] — [зн]: проїзд — проїзний;

[стн] — [сн]: радість — радісний;

[стл] — [сл]: щастя — щасливий.

У деяких словах буква т зберігається. Ці слова становлять виняток: пестливий, кістлявий, хвастливий, хвастнути, зап’ястний, хворостняк, шістнадцять.

Буква т зберігається також:

– у словах шістдесят, шістсот.

– у прикметниках, утворених за допомогою суфікса -н- від іменників іншомовного походження з кінцевими приголосними -ст: форпостний, контрастний, баластний, компостний;

– в іменниках жіночого роду однини в давальному і місцевому відмінках: невістці, хустці (хоча відповідний звук у вимові спрощується — не вимовляється).

У дієсловах, утворених за допомогою суфікса -ну-, у групах приголосних [скн], [зкн] випадає середній [к]: блиск — блиснути, тиск — тиснути, тріск — тріснути, брязк — брязнути, бризка — бризнути, писк — писнути.

Але буква к зберігається в словах: тоскно, випускний, пропускний, вискнути.

Чергування голосних і приголосних

Чергування можуть бути живими, тобто такими, які зумовлюються дією фонетичних процесів, властивих су­часній мові (наприклад чергування за глухістю – зціди­ти [с’ц’ідити]; за дзвінкістю – як же [jаґже]; за м’які­стю – дні [д’н’і]). Такі чергування відбуваються у мов­ленні, і тільки деякі з них зафіксовані у правописі, зокре­ма перехід префікса з- у с- перед к, п, т, ф, х: скинути, спитати, стягти, сформувати, схопити тощо.

Чергування, які не можна пояснити фонетичними зако­номірностями, що виявляються в сучасній мові, називають­ся історичними. Причини, які викликали появу цих чер­гувань, давно зникли, а самі чергування відбуваються за традицією і закріплені у правописі. До них належать:

1. Чергування приголосних

Найбільш поширеними серед чергувань приголосних є такі:

а) Чергування [г] – [ж], [к] – [ч], [х] – [ш], що від­буваються при словозміні і словотворенні. Наприклад: увага – уважний – зауваження, дорога – доріжка – подорожній, козак – козаче – козаченько, галка – галчин – галченя – Галченко, сміх – смішний – усмішка, бідо­лаха – бідолашний.

б) Чергування [г] – [з’], [к] – [ц’], [х] – [с’] при сло­возміні перед закінченням -і. Наприклад: луг – у лузі, папуга – папузі, райдуга – райдузі, гілка – на гілці, донь­ка – доньці, онука – онуці, свекруха – свекрусі, комаха – комасі, капелюх – у капелюсі.

2. Чергування голосних

До найбільш поширених чергувань голосних можна від­нести такі:

а) Чергування [о], [е] з [і]. Голосні [о], [е], що стоять у відкритому складі, чергуються з [і] в закритому складі. Це може відбуватися не лише у різних формах одного слова, а й у споріднених словах: сокола – сокіл, сходу – схід – східний, Львова – Львів – львів’янин, слово – слів – багатослівний, мого – мій, трохи – трішки, попелу – попіл – попільничка, осені – осінь – осінній, Києва – Київ – київський (є – jе], ї = [jі]). Чергування [о], [е] з [і] властиве тільки українській мові, в жодній з інших сло­в’янських мов не відбувається.

б) Чергування [е] з [о] після шиплячих та [j], що відбу­вається у спільнокореневих словах. Голосний [е] вживаєть­ся тоді, коли далі йде м’який приголосний або склад з [е] чи [и], що походить з давнього [і]. Наприклад: четвертий, вечеря; женити, шести ([и]

Примітка. У давнину шиплячі приголосні [ж], [ч], [ш] були м’якими, тому у словах краєчок, копієчка [е] після [j] (графіч­но є) виступає закономірно.

• Голосний [о] після шиплячих та [j] з’являється за умо­ви, якщо далі йде твердий приголосний або склад з голос­ними [а], [о], [у] та [и], що походить з давнього [ы]. Напри­клад: чотири ([и] <-[ы]), вечора, вечоровий; жонатий, шос­тий ([и])

Правила чергування у – в, і – й (посилання, клікніть для переходу)

Джерела:
Вікіпедія
shkolyar.in.ua
svitslova.com
ukrajinskamova.org.ua

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.